Себастьян Маєвський — польський драматург, режисер, педагог і директор та художній керівник Драматичного театру ім. Шанявського у Валбжиху. Останні його вистави "Нічний портьє. Досвід" і "Мир. 12 уроків про війну" порушують теми воєнних злочинів та етичних проблем повоєнного врегулювання.
Він приїхав до Києва, щоб взяти участь у Лабораторії культурних трансформацій. У її межах уже відбулася драматична майстерня Маєвського "Текст, що діє", також запланована серія мистецьких і освітніх подій.
Суспільне Культура публікує колонку Себастьяна Маєвського, у якій він розмірковує про поїздку до Києва, а також про те, як поєднується культура і пропаганда під час війни.
Ось так склалося, що я — тут, де я є. Війна насправді ніколи мене не полишала. Вона завжди просочувалась — то написи німецькою, то крани в домі з Німеччини, то люди, що приїжджали й оглядали свої колишні домівки. І це були німці. Але їх тут (у Польщі — Ред.) уже нема — бо війна. Війна постійно поверталась. Ми, мабуть, виростали з нею на подвір'ях, у фільмах про чотирьох танкістів — вона проростала в мені глибоко.
І лише тоді, коли я свідомо зробив щось у театрі, коли знайшов у ньому своє місце, я зрозумів: моє головне висловлювання — це історія і війна. Я вже 54 роки в темі війни — але не в сенсі фронту, а як культурного явища.
Коли я переглянув власну творчість, то побачив: три чверті текстів — про війну. Вигадані війни, реальні, Друга світова, Балкани, Польща, Конго, Чилі… Вся географія. Тому я зовсім не боюся запитань: що може театр сказати про війну?
Театр здатен бути документом — розповідати про війну як про факт. А може бути творенням — війна як текст культури. Текст, що супроводжував людство, супроводжує і, на жаль, ще буде супроводжувати. Вловити це — важливо.
І ще одне: коли країна перебуває в стані війни, будь-яка розповідь — документальна чи художня — все одно потрапляє в орбіту пропаганди. І це нормально. Це не привід ображатися — це умова. Має бути меседж, що тримає людей на дусі. Це керований процес.
Тут постає питання: чи можливо знайти форму, яка поєднає мистецькі амбіції з потребами пропаганди? І так, можливо. Бо хіба не так працював античний театр? Він створював героїв, описував війни — але через присутність чогось вищого, умовного, надлюдського ці тексти пережили тисячоліття.
Тож я думаю, ця розмова — надзвичайно важлива. Особливо з людьми, які справді пережили війну. Для мене цей візит (до Києва — Ред.) — це також конфронтація з тим, що визначило моє життя. Я вперше буду так близько до війни. Це мені внутрішньо потрібно — щоб перевірити: наскільки мої тексти про війну чогось справді варті. Чи це лише історії того, хто виріс у мирній країні, але на території, позначеній війною.
Можливо, я просто жив в уявленні про війну, в її імаджинаріумі, а не в самій війні. Я дуже хочу розповісти про цю перспективу — не для того щоб переконувати, а щоб зіставити погляди. Бо зараз повертаються теми, які знову створюють напругу. Кажуть, Польща імперська. І краще про це поговорити одразу — навіть якщо це група з двадцяти осіб.
Не для того щоб когось переконувати, а щоб зрозуміти: це не 100 % суспільства хоче покарання, це не всі вимагають від українців вибачень щогодини. Важливо, що такі розмови можуть відбутися.
І для мене візити до Києва — не просто запрошення, за яке я безмежно вдячний, це щось глибше: я їду не щоб показати себе, а щоб щось у собі змінити. Це інший жест. Бо я ніколи раніше не їздив на майстеркласи, щоб змінитися. Я їхав, щоб дати щось. А зараз — хочу щось з'ясувати. У житті бувають моменти, коли мусиш щось перевірити. Побачити. Переосмислити.
Різниця поглядів нічого не змінює — і не повинна, але вона показує, що ми можемо бачити одне й те саме інакше — і це добре. Навіть коли говоримо про агресора. Бо тільки з відстані років можна буде зрозуміти: що насправді сталося. Що змусило цілий народ — як колись німців — піти на війну.
Питання: що змушує росіян мовчати? Чому вони не бачать, не відмовляються?
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
