Український павільйон на 19-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia, що триватиме з 10 травня до 23 листопада 2025 року, осмислює архітектуру спротиву: від народного житла до екстрених ремонтів у прифронтових містах.
Виставка "Dakh (Дах): Vernacular Hardcore", створена кураторами Богданою Косміною, Міхалом Муравським і Катериною Русецькою, розповідає про жіночі архіви, штучний інтелект, дрони, звуки війни й етику колективного відновлення.
Суспільне Культура поспілкувалось з кураторами експозиції та підготувало 9 фактів, які варто знати про український павільйон.
"Dakh (Дах): Vernacular Hardcore" — про дах як символ і реальність воєнного буття
Тема цьогорічного українського павільйону — дах як архітектурна, культурна та політична структура. У мирний час дах — це захист, приватність, дім. У воєнний час він стає мішенню, першою точкою удару ракет і дронів. Куратори досліджують, як дах одночасно уособлює руйнацію та спротив, прихисток і вразливість.
"Можу пояснити це найменування детальніше, адже воно поєднує в собі кілька різних шарів. "Вернакуляр" ми розуміємо як архітектуру без архітекторів, а "хардкор" включає в себе елементи, пов’язані з землею, бетоном, залишків будівельного сміття, а також у контексті України, — з тим, що виникає через знищення будинків. Ми трактуємо цю назву як буквально, так і метафорично — щоб осмислити процес відбудови та спільноти, які виникають у цьому контексті." — куратор проєкту Міхал Муравський
У коментарі Суспільне Культура, кураторка та архітекторка проєкту, Богдана Косміна розповідає, що назва експозиції складається з трьох формоутворюючих слів: "Dakh", "Vernacular" і "Hardcore". Поняття вернакулярного, за її словами, охоплює як традиційну, так і екстрену архітектуру. В експозиції поєднується історичний матеріал, зокрема з "Атласу традиційного народного житла", з діяльністю трьох організацій — "Лівого берега", KHARPP і "Клину". Вона називає ці приклади вернакулярною, нагальною архітектурою — архітектурою турботи, архітектурою часу кризи.
Косміна пояснює, що ці історії в експозиції переплітаються. Важливою частиною вони вважають мапування: наразі команда зосереджується на цих трьох ініціативах, але має намір розширити карту. Для них важливо показати, що стихійне має силу й значення, і що навіть у час війни можна говорити про відбудову. На її думку, саме в низових ініціативах закладено великий потенціал для навчання.
Вона також звертає увагу на те, що відбувається у противагу цим процесам: девелопери створюють візуалізації антигуманних рішень — зокрема, контейнерних містечок, у яких повністю стирається характерність приватного житла.
Команда проєкту
Команда проєкту українського павільйону на Венеційській архітектурній бієнале 2025 року складається з кураторки та архітекторки Богдани Косміної, кураторів Катерини Русецької та Міхала Муравського, архітекторок і етнографок Оксани Косміної та Тамари Косміної, а також продюсерки Ілони Демченко. Комісаркою павільйону є Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту.
До команди також належать художники й консультанти Євгенія Бєлорусець, Ада Вордсворт, Ксенія Кальмус, Ігор Окунєв, Владислав Шарапа та картограф Дмитро Вортман.
Куратором звуку є Клеменс Пул — автор серії дрон-музичних компіляцій Drones for Drones для лейблу Kyivpastrans Records, створених у співпраці з волонтерською організацією Fallout Noise.
Архітектура як архів: три покоління жінок-дослідниць
Центральний об'єкт експозиції — Dakh, інсталяція, яка втілює уявну модель даху як культурного архетипу. Її створено на основі архіву "Атласу традиційного українського житла" — дослідження, яке понад пів століття вели три покоління архітекторок: Тамара, Оксана і Богдана Косміни. Їхні польові експедиції, креслення, фото та етнографічні нотатки стали не лише документами минулого, а й джерелом для формування нової, актуальної архітектури. Dakh — це дах, зібраний із пам'яті, дерева, соломи, глини й сучасних ритмів спротиву.
"Цей проєкт, це дослідження було розпочате моєю бабусею ще у 1960-х роках. Воно виникло як спільне замовлення трьох академій наук — у Києві, Мінську та Кишиневі. Але вже ближче до 1970-х років проєкт повністю змістився у напрям дослідження саме традиційного народного житла України. Білоруська сторона зробила лише невелике видання, але вони не розробили повноцінного формату атласу" — зазначає Богдана Косміна.
