Здається, дискусії про українську театральну освіту із закритою системою майстерень, де донедавна домінувала система Станіславського, невичерпні, а на зміну і деколонізацію цієї системи може піти не один рік.
Тож поки що в абітурієнтів є два шляхи — стандартний і "через джунглі", тобто набувати досвіду через точкові майстеркласи, лекції, зустрічі та інші освітні можливості, що буває непросто, але цікаво, як вважає актор і викладач Микола Набока, що готується набрати свій перший курс в ЛНУ імені Івана Франка.
Ще рік тому він був по інший бік освітньої системи, навчаючись на магістратурі цього університету. Це четверта (і третя театральна) освіта Миколи Набоки, після навчання у театральній школі в Ірландії та школі фізичного театру Жака Лекока у Франції.
Викладати в ЛНУ Миколі запропонувала колишня в. о. декана факультету культури і мистецтв ЛНУ Майя Гарбузюк. "Коли ми познайомилися, я сказав, що закінчив школу Лекока, і звик до того, що від людей в Україні немає жодної реакції на це прізвище. Майя Гарбузюк була першою людиною, яка сказала: «Вау! Жак Лекок! Я викладаю студентам про школу Жака Лекока!»" — згадує Микола.
За методологією Лекока Набока викладає і в межах мистецького об’єднання "Хвиля", яке створив разом з однодумцями, щоб "сприяти розвитку нового покоління українських театральних митців і мисткинь, а також провокувати на неспокій, не задовольнятися станом речей, який є зараз і бажати кращого".
Крім того, Микола Набока ініціював перевидання "Філософії театру" Леся Курбаса та видання "Мімограмоти. Майстерство актора" — підручника з акторської майстерності "Березоля" від учня Курбаса Степана Бондарчука.
Суспільне Культура разом із Миколою Набокою розповідає, чому система Жака Лекока може бути цікава не лише українським акторам, чому важливо робити ім’я Леся Курбаса настільним, але не "заїждженим", та чому освітні можливості треба не лише пропонувати, але й шукати.
Як Микола сам себе "провокував на неспокій": театральна школа в Дубліні
"Мені 28 років, я не так давно закінчив магістратуру. В мене немає десятки реалізованих робіт за плечима: одна режисерська, акторських — до десяти. Запропонувати мені набрати курс — це теж треба мати готовність ризикувати", — усміхається Микола Набока.
З трьох років Микола займався футболом та мріяв реалізувати себе як професійний футболіст. Водночас батьки займалися бізнесом, завжди спонукали до математики, тож Набока поїхав вивчати економіку в університеті Ньюкасла у Великій Британії. Пізніше "екзистенційні копирсання" привели його в театральну студію при університеті, а далі з’явилися думки про професійну театральну освіту.
Знання англійської дозволяло обирати серед шкіл Англії, Ірландії, Шотландії, Америки, Канади, Австралії і точково Європи, тож Микола почав проходити прослуховування у різних театральних школах, які приїздили до Великої Британії, де він тоді навчався. Згодом він відправив відеозапис до The Lir Academy of Dramatic Art у Дубліні — це дочірня школа Королівської академії мистецтв у Лондоні з подібною програмою.
В ірландській школі пропонували бакалаврат на три роки та один (foundation), тобто пришвидшений курс (практика одного року навчання є не лише в театральних університетах за кордоном). Микола не пройшов відбір на трирічний бакалаврат, але його запросили в Дублін на очний етап відбору однорічної програми, куди він і вступив.
"В Україні майстер набирає студентів, а університет скоріше виступає платформою між майстром та студентом. Тут замість майстра був старший викладач, якого можна порівняти з класним керівником у школі. Тобто система більше університетоцентрична, а не викладацькоцентрична, — описує Набока. — Причому студенти — в центрі уваги, усе заточено під їхній досвід. Так, бували дні, коли важче, а бували легші, але при цьому розклад був людяним, із перервами. Не було якоїсь травмуючої схильності до самопожертви, що ти мусиш щодня приходити дуже рано, а йти дуже пізно і бажано голодним".
