Існує декілька тенденцій, які прослідковуються не перший рік в українському мистецтві. Зокрема, захід картинної моделі, – говорить Аліса Ложкіна, кураторка та арткритикиня, яка працює в галузі сучасного образотворчого мистецтва та його популяризації в Європі. Про це вона сказала в інтерв’ю журналу “Шо”.
На початку “нульових”, за її словами, головна претензія до українського мистецтва полягала у тому, що потужна живописна традиція тиснула своїм авторитетом на нові медіа. У 2010-х ситуація почала змінюватися.

У зв’язку з постійними турбулентностями у країні ринок так і не став вирішальним фактором. Прийшли нові люди, що були менш зациклені на живописі: люди, яким хотілося, щоби в Україні все було, як у західних інституціях.
“Так Україна почала перетворюватись на країну переможеного концептуалізму. Витіснення з себе живопису було необхідне, щоби рухатися далі, але, на мій погляд, зараз маятник хитнувся занадто далеко – у бік пересічного інституціонального мистецтва. Тих, від кого перехоплювало би дух, я не бачу. Можливо, тому, що я рідко буваю у Києві”, – вважає Ложкіна.
За її словами, в Україні є багато людей, для яких прохолодне та не дуже талановите мистецтво – зручна соціальна маска.
“Нею можна вразити… ні, навіть не сексуального партнера (секс якось виходить в останній час з моди, це неекологічно та нудно), а своїх підписників у інстаграмі та інших мережах. Є художники, які мають великі задатки, але в умовах, коли Україна стрімко котиться у суспільно-політичний та економічний хаос, я не знаю, чи вийде у нас реалізувати свій потенціал”, – додала вона.
На думку Ложкіної, найкрутіше, що є в українському мистецтві у порівнянні з західним, – це феноменальна здатність виживати поза ринковими та інституційними відносинами.
“У розвинених країнах мистецтво – в першу чергу кар'єра. У нас це соціальна роль, говорить вона. – У цьому сенсі мистецтво в Україні більш стійке до будь-яких викликів сучасного світу”.
Відповідаючи на запитання, на що орієнтується український художник у своїх економічних стратегіях сьогодні – на "папіків" чи автономію, – Ложкіна сказала:
“Епоха "папіків" закінчилася ще у часи останнього Майдану, коли багатіям різко стало не до мистецтва. Чи пішло це на користь мистецтву – складне питання. Мені здається, що без мінімального ринкового попиту мистецтво перетворюється на річ у собі”.
Інші цитати з інтерв’ю
- "Парадоксальне балансування мистецтва між проституюванням і трансгресією мене завжди дуже інтригувало".
- "На Майдані найсильнішими художниками виявляються безіменні пасіонарії-аматори, які апропріюють ходи, що властиві художній мові".
- "Сучасні "гібридні" революції настільки просякнуті адиктивною візуальністю, що після їх закінчення хочеться просто мовчати і дивитися у порожнечу".
- "Нарцисизм, на мій погляд, – значно більша загроза мистецтву, ніж "папіки"".
- "Стан вічного хворобливого розриву з минулим, відчуття життя на сипучому піску мені здалося однією з найбільш характерних рис нашого мистецтва".