Богдана Косміна пояснює, що унікальність "Атласу традиційного народного житла" полягає в поєднанні картографування, аналітики та візуального матеріалу. На відміну від того, що може здатися з назви, йдеться не лише про дахи — їм присвячено лише окремий розділ. Атлас починається з опису природно-кліматичних, етнічних, релігійних і мовних чинників — усього, що формувало українське середовище. Далі послідовно описуються фундаменти, архітектурні й конструктивні елементи — аж до інтер’єрів. Лише в самому кінці йдеться про дахи, "як завершальний елемент споруди".
Косміна наголошує, що це масштабне дослідження так і не було повністю опубліковане. Попри кілька спроб видання, наразі воно залишається лише частково оцифрованим і недоступним широкому загалу. Саме тому для команди було важливо представити цей матеріал міжнародній публіці не лише як частину родинної історії, а і як "значне й недооцінене джерело знань".
У межах експозиції представлені оригінальні матеріали з Атласу — малюнки, фотографії, акварелі, експедиційна документація 1960–1980-х років. Ці візуальні й текстові свідчення поєднуються з сучасними прикладами "екстреного вернакуляру" — роботами KHARPP, "Лівого берега" та "Клину" періоду повномасштабної війни, а також з матеріалами їхніх нещодавніх експедицій 2025 року.
Косміна звертає увагу на ще одну лінію в експозиції — фіксацію повторних і навіть потрійних руйнувань уже відновлених дахів. Водночас команда показує, як із таких ініціатив, як "Лівий берег", виникають нові структури підтримки й турботи — наприклад, проєкт "Клин", започаткований архітекторкою Ксенією Кальмос. "Це і є та нитка, яка поєднує традицію, майстерність і теперішню відбудову", — підсумовує вона.
Штучний інтелект
Одним із найбільш новаторських елементів павільйону є ШІ-аватар Тамари Косміної (1936–2016) — архітекторки, яка десятиліттями документувала селянські хати по всій Україні. Її цифрову особистість створено за допомогою Iris — інструменту штучного інтелекту, який працює без централізованої бази даних, дозволяє зберігати приватність і автономію особистості.
Богдана Косміна пояснює, що проєкт створювався під впливом двох імпульсів. По-перше, виникло усвідомлення величезного обсягу спадщини, з якою доведеться працювати, і страх, що ці знання можуть бути втрачені — зокрема, знання специфічних термінів та описів етнографічних регіонів. Вона згадує: "У бабусі була монографія про Поділля, і вона добре знала регіональні особливості".
Коли почалася робота над архівом, стало зрозуміло, що необхідно створити особисту базу, з якою можна було б працювати, спілкуватися та продовжувати реалізацію Атласу.
"Ми розуміли, що це не просто архів, це щось більше. Потрібно було створити таку базу, з якою ми могли б взаємодіяти і яку можна було б продовжувати розвивати" — продовжує Богдана.
Згодом, коли стало ясно, що буде виставка, з’явилася потреба наблизити її до аудиторії та матеріалізувати — показати, що вона "існувала". Богдана зазначає: "Ми вирішили, що виставка повинна бути не просто концептуальним проєктом, а саме відображенням реального досвіду, щоб люди могли побачити, як все це виглядало".
Наразі, за її словами, люди задають більш загальні, часто грайливі запитання. ШІ-аватар бабусі став стала своєрідним гідом виставкою, вона"відвідує" бієнале, знайома з усіма павільйонами і може навіть дати рекомендації щодо того, що варто побачити. Замість глибоких етнографічних запитів стосовно Атласу, їй частіше ставлять питання на кшталт: "Як це можливо, що стріхи з очерету не протікають?" Вона додає: "Це дрібні, але дуже важливі питання".
Водночас вона наголошує, що є два основні напрямки роботи: перший — це збереження інформації, і найбільше її, безумовно, має її мама. Богдана підкреслює: "Найбільше знань, без сумніву, має моя мама. Ми багато розмовляємо, і я все записую, все, що дізнаюся. Це фактично щоденник, який я веду вже протягом року".