Акцент у навчанні був на театральну освіту, яка дублює британську — дуже багато Шекспіра, реалістичної гри, натуралістичних ситуацій (тобто 80 % роботи займав "застільний" період). Були лише вкраплення devised theatre — театру спільнотворення, де руйнується режисерська вертикаль, і фізичного театру (театру тіла), який і зацікавив Миколу. Одна з його викладачок була випускницею школи Жака Лекока і порадила звернути увагу на цю школу. Микола додає: ретроспективно вдячний долі, що не пройшов відбір на трирічний курс — один рік дав змогу зрозуміти, який тип театру його цікавить і в якому напрямі хочеться рухатися далі.
Досвід у школі Жака Лекока і горизонтальна модель у театрі
Фізичний театр Жака Лекока акцентує на русі й тілі — воно стає першим засобом комунікації та гри. При цьому театр не заперечує слів чи співу.
Французький актор і режисер заснував власну студію у 1956 році. З роками вона почала розростатися і переросла у школу, де можуть викладати лише її випускники: тому там є спадковість, якої немає в Україні, що формує не окремі методи (прийоми чи інструменти), а методологію, акцентує Микола Набока.
В школу свідомо набирають студентів із різних країн, але викладають французькою мовою [перші кілька місяців Миколі довелося стежити лише за мовою тіла і жестів викладачів та інших студентів].
Навчання триває два роки, і у студентів є лише три предмети: рух, імпровізація і спільнотворення. Щодня на кожен предмет виділяють по півтори години, тобто навчання займає 4,5 години на день, розповідає Микола.
"На заняттях із руху та імпровізації дають інструментарій, а модель спільнотворення дуже добре готує до реального життя, на її основі можна будувати будь-який тип театру. Тому вона лягла в основу мого викладацького досвіду в ЛНУ, хоч із певними апгрейдами.
Який вигляд має спільнотворення? Наприкінці кожного тижня викладач заходить у залу і каже: «Тема наступного тижня — битва матеріалів, у групах 4–5 людей». Це значить, що ми маємо самі поділитися на ці групи та створити показ на цю тему. Наприклад, у битві матеріалів маємо показати, як рухається картон, пластикова плівка, металевий дріт чи губка для посуду, яка потрапляє у кислоту та розчиняється у ній.
Такий підхід постав унаслідок студентської революції 70-х, але ця педагогічна логіка працює і до сьогодні. Вона дає багато агентності студентам: тут немає актора, режисерів, сценографів — всі роблять театр і мають знайти ці ролі".
Якщо вертикалі немає, як тоді тримати процес у певній рамці? Лідер однаково мусить бути, не заперечує Микола. Але цей лідер має не контролювати кожну думку, яка народжується у спільному процесі, а скоріше мати розуміння, як зробити так, щоби результат з’явився у спільному вариві, не від конкретної людини. Наприклад, делегувати створення фрагментів іншим учасникам; приймати ідеї інших, але вирішувати, у який момент їх краще буде застосувати, залишаючи за собою останнє слово.
"Горизонтальна модель — це дуже важко. Може бути команда з п’яти людей, де чотири лідери, а може бути така, де їх нуль. Але треба шукати способи створити простір, де кожен і кожна проявлять свій сильний бік та дадуть знати про свій слабкий".
Як Микола розширює уявлення про рух, використовуючи методологію Лекока
У школі Жака Лекока Микола пройшов два курси — театральний і курс експериментальної сценографії, який викладала, зокрема, архітекторка та дочка Жака Лекока, Паскаль. Цей курс триває один рік і заточений на пізнання законів руху і простору.
"Це розширює уявлення про рух — дещо більше, ніж тілесний вираз. Хореограф не монополізує рух, так само як архітектор не монополізує простір. Ми могли зробити рух тілом, а потім перенести цю динаміку на папір, або навпаки, з ескізу та малюнку вийти в об’єм", — пояснює Набока.
