В український прокат 24 квітня вийшов фільм "Дві сестри", що розповідає про зведених сестер — Яшміну та Малгожату, які вирушають в Україну, щоб допомогти пораненому батьку-волонтеру.
Фільм знято у жанрі роуд-мувіЖанр кіно, в якому сюжет зосереджений навколо подорожі.: під час подорожі головні героїні знайомляться з українцями, проходять крізь різноманітні випробування та життєзмінний досвід, що допомагає зблизитися, переоглянути цінності й нарешті зрозуміти одна одну.
"Дві сестри" створила українсько-польська команда. Режисером став Лукаш Карвовські, а головні ролі зіграли польскі акторки Кароліна Жепа та Діана Замойська. З українських акторів у фільмі знялися Ірма Вітовська-Ванца, Віталіна Біблів, Марина Кошкіна, Олена Курта, Михайло Жонін, Слава Бабенков та Олександр Рудинський.
У цьому матеріалі кінокритикня Суспільне Культура Альона Шилова розповідає, як "Дві сестри" передають досвід російсько-української війни та що визначає жанр роуд-муві.
Обережно, у тексті є спойлери.
Рецензія на "Дві сестри"
"Дві сестри" відкриваються сценами, що одразу закидають глядацтво у вирій подій: полька Яшміна (Кароліна Жепа) дізнається, що її батько отримав поранення під час волонтерства в Україні. Не втрачаючи ані секунди, Яшміна їде до своєї зведеної сестри (вони мають одного батька) Малгожати. Між сестрами відчувається певна напруга, але вони відкладають усі незгоди та вирушають у подорож. Таким чином у перші ж хвилини фільму (буквально перші 2–5 хвилин) глядачі швидко отримують контекст та відправляються у дорогу разом із головними героїнями.
З одного боку, немає нічого поганого у тому, щоб починати фільм одразу зі стрімкого ходу подій. З іншого — у випадку "Двох сестер" такий початок знаменує проблему з динамікою фільму та подальшим розвитком подій. Хоча стрічка триває півтори години, вона відчувається дуже швидко. Ніби автори фільму похапцем ставлять одну подію за іншою, не заглиблюючись у контексти та вибудову зв'язку між персонажами.
Поки Яшміна та Малгожата їдуть до України, фільм відкриває завісу їхнього минулого. Яшміна була улюбленицею батька, у той час як Малгожата з ним не спілкується та зневажає. Окрім того, сестри мають кардинально різні ритми життя: Яшміна любить розважатися та жити на повну, а Малгожата — вести спокійне та розмірене існування.
Фільми жанру роуд-муві часто будуються на контрасті динаміки пероснажів (з прикладів можна згадати "Тельму і Луїзу" (1991), "Людину дощу" (1988) чи "Зелену книгу" (2018)). Вони поміщають своїх героїв у замкнений простір (часто машину або ж інший вид транспорту) і нетипові ситуації, висвітлюючи різні світогляди, особисті цінності та емоційні реакції.
"Дві сестри" вписуються у цей канон, але використовують його вкрай механічно. Однією з головних рис історій про подорож двох пероснажів є поступове розкриття психологічного портрету героїв: з кожною новою сценою, з кожним новим викликом, глядачі все більше дізнаються про їхні цінності, історію життя та розуміють персонажів глибше. Проте "Двом сестрам" бракує цієї делікатної роботи з героїнями та їхньою динамікою.
Відправляючись у подорож, Яшміна та Малгожата одразу починають перекидуватися звинувачувальними репліками, які "в лоба" розкривають їхній конфлікт та місце в історії. Яшміна має теплі почуття до батька, бо той мав стосунки з її матір'ю, тоді як Малгожата його зневажає, бо той не піклувався про неї. Яшміна також звинувачує сестру у тому, що та все ж таки взяла у батька гроші на аборт, і це нібито є важливою частиною життєвого досвіду Малгожати (але надалі розкривається доволі прісно). Через ці сцени розкривається ще одна проблема "Двох сестер" — експозиційні неприродні діалоги.
Замість того щоб дати глядачам провести час із героїнями, поступово пізнати їх та самим скласти пазл їхніх непростих взаємин, сценаристи залпом вивалюють на глядачів усі проблеми та почуття сестер через діалоги. Такий піхід не тільки руйнує реалістичність, але й позбавляє історію глибини.
Після того як сестри перетинають кордон України, сюжет фільму будується так: Яшміні та Малгожаті треба дістатися до Харкова і на їхньому шляху постають різні випробування (головним чином спричинені війною) та персонажі, які мають ширше розкрити контекст війни в Україні.
Але якщо головні героїні фільму вийшли плоскими пероснажками, то епізодичні герої й поготів. На початку свого шляху сестри зустрічають молоду жінку Соломію (Марина Кошкіна), яка прямує до Ірпеня, щоб перевірити свій будинок. Марина Кошкіна з чутливістю та делікатністю передає свою героїню (навіть попри те, що для акторки її рівня грати їй майже нічого), але Соломія все ще є персонажем-інстурментом. Вона існує суто для того, щоб показати глядачам, що росіяни обстрілюють українські міста та руйнують життя українців. І це стосується усіх пероснажів-українців, яких сестри зустрічають надалі.
