15 травня 2025 року святкує 90 років Радна Сахалтуєв — художник, графік, плакатист й, без перебільшення, легенда української анімації. Співтворець таких культових українських мультфільмів, як "Пригоди капітана Врунгеля" та "Острів скарбів". Його яскраві анімаційні образи давно стали класикою, а факти творчої біографії — важливими сторінками історії української анімації.
Та за межами відомих робіт ховається не менш захоплива частина його спадщини — маловідомі, але цікаві й самобутні проєкти, про які розповідаємо в матеріалі Суспільне Культура від кінознавиці та керівниці Кіноархіву в "Довженко-Центрі" Альона Пензій.
Початок творчого шляху
Свій життєвий шлях художник почав у далекому Улан-Уде. Любов до кіно зародилася в ранньому дитинстві, коли в найближчому кінотеатрі маленький Радна залпом переглядав трофейні американські і європейські фільми. Звичайно ж, у репертуарі були й радянські фільми, але вони значно менше цікавили молоду аудиторію. У 1955 році він вступив до ВДІКу на курс художника анімаційного кіно. До речі, паралельно на режисерському факультеті саме формував свій курс Олександр Довженко, де навчалися Лариса Шепітько, Микола Вінграновський та Ролан Сергієнко.
Після випуску у 1961 році Сахалтуєв за розподілом потрапив до Києва. Художник згадує, що спочатку йому як "провінціалу" було все одно, куди їхати. Але, відвідавши кіностудію Єкатеринбурга, він швидко зрозумів, що атмосфера міста не викликає бажання лишатися. Так, 26-річний юнак доєднався до команди Творчого об'єднання художньої мультиплікації на студії науково-популярного кіно "Київнаукфільм". Відтоді він більше не покидав Україну, знайшовши тут сім'ю, дружбу й улюблений фах.
Перша посада Сахалтуєва на кіностудії — асистент художника, проте за рік він став художником-постановником анімаційного кіно. Це, до слова, одна з ключових професій в анімації. Зазвичай художники відповідальні за загальне стилістичне та образне рішення картини. Вони створюють разом із режисерами розкадрування, в яких вибудовують послідовність сцен. Розробляють ескізи персонажів, знаходячи їх характер, пластику, емоційність. Пропрацьовують компонування сцен, показуючи найяскравіші, характерні моменти руху персонажа чи об'єкта. Малюють фони — тло, на якому розгортається дія анімаційного фільму, тобто, по суті, творять атмосферу картини. Також розписують фарби — визначають, який колір і яка інтенсивність мають бути під час створення кожного персонажа.
Професійне становлення
Першою самостійною роботою Сахалтуєва стала картина "Веселий художник" (1963) режисерки Ніни Василенко. Фільм для найменшої аудиторії насправді можна розглядати як роздум про поняття автора і його твору. За сюжетом намальований персонаж оживає й починає самостійно промальовувати власний шлях.
Завдання для художника-постановника було зовсім непростим: потрібно було зімітувати дитячий малюнок, але водночас зробити його придатним до швидких трансформацій, що були закладені в сюжет.
За словами Сахалтуєва, Василенко була талановитою режисеркою з абсолютно "нестерпним характером", який проявлявся у її постійному прагненні до досконалості. Ніна Констянтинівна була представницею старшого покоління аніматорів, розпочавши свою творчу кар'єру ще у 1930-х, а в 1959-му разом з Іриною Гурвич та Іполитом Лазарчуком відродила українську анімацію, заснувавши Творче об'єднання художньої мультиплікації — ця подія вважається початком відродження української анімації.
Приблизно в цей період Сахалтуєв знайомиться з режисером Давидом Черкаським, з яким зав’язалася найдовша й найплідніша професійна співпраця, що переросла у дружбу й в особистому житті. Художник зазначає, що однією із запорук такої взаємодії були такт і відчуття субординації в роботі, на яку не впливали гумор та постійне вживання ненормативної лексики під час виробничого процесу й неформальні стосунки поза його межами.
Першим їхнім спільним фільмом стали "Таємниці чорного короля" (1963) — авантюрна історія, створена на замовлення пожежної служби за її ж сценарієм, про незвичності трудових буднів.
За словами художника, вже в цій першій картині в Давида Черкаського проявилося неймовірно влучне відчуття часу та руху — ключові якості для хорошого мультиплікатора і режисера.
