Чи замислювалися ви, хто шукає книжки для видавництв? Або хто читає рукописи? Нехай, якщо видавництво публікує дві книжки на рік, – цим можуть займатися редактори. А якщо треба видати сто книжок? За що братися, коли щороку з’являються мільйони нових назв?
Усе це – робота літературних скаутів. Це люди, які тримають руку на пульсі видавничого ринку: знають тренди, підтримують зв’язок із агентами, читають рукописи та намагаються викупити права на найбільш вигідний текст для видавництва. Принаймні, так це працює на ринку США.
А як це відбувається в Україні, де тільки створюються літературні агенції, а об’єми ринку – суттєво менші? Оглядачка книжкового ринку Марія Бліндюк запитала в українських видавництв і скаутів, як вони добирають тексти.
Коли запускалося видавництво "Лабораторія", воно публікувало вакансію скаута. Засновник (і завлаб) Антон Мартинов каже, що шукав на посаду людину з досвідом і можливостями швидко навчатися для оперативної синхронізації в ідеях та думках, а також із розумінням видавничої специфіки.
Спершу в команду взяли декілька людей, але згодом залишили тільки Зіну Бакуменко, яка останні 15 років працювала у видавничих гігантах – Клубі сімейного дозвілля та Віваті. Антон поважає її смак і довіряє їй, а також вона "правильно" сприймає критику – важлива характеристика в команді. Раніше вони часто конкурували за права.
У Видавництві "Старого Лева" немає скаутів, але їхню роль виконує відділ авторського права, зокрема Оля Крук. Саме вона спілкується з іноземними партнерами щодо майбутньої співпраці: видавництвами та агенціями. Інше джерело порад щодо видань – перекладачі, адже вони орієнтуються в закордонних ринках, із мовами яких працюють.
Керівниця відділу PR & Marketing Оксана Зьобро розповідає, що норвезькі книжки приходять у видавництво від Еви Тільманн, літературної агентки Oslo Literary Agency, з якою видавництво співпрацює багато років і яка добре знає їхній асортимент і смак. Також на скандинавській літературі добре знається перекладачка Наталія Іваничук.
До пандемії значну роль в укладанні угод щодо прав відігравали міжнародні ярмарки, зокрема Франкфуртський книжковий ярмарок. Але й поза ними видавництва відслідковують трендові теми, рейтинги та світові релізи.
У Лабораторії аналізують каталоги правовласників, спілкуються з агентами та слідкують за внутрішньою інформацією ринку. Видавництво проводить наради щодо книжок, які готуються до друку. На них букскаутка доводить доцільність конкретного видання. Також проводиться SWOT-аналіз (виокремлення сильних і слабких можливостей і загроз, – ред.) кожного проєкту. Антон Мартинов каже, що має право "вето" в обговоренні, проте рідко ним користується.
Видавництво #книголав має в штаті скаутів, які переглядають каталоги літературних агенцій, книжкові рейтинги, результати топконкурсів, каталоги видавництв і сайти відомих читацьких клубів. Запропоновані скаутами списки обговорюють на редакційній нараді, а найцікавіше – надсилають співзасновниці видавництва Світлані Павелецькій. Вона читає приблизно 20 рукописів на місяць, обираючи книжки для публікації. Також вона ініціює українські проєкти або це результати звернень авторів і авторок.
У Видавництві Старого Лева після редакційних обговорень рішення приймає редакторка Мар’яна Савка. Якщо книжка порушує специфічну тему, її просять почитати спеціаліста у сфері.
Згадуючи роботу в "Нашому форматі", Антон Мартинов каже, що впродовж трьох років добирав книжки переважно сам, адже мав попередній досвід продажу книжок і розуміння ринку. Треба було рухатися швидко, щоби "здійснити бліцкриг" на ринку. Були також сторонні поради та обговорення зі засновникомвидавництва.
Згодом команду почали возити на Франкфуртський та Лондонський ярмарки з метою навчання та розширення світогляду. Останніми книжками, щодо яких Антон Мартинов вів переговори зі правовласниками були "Витончене мистецтво забивати на все" Марка Менсона та "12 правил життя. Як перемогти хаос" Джордана Пітерсона (це була найдорожча ліцензія видавництва, адже в переговорах було п’ять видавців).
Марія Шагурі розповідає, що хотіла видавати комікси українською з організації першого Kyiv Comic Con (Марія – співзасновниця фестивалю ,– ред.). Тоді вона працювала піарницею у видавництві "Рідна мова", яке згодом отримало ексклюзивні права на видання DC Comics, а Марія Шагурі стала кураторкою цього проєкту. За її словами, зараз комікси складають досить великий сегмент прайсу видавництва.
Схоже, що в Україні видавництва звертаються за порадами до людей, які спеціалізуються саме в певному жанрі. Письменник иа літературний критик Володимир Арєнєв цікавиться фантастикою, отже знає її специфіку, історію та сучасні тенденції в жанрі. Він співпрацює як куратор або упорядник серій із видавництвами АССА, "Рідна мова" та "Видавництвом Жупанського".
