Молодша сестра нідерландського художника Вінсента ван Гога Віллеміна продала 17 його картин, щоб сплатити своє лікування у психіатричній клініці. Про це свідчить листування членів родини ван Гог, опубліковане в новій книзі історика мистецтв Віллема-Яна Верліндена "Сестри ван Гог", повідомляє Bird in flight з посиланням на Artnet News.
Книга описує історію життя трьох сестер Вінсента – Віллеміни, Анни й Елізабет. Автор будує свою розповідь на сотнях листів з архівів Музею ван Гога в Амстердамі, які раніше ніколи не публікувалися.

Віллеміна так само, як і Вінсент, страждала від проблем із психічним здоров’ям. У 1902 році її помістили до психіатричної лікарні в місті Ермело на сході Нідерландів з діагнозом "шизофренія". Вона провела в лікарні сорок років до самої своєї смерті в 1941-му.
Вінсент ван Гог – художник-постімпресіоніст, який посмертно став однією з найвпливовіших фігур в історії західного мистецтва. За десять років він написав понад 2 тисячі творів, в тому числі близько 860 картин олією. Живописний стиль ван Гога, який характеризують яскраві кольори та імпульсивна манера малювання, ліг в основу сучасного мистецтва. Роботиван Гога не мали комерційного успіху при житті художника. Він загинув у тридцять сім після довгих років психічних розладів, депресії та бідності. У наші дні картини ван Гога продаються за мільйони доларів, і навіть револьвер, яким він застрелився, продали на аукціоні за 182 тисяч доларів у 2019 році. Художник помер у віці 37 років, практично без грошей.

Віллеміна була молодша за Вінсента на 9 років. І хоча в родині були ще четверо дітей, саме між Віллеміною і Вінсентом виник зв'язок, який не розривався до самої смерті.
На відміну від Вінсента, Віль (як її називали у родині) не була художницею, її тягнуло до літератури. Згодом Віль почала цікавитися освітою, стала гувернанткою, потім приватною медсестрою, соціальною працівницею і вчителькою релігії. Але все життя вона мріяла стати письменницею. На жаль, і її мрія, виявилася нездійсненною.
На дівчину, як і на її старших братів – Тео та Вінсента, – сильно вплинула смерть батька. Вона впала в глибоку депресію, з якої нескоро змогла вибратися. Хоча вона досить міцно і гідно трималася й навіть доглядала за матір'ю.
Вінсент та Віллеміна добре розуміли один одного. Обидва часто впадали в депресію, обидва шукали вихід в улюбленій справі: він – у малюванні, вона – у літературі.
Ван Гог дарував сестрі на день народження свої роботи: "Натюрморт з французькими романами і трояндою", "Квітучі гілки мигдалю", "Пшеничне поле з кипарисами".

"Меланхолія і песимізм – ось недуги, які особливо болісно душать нас, цивілізованих людей", – писав за три роки до своєї смерті Вінсент. Він листувався з рідними до останнього – моменту, коли зважився направити револьвер собі у груди. Останніми його словами стали "Печаль триватиме вічно".
Для Тео самогубство старшого брата стало катастрофою, яка загнала його в стіни божевільні. З неї він вибереться лише для того, щоб переселитися до свого останнього притулку – Медичного інституту душевнохворих, де помре за два місяці у віці 33 років.

На момент смерті двох старших братів Віль було 29 років. Втрата двох найближчих людей остаточно підкосила її. У 1902 році Віллеміну госпіталізували. У лікарняних записах йдеться, що істотних змін за весь період лікування дівчини не спостерігалося. Віллеміна в цілому не підтримувала зв'язок із зовнішнім світом. Була дуже замкнутою, на питання відповідала рідко, на оточення не реагувала і майже весь день проводила у своїй палаті. Коли вона відмовлялася їсти, то її годували штучно. У стінах психіатричної лікарні Віль провела останні 40 років свого життя і померла у віці 79 років.
Причини психологічного колапсу молодої жінки лікарі так і не встановили.
Після смерті Вінсента і за 10 років до того, як потрапити в психіатричну лікарню, Віль організувала "Національну виставку робіт жінок", на якій зібрала понад 20 тисяч гульденів (грошова одиниця). Всю суму вона направила на потреби жіночих організацій в Нідерландах.
Після виставки Віллеміна поглянула на деякі речі інакше: виставка надала їй рішучості продовжити займатися літературною працею, змусила згадати те, що вона є сестрою великого, нехай поки й не визнаного, живописця.