Едіт Іва Еґер народилася в Угорщині у 1927 році. Коли їй було шістнадцять, разом із родиною її відправили до Аушвіцу — нацистського табору смерті. Там загинули її батьки, але Едіт та її сестрі вдалося вижити. Психологічну освіту Еґер здобула вже після сорока, а ліцензію на практику отримала в п’ятдесят. У дев’яносто, переосмисливши власну історію, Едіт Еґер дебютувала з книжкою "Вибір", яка стала світовим бестселером, у дев’яносто два друком вийшла книга "Дар. 14 уроків, які врятують ваше життя".
У 2024 році, коли авторці виповнилося дев’яносто сім, була видана "Балерина в Аушвіці" — мемуари про досвід юнки під час війни в одному з найстрашніших місць на землі. Це книга і про дорослішання, кохання, дружбу, і про внутрішню силу й відновлення після жахливих потрясінь. Всі три книги доступні до замовлення у видавництва "#Книголав".
Суспільне Культура публікує коротку історію нової книжки Едіт Еґер.
Еді — шістнадцять. Вона вправна танцівниця й гімнастка, яка мріє про участь в Олімпійських іграх, але її виключають зі збірної через те, що вона єврейка. Еді — неулюблена донька, вона менш вродлива за харизматичну Маґду й не така талановита, як музикантка Клара. Підлітка закохується в рудоволосого хлопця, соромиться свого носа і читає мамині книжки. Хоче, щоб її бачили не як "розумну доньку", а як дівчину, яку можна кохати. Її життя йде знайомим маршрутом: сімейні суперечності, пошук себе в тілі, дзеркалі, коханні. А потім водномить — вагон до табору смерті.
Книга "Балерина в Аушвіці" — не сам лиш спогад про виживання. Це історія про вибір, що існує навіть у пеклі поряд зі страхом. Це посібник із дорослішання попри смерть, шлях у темряві з вірою у світло, танець у пеклі, який не дає тобі втратити себе.
Внутрішня свобода — лейтмотив книги. Едіт Еґер транслює, що кожне рішення, думка, дія мають свою ціну. Але саме в здатності обирати (навіть дрібне, особистісне, емоційне) народжується гідність.
"Поки танцюю, мені спадає одна розумна думка, яку я ніколи не забуду. Доктор Менґеле, серійний вбивця, який сьогодні вранці спалив мою матір, насправді жалюгідніший за мене. Я можу бути вільна у своїй голові, а він — ніколи. Він завжди житиме з тим, що накоїв. Він більше в’язень, ніж я".
"Балерина в Аушвіці" поєднує описи повсякденного життя до війни (сімейна атмосфера, школа, танці, перші симпатії) та досвід депортації, виживання в Аушвіці, подальшого звільнення. Сюжет не поділений на до і після. Так Едіт транслює, що війна не перериває життя — вона впивається в нього. Те, що відбувається з героїнею, не подається як героїзм чи виняток. Це — досвід, що став реальністю багатьох.
"Суперечності цього місця знесилюють мене. Вбивства тут, як ми вже знаємо, звичайна річ. Систематична. Але немає жодної системи розподілу уніформи, на яку ми чекаємо впродовж дня. Охоронці жорстокі й грубі, і здається, ніхто ні за що не відповідає. Прискіпливість, із якою вони розглядають нас, не свідчить про нашу цінність, лише визначає, наскільки ми забуті світом. Ніщо не має сенсу. Але, певно, нескінченні очікування й відсутність сенсу — частина плану. Як я можу зберігати непохитність там, де непохитні лише огорожа, смерть, приниження й клуби диму?"
"Балерина в Аушвіці" не ставить за мету травмувати читачів або шокувати. Навпаки, авторка стримана в описах і не грає на емоціях. Це робить її книгу близькою до жанру мемуарів із психологічним ухилом. Едіт Еґер не прикрашає реальність, не уникає теми страху, болю чи втрат, проте й не додає пафосу. Всупереч усьому вона зосереджується на тому, що залишається під контролем: на власних думках, власному ставленні до реальності, здатності не дозволити остаточно зруйнувати себе.
Випускова редакторка цієї книги Інна Кроловецька зазначає:
"Попри нелюдські умови, в яких опиняється героїня, «Балерина в Аушвіці» — не депресивний текст. У ньому, безперечно, є місце душевним розмовам, жартам, конкурсам на найкращі цицьки й надії — на те, що погане скінчиться, а попереду — радість дорослішання і здійснення найамбітніших мрій".
Досвід Едіт Еґер переконливо демонструє: навіть у найгірших обставинах людина може зберігати самоповагу — і тим самим не дати системі остаточно перемогти. Вона нагадує: життя триває — навіть у найтемніші часи.
"Я ділюся своєю історією, щоб ви теж обрали танцювати — навіть у пеклі", — пише авторка. І цього більш ніж достатньо, аби читати "Балерину".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