Володимир називає цю роботу літературною консультацією й, окрім пропозицій, також пише передмови, післямови та коментарі до книжок. Адже недостатньо видати щось українською, багато імен і назв необхідно пояснювати та популяризувати. Саме тому український переклад часто стає таким цінним – його локалізують, пояснюючи явища маскультури, історії та політики тощо.
Оскільки будь-яку хорошу книжку не може видати будь-яке хороше видавництво, необхідно розуміти їхню специфіку та особливості українського ринку загалом. Євген Широконос, який часто радить книжки видавництву Bookchef, пояснює, що в нішевих видавництвах зазвичай треба тільки розставити акценти, оскільки редакційна команда добре знається на своєму сегменті ринку. Але вони зазвичай мають менші ресурси. Ширші за жанрами видавництва потребують ґрунтовніших пояснень, але і грошей мають достатньо для видання циклу чи об’ємних книг.
Володимир Арєнєв додає, що, наприклад, Олексію Жупанському (співзасновник "Видавництва Жупанського", – ред.) немає сенсу радити великі суто розважальні цикли. Натомість, якщо хтось і надрукує в Україні позациклові і стилістично складні фантастичні тексти – то це він.
Щодо коміксів Марія Шагурі розповідає, що український ринок чудово реагує на культові речі (як-от "Болотяну істоту" чи "Вартових" Алана Мура) та на супергероїку, що підкріплена екранізаціями: наприклад, про Бетмена чи про Флеша. Менш знані персонажі заходять відчутно гірше. Ситуація з культовими письменниками, які відомі передусім своїми книжками, виглядає парадоксально.
Наприклад, Ніл Ґейман – відомий письменник в Україні, але його комікс "Пісочний чоловік" поки не став бестселером видавництва. Марія Шагурі пояснює це тим, що це мальопис із категорії "не для всіх" – він надто багатошаровий у прочитанні й потребує коментарів. Тож 10 томів "Сендмена" видають не стільки з очікуванням феноменального комерційного успіху, скільки з усвідомлення того, що це визначна серія, яка має бути українською.
Антон Мартинов переконаний, що все залежить від видавництва і його бренду, а ринок і попит має формувати видавець. У "Нашому форматі" не виходило запустити художню літературу на повну потужність, хоча сам вибір назв був непоганим. Із іншого боку, вони змогли продати понад 100 тисяч художнього "Атлант розправив плечі" Айн Ренд – локомотиву компанії, що витягнув значно менш популярні, але важливі імена: Адама Сміта, Макса Вебера, Френсіса Фукуяму, Тоні Джадта тощо.
Натомість Лабораторія фокусується на сучасних нон-фікшн книжках. Головне, щоби вони були ґрунтовними й актуальними щонайменше п’ять років після видання. А також 3/4 портфелю прав складається з літератури, яку Україна видає однією з найперших у Східній Європі.
Що ж, на пошуку цікавої назви і "продажі" її видавцеві завдання скаутів не закінчуються. Далі необхідно розібратися зі правамина книжку та вибороти їх для свого клієнта. Володимир Арєнєв іноді допомагає домовитися зі правовласниками або знайти агентів. Іноді він також радить перекладачів або художників, проте останнє слово залишається за видавцем. Усю консультаційну роботу йому оплачують – залежно від обсягу проєкту.
Марія Шагурі іноді консультує інші видавництва щодо листувань із іноземними партнерами, але це безоплатна допомога друзям. За консультаціями щодо коміксів до неї інші видавництва не зверталися.
Зазвичай Євген Широконос також радить назви на безоплатній основі, проте зрештою він отримує гонорар за переклад книжки, яку порадив, або за допомогу з оформленням прав на неї.
Піарниця Оксана Зьобро розповідає історію, як вона порадила книжку видавництву "Старого Лева". Одного разу вона побачила анонс копродукції Netflix і Hello Sunshine – серіалу за книжкою "Кактус" Сари Гейвуд. Придбавши та прочитавши електронну версію книжки, Оксана написала лист колегам із описом проєкту й аргументацією, чому варто видати переклад. Видавництво анонсувало вихід книжки цього року.
Отже, в Україні роль скаутів досі часто виконують редактори й редактори, перекладачки й перекладачі та піарниці й піарники. Це пов’язано з тим, що ринок активно розвивається тільки останні шість років, а отже поступово обростає спеціалістами та спеціалістками.
За кордоном скаути також пропонують книжки кіновиробництву – для екранізацій, зокрема в Голівуді. Також є скаути, які добирають книжки зіркам, щоби ті лежали на полиці, яка потрапить у фон їхніх селфі, або в добірку їхніх рекомендацій. Це конкурентний ринок, що залучає великі гроші та спонукає великі продажі й наклади. Але це вже зовсім інша історія.
Інші статті по літературі від Марії Бліндюк
Скільки заробляють найпопулярніші українські письменники
25 тисяч, 12 тисяч чи 930 гривень: скільки письменники отримали за дебютний роман
Чи справді російські книжки – найбільша загроза на українському ринку
Як вибирають українські книжки для перекладу за кордоном
Що таке Український інститут книги і чим він займається
"Перевтілення чи віддзеркалення": українські перекладачі – про ситуацію з віршами Аманди Ґорман