Нещодавно в Україні запустили перший онлайн-магазин культурних подій та послуг — "Гіпермаркет культури" (ГК). Це мультифункціональна онлайн-платформа, де інституції та креативні підприємці зможуть розмістити свої послуги або події. Проєкт має на меті допомогти культурі адаптуватися до нових реалій, де керує діджитал. Спеціально для Суспільного, ГК підготувало текстову версію корисного гайду від мистецтвознавиці, культурної менеджерки та директорки з розвитку Національного художнього музею України (НХМУ) Ольги Балашової.
За три роки роботи в НХМУ я зрозуміла, наскільки важливим, хоч і нетиповим для українських культурних інституцій є залучення партнерів. Хоча я впевнена, що все найкраще, що ми можемо з вами створити, розпочинається із синергії, пошуку балансу інтересів та людей, які розділяють ваші інтереси, але не обов’язково знаходяться в вашому колі.
Ми живемо у світі, де постійно зрушуються межі дисциплін і знання видобуваються саме на їх перетині. Рушієм для усвідомлення цього став екосистемний підхід, тобто системне розуміння себе частиною чогось більшого. Найскладнішим для будь-якої інституції є саме мислення не тільки своїми задачами, але й цілями всієї екосистеми, до якої вона належить. Для цього якраз важливо правильно визначити екосистему: в чиїх інтересах вона працює, яка її місія, візія майбутнього, що дозволяє всім компонентам рухатися в одному напрямку.

Наша екосистема (НХМУ) створює той тип зв’язків, який ми можемо назвати громадянським суспільством. Ми ставимо питання, говоримо про пам’ять, її зв’язок із сьогоденням, розповідаємо про культуру та пропагуємо її назовні. Таким чином формуємо передумови для того, щоб кожен громадянин, попри власні щоденні турботи, відчував приналежність до цілого.
Коли ми правильно поставили питання, то зрозуміли, що до цієї екосистеми належать не тільки інші музеї та Міністерство культури, але й УКФ, Український інститут, Міністерство закордонних справ, бізнесмени.
Як перед директоркою з розвитку НХМУ, переді мною постала задача сформулювати візію й рухатися в її напрямку, але при цьому без достатнього для цього бюджету. Тож треба було його згенерувати. Головне в межах екосистемної логіки усвідомити, що нам не обов’язково робити це самим. Є безліч партнерів, яким цікаво включатися до створення продукту, адже в нас є єдина мета — побудувати суспільство з високим культурним, освітнім рівнем.
Уявіть екосистему, в інтересах якої працює ваша інституція або ви як творча одиниця, подумайте про коло однодумців. У нашому випадку це були меценати — люди на передовій допомоги музею. Але як збільшити їхню кількість?

На прикладі НХМУ: у нас вже було коло друзів музею, які підтримували в найбазовіших речах. Моя ідея була в тому, що ми маємо змінити сприйняття цієї допомоги. Це має бути історія не про жертовність, а про велику ідею — змінювати суспільство на краще. Цей меседж, який ми транслювали, допоміг доповнити коло меценатів.
Програма стала називатися "Леви музею", завдяки їй ми змогли реалізувати багато проєктів зовсім іншого рівня з іншими бюджетами. Людей запалювала історія про “ти щось більше, ніж ти сам”. Якраз, коли ми думали, що досягли в програмі своєї скляної стелі, до нас прийшов Родіон Сорокін. Він викладав у Projector курс сервіс-дизайну, який якраз допомагає вирішити такого роду проблеми. З цього контакту й народився редизайн програми “Левів”.
По-друге, не фокусуйтесь на ресурсах, а мрійте масштабно. Подумайте про проєкти, які б точно хотіли втілити без прив'язки до бюджетів, які б могли активувати, включити партнерів. У нашому випадку це була співпраця з видавництвом “Основи”. Ми давно хотіли створити дитячу книгу, але музей не мав достатньо ресурсу на це. Втім, видавництво було теж зацікавлене в тому, щоб українські діти мали можливість вчитися не тільки на закордонних книжках і вивчати закордонне мистецтво, але в першу чергу мали контакт із власним українським мистецтвом. Так виникла книга “Мій музей".

По-третє, комунікуйте свої цінності назовні. Щоб не тільки ви залучали партнерів, але й вони самі приходили до вас. Саме завдяки комунікаційній команді музею на чолі з Валентиною Клименко нам вдалося побудувати інформаційне середовище, в якому музей виступав як відкритий до співпраці агент. До нас приходили з абсолютно різними ідеями. Компанія Всі.Свої попросила нас провести заходи, щоб занурити їхній персонал в український контекст. Вони натомість висвітлювали це на своїх сторінках.
Але важливо, щоб на вашому боці була людина, яка підхопить ідею, розвине її та збагатить контекстом, важливим для вас. Збалансує інтереси, щоб стало вигідно й для вас. Мені здається, нам вдалося досягти подібної синергії з компанією Інтертоп, коли ми разом створили серію сувенірів для наших спортсменів Олімпіади в Токіо, яка, на жаль, не відбулася. Художники Катя Лібкінд та Станіслав Турина в проєкті іронічно представили мистецтво як спорт. Спортсмени відчули себе почутими, побаченими широким колом людей. Ідея виникла в Інтертоп, вони звернулися до нас з проханням порадити художників, а ми запропонували їм проєкт, який поєднав інтереси наші, їхні та Національного олімпійського комітету.
Я заохочую вас ставити амбітні цілі, ділитися ними з іншими й бути відкритими. Це шанс стати незламними й розвиватися попри все.
Відео створено в рамках проєкту Гіпермаркет культури командою Port.agency за підтримки ЄС за програмою Дім Європи.
Читайте також
10 кроків до сталості, доступні кожному музею – корисний гайд від Олександри Ковальчук
Що таке Гіпермаркет Культури та як просувати свій культурний продукт у діджиталі
Не виходячи з дому. Добірка онлайн-музеїв з різних частин світу