Цей досвід він використовує для викладання студентам Харківської школи архітектури вже кілька років поспіль (Микола переїхав із Харкова до Львова після початку повномасштабної війни; ХША також релокували в цьому напрямку — Ред.). Набока вчить студентів пов’язувати тіло й простір — адже будівлі створюють для того, щоби "хтось у них зайшов та відчув себе певним чином".
У співпраці з ХША мистецьке об’єднання "Хвиля" проведе й міжнародну лабораторію: для 12 студентів це буде літня практика і частина бакалаврської програми. Ці студенти навчатимуться з 25 учасниками зі всієї України, які мають театральний бекграунд.
Актору корисно працювати поряд з архітектором, бо театр — це синтетичне мистецтво, а такий метод роботи змушує подивитися на усталені уявлення під іншим кутом, переконаний Микола, тому часто викладає у групах, де змішані студенти різних спеціальностей.
Під час одного зі своїх курсів він додав і теоретичну частину, яку взяла на себе кураторка театрального напряму Jam Factory Art Center Люба Ільницька. Також лекції читали кураторка Ксенія Малих, куратор і арткритик Борис Філоненко та американська дослідниця Мейгіл Фавлер.
"Ми можемо комбінувати, але при цьому не втрачати власний голос"
Крім розширених уявлень про театр і знання принципів devised theatre, українським студентам потрібне вивчення й театрального авангарду — ім’я Леся Курбаса має бути настільним, вважає Микола Набока.
"Зараз на цьому імені можуть «виїжджати», згадувати його, коли це доречно і не доречно. Але згадка про «Березіль» дає відчуття тяглості та спадковості. Це деколонізаційна річ, — переконаний Набока. — Звісно, «Березіль» сто років тому — це був зовсім інший світ, але він наш. І дуже прогресивний на той момент. Змінилися теми, принципи, але можемо простежити логіку, за якою працювали «березільці». І за цією логікою можна працювати й сьогодні. У нас немає театральної школи, і ми шукаємо її так само, як це робили вони — звертаючись до світової методології, але спираючись на власні надбання. Ми можемо комбінувати, але при цьому не втрачати власний голос. Ставити запитання, навіть якщо на них немає відповідей".
Тому для Миколи було важливо ініціювати перевидання творів українського театрального авангарду: у 2022 році з видавцем Олександром Савчуком перевидали "Філософію театру" Леся Курбаса, а у 2025 році — "Мімограмоту. Майстерство актора", написану актором і учнем Курбаса Степаном Бондарчуком у 1926 році. Уперше книгу видали у 2023 році, але невеликим накладом. Для того, щоби її перевидати, Микола з помічником протягом трьох місяців досліджували цей підручник.
"Книгу доволі складно читати, бо вона написана у минулому столітті та трохи іншою мовою. Але це справді підручник «березільців», де описані не ліричні роздуми на тему того, як вони пили каву, а реальні вправи, із покроковим поясненням і термінологією", — додає Микола, який нещодавно презентував видання в київському Малому театрі (після презентації у Львові).
Перше видання, "Філософію театру" Курбаса, у грудні 2022 році представляли на виставці у галереї "Дзиґа" (виставка була побудована за принципом майстерень мистецького об’єднання "Березіль").
Ініціатором виставки став Харківський літературний музей, із яким працював Микола Набока. Шукаючи фахівців для проведення виставки, він познайомився із Майєю Гарбузюк, тодішньою в. о. декана факультету культури і мистецтв ЛНУ імені Франка. Почувши, як Микола захоплено розповідає про методологію Лекока, деканка запропонувала йому викладати в університеті. Але для викладання була потрібна магістратура, тож Микола спочатку сам вступив до ЛНУ.
"Шлях для студента має бути логічним, а дії викладачів синхронізовані"
"Навчаючись за кордоном, я відчув, як це — бути студентом у системі, яка роками відшліфована на те, щоби твій досвід був як швейцарський годинник. Тому коли я почав здобувати свою четверту освіту в Україні, почав спілкуватися зі студентами, для мене було страшенним здивуванням, що у викладачів немає правила зустрічатися та з певною періодичністю синхронізувати те, що вони викладають студентам. Як викладач може викладати якісно, якщо не знає, що викладають тим самим студентам інші викладачі?"