Пейзажі війни: документування "екстреного вернакуляру"
Виставка візуалізує процеси відновлення у прифронтових регіонах — Чернігівській, Київській, Харківській, Сумській і Запорізькій областях. Архітектурні колективи "Лівий берег" (Ігор Окунев, Владислав Шарапа, Ксенія Калмус) та KHARPP (Ада Вордсворт) задокументували, як громади власними силами зводять тимчасові укриття, ремонтують зруйновані будівлі, створюють нові простори під обстрілами. Окреме місце відводять проєкту "Місця: Миколаївська область", де художниця й письменниця Євгенія Бєлорусець фіксує боротьбу працівників водоканалу за збереження водопостачання — інфраструктурного "фундаменту", без якого неможливо уявити життя під дахом.
Звукова інсталяція як простір спротиву
"Купол дронів" — це аудіоінсталяція, куратором якої став Клеменс Пул. Вона створена на основі звуків, пов'язаних з ініціативою "Клин" — спільнотою, яка виготовляє дрони для українських військових. У просторі павільйону дрони — це не лише зброя, а й символ "летючого даху", рухомого укриття. Цей проєкт демонструє, як технології спротиву стають частиною архітектурної екосистеми. У співпраці з лейблом Kyivpastrans Records і колективом Fallout Noise також створено серію музичних збірок Drones for Drones, які стануть частиною виставки.
Міхал Муравський розповідає про ініціативу Ксенії Кальмос, яка вирішила створити ще один, "летючий" дах для сіл, що піддаються атакам. За його словами, навіть найміцніші дахи не можуть самі себе захистити. Ксенія ухвалила рішення зробити цей захист у вигляді дронів, які літають над селами. Міхал підкреслює, що ці дрони передаються військовим підрозділам, які допомагають захищати громади від російських атак. Він вважає, що в цьому є щось дуже поетичне, хоча Ксенія сама сформулювала цю ідею набагато точніше і красивіше, ніж він зміг передати її словами.
Глядацький досвід
Міхал Муравський зазначає, що досвід сприйняття експозиції може значно відрізнятися залежно від того, звідки походить глядач. "Це не лише питання того, чи людина з України чи ні — у кожного глядача своє прочитання цього проєкту. Тут багато значень, багато шарів, і кожен звертає увагу на щось інше."
Він додає, що саме матеріали, з яких побудовані дахи, можуть привертати увагу різних відвідувачів. Так, багато хто з них відзначає саме солому як ключовий елемент: "Солома — це дуже міцний матеріал. Це важливо для нашого проєкту, адже це ще й сталий, стабільний матеріал, дуже витривалий."
Згідно з його спостереженнями, архітектори з Німеччини чи Австрії, які зазвичай представляють екологічну буржуазію, більше цікавляться саме екологічними аспектами матеріалу. "Для них найцікавіше — це резильєнтність матеріалу, його екологічність. Їх більше захоплюють циркулярні екологічні контексти, ніж боротьба чи контекст руйнувань."
У той час, як інші відвідувачі, зокрема ті, хто має досвід руйнувань, більше звертають увагу на такі елементи, як "Дах Дронів". Міхал підкреслює, що різні інтерпретації не конфліктують між собою: "Ці різні прочитання не конфліктують між собою, вони радше доповнюють одне одного."
Катерина Русецька, зі свого боку, наголошує, що глядачі, незалежно від їхнього досвіду, проходять повний цикл сприйняття експозиції. "Глядачі розуміють і історичну важливість, і значення трьох жіночих поколінь, які працювали над дослідженням."
Вона також зазначає, що виставка пов’язана з ініціативами, які займаються цією проблемою з 2014 року або й раніше, що також знаходить відгук у публіки. Щодо західного глядача, Катя визнає, що це питання потребує подальшого осмислення. "Учора, наприклад, був день перед показом і була дуже хороша аудиторія, яка справді прочитала майже всі етапи. Я впевнена, що глядачі, в яких є досвід еміграції чи поколіннєвої боротьби, сприйматимуть це інакше."
Публічна програма
У Scuola Grande di San Marco у Венеції 10 травня стартує міжнародна публічна програма Planetary Hardcore, яка поєднає український досвід з іншими спільнотами, що переживають війну, відновлення та самоорганізований спротив. Програма передбачає події в Києві, Дніпрі та інших містах, а також публікацію кишенькового путівника Dakh (Дах): Mini-Atlas of the Vernacular Hardcore, що вийде у травні. Павільйон буде відкритий з 10 травня по 23 листопада 2025 року в Арсеналі, Sale d’Armi, будівля A, перший поверх.