Це і п'яниця Саша (Олександр Рудинський), образ якого зводиться до веселого дурника, з яким Малгожата згодом має секс (що має знаменувати її зміни у бік розкутості), і військовий (Сергій Лузановський), що довозить дівчат до автобусної станції, і водій автобуса (Михайло Жонін) і таксист (Слава Бабенков). Усі вони є одновимірними та стереотипними героями-інстурментами, головне завдання яких — допомагати сестрам дістатися до наступної точки у цьому квесті.
Знов таки, у жанрі роуд-муві головні герої часто зустрічають на своєму шляху колоритних пероснажів — незвичних, дивакуватих або ж навіть стереотипних. Проте щоб ці пероснажі не були простими інструментами, зустрічі з ними мають сприяти внутрішнім змінам головних героїв (наприклад, цей підхід можна побачити у фільмах "Тепер я йду у дику далечінь" (2007) та "Маленька міс Щастя" (2006)). Саме через взаємодію з іншими подорож стає трансформаційною, що є однією з визначальних рис роуд-муві. Але у "Двох сестрах" персонажі українців стають суто декораціями війни.
Виділяється, хіба що, героїня Ірми Вітовської-Ванци — жінка Лариса, у чиєму будинку зупинилися російські окупанти. Завдяки грі Вітовської-Ванци її персонажка стає найбільш реалістичною з усіх героїв стрічки. З нею ж пов'язана одна з найбрутальніших сцен фільму — спроба зґвалтування російськими солдатами Яшміни та Малгожати. Хоча перед фільмом і з'являється попередження про наявність сцен насильства, які можуть травмувати, згадки сексуального насильства все одно немає. Згадуючи попередній досвід із "Конотопською відьмою" (де під час показу на Одеському кінофестивалі відповідне попередження теж не з'явилося), постає питання: чому FILM.UA як дистриб'ютор так наполегливо уникає згадок про сексуальне насильство, навіть коли воно прямо зображене в кадрі?
Дивом врятувавшись, героїні все ж таки дістаються до шпиталю та забирають свого батька. Малгожата нарешті має з ним щиру розмову і просить розповісти правду про матір (виявляється, та сама покинула батька). Цей момент повинен викликати якісь емоції та принести катарсис, а згодом і внутрішній спокій самій Малгожаті, але, як і більшість складових фільму, він ніби зроблений суто для годиться.
У роуд-муві подорож героїв рідко зводиться лише до того, щоб дістатися до місця призначення. Це, скоріше, форма, а її основою стає внутрішній шлях героїв і те, що вони відкривають для себе дорогою. Наприклад, у фіналі персонажі часто знаходять для себе щось глибоко особисте: почуття ідентичності, зцілення, свободу або зміну погляду на життя. Саме ці трансформації є серцем жанру роуд-муві. Тож що пропонує фінал "Двох сестер"?
Разом із батьком та Ларисою Яшміна й Малгожата відправляються до найближчого вокзалу, готуючись повернутися до Польщі. Але російська ракета влучає поряд із машиною, через що батько та Лариса миттєво помирають, а Малгожата ще намагається вртувати Яшміну, проте усе безуспішно — сестра помирає. У фінальному кадрі Малгожата залишається сидіти над тілом сестри, поки довкола розвіюється дим від вибухів.
Як і будь-яке жанрове кіно, роуд-муві має свої незмінні складові. Але щасливий фінал не є однією з них. Такі фільми, як "Людина дощу", "Разом з кістками" чи "Тельма і Луїза", не мають однозначного гепіенду, тож у цьому сенсі "Дві сестри" не ламають шаблон. Але по завершенню стрічки лишається одне чітке запитання: заради чого це все було?
Як вже зазначалося вище, у роуд-муві дорога стає метафорою змін головних героїв. І, зображучи ці зміни, автори фільмів запрошують глядачів до роздумів про власні шляхи і життєвий вибір. Проте у "Двах сестрах" немає змін чи катарсису для головних героїнь (хіба що Малгожата стає менш схильною контролювати, але це ніяк не впливає ані на сюжет, ані на її особистий шлях). Аспект сімейної драми у стрічці слабкий: аудиторія нічого не дізнається про батька сестер чи їхню передісторію (усе важливе їм вже розповіли у перші 10 хвилин). "Дві сестри" також не говорять нічого нового про війну в Україні: усі сцени, пов'язані з досвідом українців щодо війни, є клішованими та поверхневими.
Ймовірно, головна цінність "Двох сестер" полягає у можливості для іноземних глядачів емоційно доєднатися до травматичного досвіду українців. Можливо, для іноземної аудиторії "Дві сестри" створять своєріну емоційну точку входу: знайомий, близький глядачам персонаж (дві жінки, що не є українками) допомагає поступово зануритися в досвід війни й краще його зрозуміти. З іншого боку, з тієї невеликої кількості відгуків, що є на цей момент на IMDB та Letterboxd, схоже, що й іноземне глядацтво "Дві сестри" не зачепили.