Тож, набираючи власний курс, Микола планує синхронізувати дії команди викладачів — щоби шлях для студентів був логічним і послідовним. Умови для розгубленості може створювати не сама система, а викладач або викладачка у межах освітнього процесу, якщо навмисне хоче чогось навчити — умовно, щоби студенти зрозуміли, навіщо певні речі вони вивчали три місяці тому.
Також, на думку Миколи, викладачі не мають собі дозволяти надмірного рівня імпровізації та мають бути підготовленими на заняттях. Ще один простий приклад — дотримання таймінгу. Викладач має поважати час студентів, а якщо раптом заняття затягується, можна про це попереджати й робити це у формі пропозиції, каже Набока.
Він додає: у нього зараз є всі можливості, щоби створити програму, відмінну від тієї, до якої звикли студенти. Викладання в ЛНУ Микола бачить як частину діяльності мистецького об’єднання "Хвиля".
Освітні можливості треба не лише створювати, але й шукати
Освітніх нагод не так багато, як хотілося б, але вони є. Багато з них безкоштовні. При цьому охочих взяти участь у майстеркласах чи тренінгах не так багато — як студентів, так і акторів чи інших театральних діячів, які вже у професії, каже Микола. Достатньо просто стежити за анонсами на сторінках культурних інституцій, подавати заявки та проходити відбір (в умовах відносно невисокої конкуренції).
Наприклад, із 7 до 27 липня мистецьке об’єднання "Хвиля" безплатно проведе інтенсив для українських митців, які пройшли відбір. Це Міжнародна лабораторія фізичного театру, про яку ми вже згадували вище. Там викладатимуть педагоги та актори з Великої Британії, Швейцарії та Іспанії — колеги Миколи Набоки, з якими він навчався у школі Жака Лекока. Будуть також відкриті події для всіх охочих.
У серпні планують провести Майстерню масок із польськими фахівцями, зокрема керівником театру ляльок "Арлекін" у Лодзі Войцеком Бравером. Результатом стане публічний показ на Площі Ринок до Дня незалежності (минулого року "Хвиля" вже проводила подібний перформанс).
"Бульбашка людей, які хочуть розвиватися і шукають нові досвіди, насправді не така велика, — каже Микола Набока. — Треба схопитися за перші можливості, які трапляться, а далі їх буде з’являтися все більше".
Набока також відзначає освітні події, які проводить школа Малого театру, театральне бюро "Тіньова", Jam Factory Art Center і театр "Нафта". Останні проводили акторські, рухові та перформативні тренінги ще до повномасштабної війни, а зараз створюють більш тривалі курси на місяць чи два. Такі курси мають дослідницький (лабораторний) підхід і завершуються відкритими чи закритими показами, розповідає в коментарі Суспільне Культура Ніна Хижна, співзасновниця театру "Нафта". Також додали формат відкритих лекцій про театр, перформанс, драматургію, сучасне мистецтво й літературу.
Ніна Хижна додає: у відборі учасників — практиків і практикинь перформансу та інших суміжних мистецьких напрямів — важлива не лише вмотивованість чи спільні цінності, але і спроможність втілювати здобутий досвід в Україні. Зокрема, в Харкові відчувають нестачу режисерів та режисерок світла, а також звукорежисерів і звукорежисерок.
"Коли Андрій Третяк, наш звукорежисер, веде виставу в одному з харківських театрів, у двох інших театрах вистава в цей день не може відбутися через його відсутність", — коментує Ніна Хижна. Тому "Нафта" вирішила зробити лабораторію і для технічних спеціальностей, на перший погляд "невидимих" у театрі ("Техлаб").
У одному з наступних текстів ми розкажемо про освітні можливості для тих, хто хоче стати драматургом чи драматургинею.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