Проте не всі режисери мали ці риси. За словами художника, важко було з мультиплікатом (оживленням персонажів) одній із засновниць Творчого об’єднання й художній керівниці — режисерці Ірині Гурвич, з якою Радна Сахалтуєв створив кілька спільних робіт.
"Легенда про полум'яне серце" (1967) — історія оповідає про веселе, сміливе і сильне плем'я, яке було витіснене іншими племенами вглиб непрохідного лісу. Страх охопив усіх, і вони замислилися здатися ворогові. Але з'явився молодий і вродливий хлопець Данко, який зголосився провести їх через ліс, щоб здобути свободу.
Ідею стилістичного рішення запропонували картини художника Бориса Пророкова. Стрічка виконана в лаконічному, переважно монохромному, суворому стилі, з вкрапленням яскраво-червоного кольору, що посилює драматичний ефект від оповіді в кульмінаційний момент. У 1968 році фільм отримав премію на фестивалі в Єревані (Вірменія).
Ще однією роботою, де проявився талант художника до лаконічних мінімалістичних художніх рішень, була співпраця з режисеркою Аллою Грачовою. "Кримська легенда" (1969) — анімаційне втілення легенди про виникнення Ведмідь-гори, що розташована на Південному березі Криму. Графічне художнє втілення підкреслює ліризм історії про любов, втрату та довгі очікування. Сахалтуєв створює витриманий, елегантний малюнок, підкреслюючи гірський кримський рельєф й оперуючи кількома основними кольорами та прибираючи з кадру всі зайві деталі.
Розквіт
Кардинально відмінними, сповненими кольору, динаміки та безлічі деталей були його спільні роботи з Черкаським. В цей період виходять такі картини, як "Містерія-Буф" (1969), "Короткі історії" (1970), "Навколо світу мимоволі" (1972), "Пригоди капітана Врунгеля" (1976–1979), "Лікар Айболить" (1979).
Та є серед фільмів, зроблених у цей період, один досить нетиповий для творчого тандему. "Чарівник Ох" (1971) за мотивами української народної казки. Режисер і художник експериментують з анімаційними техніками, поєднуючи вигадливу, химерну "перекладку" з мальованою анімацією в динамічних сценах. Образ мультиплікаційного чарівника далекий від класичного казкового, але високого, кістлявого Оха в червоному жупані, в антуражі у стилі українського бароко, важко забути.
Взагалі метод "перекладки", в якому дуже часто працював Сахалтуєв, дозволяв промалювати надзвичайно складні й філігранні деталі, що було реалізовано в персонажі Оха та атмосфері потойбічного світу. Фільм отримав нагороду "За найкращий короткометражний фільм" на кінофестивалі "Молодість" (Київ).
Паралельно з роботою на студії Сахалтуєв відшліфовує свій фірмовий карикатурний стиль, співпрацюючи із сатиричним журналом "Перець". Саме це, за словами художника, приносило непоганий стабільний заробіток, на відміну від анімації.
Попри загальну "застійну" атмосферу 1970–1980-х і невисоку зарплату порівняно з роботою в інших видах кіно, це був золотий період для кіностудії "Київнаукфільм" і для анімації зокрема. Картини виходили все професійнішими, а колектив — усе згуртованішим.
В години дозвілля на кіностудії аніматори проводили за спільними іграми у футбол, шахи чи карткового дурня. Останнє заняття любив і Радна. Режисер Євген Сивокінь в одному з інтерв'ю не без захвату згадував, що художник постійно щось малював навіть у процесі напруженої карткової гри. Нерідко його компаньйоном був Володимир Дахно — режисер одного з найпопулярніших анімаційних циклів про козаків. Та сходилися майстри не лише за грою в карти, а й у творчості.
Яскравим прикладом такої співпраці стала анімаційна історія "Сімейний марафон" (1981). За сюжетом, чоловік готується до марафону, відпочиває, а тим часом дружина готує їсти, годує дітей і його самого, прибирає — і так без кінця. Під час самих змагань саме вона демонструє дивовижні результати швидкості й винахідливості, супроводжує та рятує чоловіка на всіх етапах. Виявляється, що попри кремезну статуру, він — безпорадна дитина, яка без допомоги навіть добігти марафон не здатна, а в підсумку слава й визнання дістаються саме йому.
