Герой України Святослав Алексапольський, Олександр “Борян” Клепіков, Владислав “Хоуп” Білий - це ультрас футбольного клубу “Таврія”, які загинули, захищаючи Україну. Близько двох десятків кримських вболівальників з їх спільноти зараз на фронті - розповідає Олег Комуняр, віцепрезидент асоціації футболу Автономної Республіки Крим.
У 2013 році, коли почалася Революція Гідності, ультрас “Таврії” долучилися до руху “Євромайдан-Крим”. Як захищали євромайданівців від нападів антимайдану, про переслідування “беркутівцями” і протистояння окупації у 2014-му Олег Комуняр розповів Суспільне Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
– Як для вас почалася Революція Гідності?
– Ми ходили на акції Євромайдану в Сімферополі ще раніше, ніж почалась Революція Гідності. Почали за тиждень, за два виходити на площу, прости Господи, Леніна в Сімферополі, на акції протесту, щоб Янукович підписав угоду про Асоціацію з Євросоюзом. Ну і потім вже, коли він не підписав, коли побили студентів на Майдані, я поїхав до Києва і ще декілька хлопців і в цілому ми зустріли Революцію Гідності в Києві.
– Ультрас футбольного клубу “Таврія” організовано долучилися до акцій протесту в Криму. Як це було?
– Офіційно, коли ми зробили заяву, що долучаємося до руху “Євромайдан-Крим”, це був, напевно, листопад. Тоді проросійські активісти, чи тоді привладні, спробували напасти на мітинг кримського Євромайдану, закидати яйцями, поштовхати, налякати цю акцію. Після цього ми вийшли з заявою, що ми, ультрас “Таврії”, стаємо на захист людей, які підтримують Євромайдан. Ми заявили, що теж розділяємо погляди, що влада злочинна, її треба міняти і ми будемо охороняти і брати участь в акціях кримського Євромайдану в Сімферополі. Звісно, коли, умовно, на мітингу збирається інтелігенція, студенти, пенсіонери, а до них приходять якісь проросійські “тітушки” і починають їх штовхати або кидати яйцями, то добре, коли є хлопці, які вміють дати відсіч і навіть своїм виглядом відлякують цих “тітушок”.
– Які тоді переважали настрої серед кримчан?
– Якщо взяти Сімферополь, то, напевно, 50 на 50. Він не був такий проросійський, як там як, наприклад, Севастополь, де переважна більшість була за Росією, “русский мір”, совок і все інше. Тобто, ставились по-різному. Хто підтримував. Навіть, коли була акція в Севастополі, проїжджали повз машини, сигналили в підтримку. Люди якісь проходили, це центр міста, хтось йшов з роботи, казав: "Я вас підтримую, ви молодці!” або вигукували: “Януковича геть!".
– Ультрас “Таврії” долучалися до перемир’я з вболівальниками інших клубів, коли почалася Революція Гідності?
– Звісно, тоді всі українські ультрас-рухи підписали перемир'я, яке в принципі діє досі. Тобто виступили із заявами основні ультрас-рухи про те, що у нас зараз є спільний ворог – це режим Януковича – і ми тимчасово припиняємо якісь сварки між собою. Ну, потім це вже перейшло у велику війну і триває вже 10 років. Коли хлопці виїжджали з Криму в Київ, ультрас з “Динамо-Київ” допомагали дуже. Хто поїхав у Львів, хлопці з “Карпат” допомагали і дякую їм за цей респект.
– Влада чинила тиск на кримчан, які відвідували акції протесту?
– Так, звісно, людей, які підтримували Євромайдан, переслідували. Наприклад, наскільки я пам'ятаю, Сергію Мокренюку пробили колеса. Чинився тиск на хлопців з нашого руху. Приходила міліція на місце навчання, приходила додому. Одного разу в нас відбувалося тренування в спортзалі. Якось вони дізналися, де відбувається це тренування, це не був секрет. Приїхав цілий автобус “Беркуту”, всіх спакував і повіз в РУВС. Там зробили фото і потім ці фото ще крутили на дисплеях в тролейбусах. Щось типу: “Осторожно євровандали”. Ось такий тиск з боку правоохоронних органів, з боку влади був і це відчувалось.
– Ультрас “Таврії” залишалися в Криму чи виїжджали?
– Всі залишалися, поки не почалася окупація Криму. Потім представники ультрас-руху “Таврії” брали участь у спротиві російській окупації. Були спроби тиску, когось ловили, когось відправляли “на підвал”. Кількох хлопців ловили і возили в офіс комуністичної партії. Там допитували, били хлопців, але, слава Богу, серед хлопців з ультрас саме “Таврії”, нікого не посадили на багато років. Всі більш-менш встигли поїхати і після того вже отримали умовні терміни. Хтось просто став жити на материковій частині України, а хтось пішов у лави тодішніх добробатів. З перших, якщо брати 2014 рік, напевно людей п'ять одразу вступили. Хлопці тоді йшли в батальйони “Азов”, “Айдар”, “Донбас”. Якщо брати 2022 рік, то, напевно, 20 представників нашого руху вступили у лави ЗСУ, Нацгвардії, воюють.
– Футбольного клубу “Таврія” зараз вже не існує. Вірите, що клуб відновить свою діяльність?
– На жаль, клуб “Таврія” двічі припиняв своє свою діяльність. Вперше ми відродили його у Херсонській області. На момент 24-го лютого 2022 року команда була на зборах у Туреччині і там дізналась, що почалася війна. Так сталося, що і новий стадіон “Таврії”, і база потрапили в окупацію і діяльність клубу довелося призупинити знову. Я сподіваюсь, коли закінчиться війна, ми знову повернемось до питання відродження футбольного клубу “Таврія”. Бо цього хочуть вболівальники, цього хочуть хлопці, які зараз на війні. Тому я сподіваюсь, що у нас все вийде.
– В окупованому Криму зараз є професійний футбол?
– Вони проводять свій аматорський чемпіонат. Це приблизно як чемпіонат Київської області чи Чернігівської. Та навіть гріх порівнювати чемпіонат Чернігівської чи Київської області з Кримом. Зараз, коли російські команди виключили з єврокубків, вони взяли ФК “Севастополь” у другу російську лігу. Ну, грають, але це такий примітивний рівень, це можна побачити навіть по тому, скільки на трибунах збирається людей. Коли грала “Таврія” в Севастополі, збиралися тисячі вболівальників, а зараз, може, до сотні.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp та Facebook