Роуд-муві: коротка історія жанру
На зародження жанру роуд-муві у Голлівуді суттєво вплинули пригодницькі історії, вестерни та сюжети про подорожі. Одним із перших попередників жанру є фільм Джона Форда "Грона гніву" (1940): стрічку не можна назвати роуд-муві в сучасному розумінні, але вона зосереджувалася на подорожі сім'ї через США під час Великої депресії, зачіпаючи теми виживання та міграції.
Як жанр роуд-муві сформувався в контркультурну епоху США 1960–70-х років, відображаючи розчарування, бунт і пошуки ідентичності серед молоді. Наприклад, фільм "Безтурботний їздець" (1969) вважається класикою роуд-муві. За сюжетом двоє байкерів подорожують Америкою, а сюжет досліджує теми свободи, упереджень та руйнування американської мрії.
У 1980–1990-ті роки жанр роуд-муві почав розширювати власні межі — тепер серед там могла бути і комедія, і романтика чи кримінал, а сама подорож ставала формою для різних сюжетів.
Наприклад, стрічка "Тельма і Луїза" (1991) представила феміністичний погляд на жанр: за сюжетом дві жінки тікають від поліції і стають злочинницями. "Париж, Техас" (1984) також розширив межі жанру, представивиши емоційну подорож про пам'ять, сім'ю та спокуту. Тобто з роками жанр роуд-муві почав більше фокусуватися на психологічній трансформації героїв, ніж на фізичній подорожі.
Тож якими є основні характеристики жанру роуд-муві?
- Подорож як основа сюжету
Сюжети у жанрі роуд-муві зосереджені на фізичній подорожі (буквально з точки А в точку Б), яка відображає внутрішні зміни героїв.
- Протиставлення персонажів
Головні герої часто мають діаметрально протилежні риси харатеру та цінності, але під кінець подорожі (як фізичної, так і внутрішньої) вони вчаться прйимати одне одного та ці розбіжності.
- Незнайомці на шляху
Протягом подорожі головні герої часто зустрічаються з яскравими особистостями, які змінюють їхнє уявлення про світ або допомагають краще зрозуміти самих себе.
- Особистісна трансформація
Окрім фізичної подорожі, головні герої також проживають внутрішні трансформації, які у фіналі приводять їх до емоційного чи психологічного зростання.
Українські приклади роуд-муві
Одним із найперших українських фільмів, що вписується у жанр роуд-муві, можна назвати стрічку "Пропала грамота" (1972). Створений за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя, фільм розповідає про подорож козака Василя та його товариша Андрія до Петербурга, щоб доставити важливу царську грамоту.
Дорогою на долю героїв випадають різноманітні пригоди: вони зустрічаються з відьмами, чортами, ворожками, беруть участь у поєдинках і пияцтві, долають пастки й випробування, перш ніж дістатися до мети. У "Пропалій грамоті" є майже усі класичні ознаки роуд-муві: подорож стає основою сюжету, на своєму шляху герої стикаються з колоритними персонажами, а мотив свободи є одним із провідних у стрічці.
З доробку сучасного українського кіно можна виділити "Мої думки тихі" (2019), де за сюжетом звукорежисер Вадим разом зі своєю мамою вирушає в подорож Закарпаттям, аби записати звуки рідкісних тварин для іноземної компанії. Попри зовнішню простоту завдання, поїздка стає емоційним випробуванням для обох героїв.
Однією з визначальних рис фільму є контраст між головними героями: син і мама з різними поглядами на життя створюють як конфліктні, так і комічні ситуації. Дорогою вони також зустрічають різних персонажів, які формують мозаїку гумористичних епізодів. Особистісне зростання також стає головною складовою шляху Вадима — він поступово переосмислює своє ставлення до мами, до майбутнього та до себе.
Тема переосмислення своєї ролі та свого шляху також є провідною у "Я, «Побєда» і Берлін" (2024). За сюжетом молодий музикант Кузьма вирушає зі Львова до Берліна на автомобілі "Побєда", щоб обміняти його на омріяну іномарку.
Разом із другом Бардом вони мандрують через Європу, потрапляючи в низку кумедних і абсурдних ситуацій. Як і у вищезгаданих фільмах, "Я, «Побєда» і Берлін" має усі ознаки роуд-муві: подорож, пару героїв з контрастними характерами, епізодичні пригоди й зустрічі та мотив пошуку себе.
Цікавим прикладом українського роуд-муві є стрічка "Дике поле" (2018), заснована на романі "Ворошиловград" Сергія Жадана. Фільм називають "безкоштовною і безпечною екскурсією на Донбас", а в основі сюжету лежить історія чоловіка Германа, який повертається до рідного містечка на Донбасі. Дорогою він стикається з різноманітними людьми, які впливають на його світогляд і рішення.
З інших українських роуд-муві можна згадати "«Reve ta stohne» on tour" (2016), "Продюсер" (2019), "Східняк" (2019) та "Божественні" (2019). Хоча ці стрічки є дуже різними у своїх підходах та сюжетах, усі вони втілюють риси жанру роуд-муві і є його зразками.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