Профеміністичний зміст подано в іронічній, дещо психоделічній формі. У цій картині художник довів, що такий майстер графічного гротеску, як він, здатен працювати в одному жанрі, але не повторюватися. Фільм був відзначений на IX Всесоюзному кінофестивалі спортивних фільмів у місті Каунас (Литва) 1983 року.
Ще одним режисером, з яким працював Сахалтуєв, був колишній редактор об'єднання Тадеуш Павленко. Якщо про пропагандистську агітку "Каїнові сльози" (1981) краще поки не згадувати, то наступна робота "Свіччине весілля" (1982) за поемою Івана Кочерги є цікавим прикладом лірико-епічного жанру в анімації.
Історія розповідає про кохання на тлі ремісничого повстання в Києві XVI століття. Події драми розгортаються одночасно на Подолі — в центрі міщанського та цехового життя, та над ним, на горі Воздихальниця, де розташовано литовський замок.
Для реалізації ідеї художник обрав темну графічно-монохромну гаму малюнку. Проте наскрізним образом, який втілює життя та надію, є запалена свічка, що освітлює усе навколо м'яким теплим світлом. Уповільнений внутрішньокадровий ритм у поєднанні зі швидким, рваним монтажем та подвійною експозицією створює відчуття загубленої в часі історії, яка лише фрагментами виринає з глибини віків.
Поза анімацією
В інтерв'ю, яке Радна Пилипович давав кілька років тому для "Довженко-Центру", він зазначав, що любить дивитися ігрове кіно, але працювати йому подобається в анімації. Та є в його доробку й кілька ігрових проєктів.
Передусім варто згадати "Острів скарбів", який був анімаційним повнометражним фільмом зі значним відсотком ігрових сцен, відповідав за які, як художник-постановник, Радна Сахалтуєв.
За принципом поєднання анімаційних та ігрових сцен мав будуватися й останній проєкт Давида Черкаського "Божевільні макарони, або помилка професора Бугенсберга", який не вдалося втілити через кризу в галузі на початку 1990-х. Взагалі, 1990-ті добряче розкидали цілісний колектив аніматорів. Хтось поїхав шукати долі за кордон, інші в Україні працювали на іноземних анімаційних серіалах, а хтось перейшов у комерційне відео. Так, режисерка Олена Касавіна та художник Едуард Кірич зробили анімаційний кліп для співачки Руслани. А в доробку Сахалтуєва є кілька прикладів рекламних проєктів.
Ще в 1974-му створили комедійний ігровий фільм "Прощавайте, фараони!", художником-постановником якого був Сахалтуєв. Його сюжет дещо перегукується з анімаційним "Сімейним марафоном", проте в ігровій стрічці чоловіки таки відчувають всю складність невидимої жіночої праці на собі.
Плакат до цього, а також до десятків інших українських та іноземних фільмів, створював Радна Сахалтуєв. Там, де це дозволяв сюжет і жанр картини, переосмислював персонажів чи сцени в гротескно-карикатурному стилі.
Одним із "підробітків", який також позначений самобутнім талантом художника, було малювання діафільмів — популярної, хоч і давно забутої розваги для дітей та дорослих. Цей вид мистецтва існував на перетині літератури, кіно, образотворчого мистецтва, книжкової графіки та коміксів, і навіть часом театру.
Це було чарівне дійство, що об'єднувало сім'ї за переглядом та читанням. Сахалтуєв створював їх здебільшого на основі казок народів світу. Серед них — італійська народна казка "Масарро Правда", казахська "Чому у ластівки хвіст ріжками", молдовська "Фет Фрумус — син мисливця в царстві змія" та інші.
Художник проілюстрував десятки книжок для дитячої та дорослої аудиторії для видавництв "Веселка", "Молодь" і "Ранок", активно продовжуючи це робити у 2000-х роках.
Творчість Радни Сахалтуєва — це не лише яскраві сторінки української анімації, а й приклад глибокої художньої інтуїції, здатної вловлювати як естетику часу, так і його суперечності. Йому під силу і лаконічні графічні рішення, і гротеск, фольклорна образність і сатирична влучність. У кожній роботі — чи то дитячий мультфільм, чи то соціальна алегорія або кіноплакат — вгадується впізнаваний авторський почерк. А внесок в українську візуальну культуру ще чекає на належну оцінку, але вже сьогодні очевидно, що це ціла епоха в анімаційному мистецтві. Адже, розповівши лише про незначну частину творчого доробку художника, ми охопили півстолітній відрізок історії української анімації.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