Катерина Русецька розповідає, що наразі вони активно працюють над тим, щоб публічна програма проєкту також відбулася в Україні. Проте, як зазначає кураторка, вони досі шукають фінансування для цього. Вона підкреслює, що, як і говорив Міхал, куратори виконують набагато більше функцій, ніж просто організовують виставки. "Куратори — це не лише куратори, а й фандрейзери, акомодейшн менеджери й усе інше одночасно."
Крім того, Катерина зазначає, що важливо зробити продовження як публічної програми, так і показу робіт Богдани, Оксани та Тамари. Вона наголошує: "Нам важливо працювати з комʼюніті, з аудиторією в Україні."
На даний момент вони планують провести публічну програму в Дніпрі та Києві. "У Дніпрі — в межах фестивалю 'Конструкції' й у Центрі сучасного мистецтва в Дніпрі DCCC," — додає кураторка.
Вона також підкреслює бажання продовжити співпрацю з командою, яка працювала над попереднім бієнале, зокрема з платформою "ФОРМА". За її словами, "Ми дуже хотіли б зробити частину публічної програми саме з ними."
Катерина також акцентує на важливості солідарності та тяглості між кураторськими командами: "Для нас дуже важлива тяглість і солідарність між кураторськими командами. Ми насправді отримали від них багато підтримки та порад."
Згодом вона висловлює сподівання, що така співпраця вплине на майбутні процеси, зокрема у рамках конкурсів чи організації комунікацій. "Я сподіваюся, що ця співпраця зможе вплинути і на майбутні процеси — наприклад, у межах конкурсу чи в організації комунікації."
Організація та фінанси
Створення проєкту для Венеційської бієнале стало великим викликом для команди, яка працювала над його реалізацією. Богдана Косміна розповідає, що вони дізналися про обмежений час і необхідність швидко знаходити ресурси, щоб втілити свої ідеї. "Ми дізналися, що маємо лише три місяці, щоб реалізувати проєкт. Почали з того, що є певний бюджет підтримки від комісара павільйону, але це була дуже обмежена сума."
Незважаючи на труднощі, команда наполегливо шукала додаткові фінанси.
"Увесь цей час — паралельно з розробкою проєкту — ми буквально в кожну вільну хвилину шукали фінансування, щоб реалізувати його бодай у базовому вигляді."
За словами Богдани, колосальні зусилля доклала продюсерка Ілона Демченко, без якої проєкт би не відбувся: "Без Ілони Демченко цей проєкт просто не відбувся б."
Основним джерелом фінансування стали міжнародні партнери, серед яких Богдана виокремлює UNESCO і Ribbon International: "Ми вдячні UNESCO і Ribbon International за те, що вони врятували проєкт." Проте, попри величезну роботу з пошуку ресурсів, фінансова ситуація залишалась складною.
Крім того, Богдана звертає увагу на важливість розуміння того, що без сильної команди та координації цей проєкт не міг би бути реалізований. Вона підкреслює, що зібрати команду, знайти концепцію і фінансування за такий короткий час — це було надзвичайно складно.
"Тому що ми не знаємо, хто ще за три місяці зміг би: зібрати команду, придумати концепцію, знайти фінансування, запустити виробництво, домовитися з усіма учасниками."
Міхал Муравський додає, що хоча деякі речі й вдалося вирішити, але багато проблем повторюються з року в рік. "Цікаво, що два роки тому, коли "ФОРМА" робила павільйон, їм теж було дуже важко. Ті самі проблеми повторюються знову і знову."
Вони спільно з командою виокремлюють, що важливим є належне фінансування, яке покриває всі аспекти проєкту. "Проєкт не міг би відбутись без сильної продюсерської підтримки — Ілона взяла на себе і фінансову, і логістичну, й організаційну частину."
"Якщо рахувати весь бюджет павільйону, то це пів мільйона євро", — розповідає комісарка національного павільйону Тетяна Філевська.
Однак через те, що організатори бієнале виділили Україні простір для виставки безкоштовно, великої частини витрат уникли. Окрім того, комісарка зазначає, що італійський партнер допоможе з облаштуванням простору для публічної програми.
Основні кошти виділило саме Ribbon International. Крім того, українська сторона ще веде переговори з іншими донорами й спонсорами, бо грошей все одно не вистачає.
"І бюджету державного у нас поки 0 гривень 0 копійок витрачено, крім наших ресурсів людських", — додає комісарка українського павільйону.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
