"Я танцюю" на сленгу пілотів означає "маневрую від ракет". Це останні слова, які від загиблого Героя України, пілота з Криму Дениса Василюка (позивний "Flash") почула його дружина Владислава. 17 травня 2024 він загинув у повітряному бою на Харківському напрямку.
В інтервʼю Суспільне Крим його дружина Владислава розповіла про знайомство, спільне життя, останній дзвінок і мрію чоловіка — пролетіти над звільненим Кримом.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Пара познайомилась у 2016 році. За словами Владислави, з першої зустрічі їх поєднало захоплення танцями. Вона згадує, що чоловік займався бальними танцями впродовж восьми років.
"Це було кохання з першого погляду. І десь через годину, він мене вже на вулиці вчив танцювати вальс. Я не вміла, а у мене був гарний настрій. І він мене навчив. І до речі, щодо танцю — це ніби все, що пов'язане з його життям. Бо він десь 8 років займався бальними танцями. Ми любили танцювати," — згадує Владислава.
Денис був старшим лейтенантом, коли пара познайомилась. До повномасштабного вторгнення Денис Василюк уже мав бойовий досвід. З 2014 року він літав на бойові завдання, а згодом — перейшов з літака L-39 на винищувач Су-27.
"Денис почав працювати пілотом з 2014 року і вже тоді він літав на бойові завдання. Тобто, він ветеран бойових дій. У 2021 році ми прийняли рішення, що хочемо побільше бути разом, створювати сім'ю, дітей. В нього закінчився контракт і він звільнився. І в нас були якраз пів року "нашої свободи". Тобто, знаєте, нарешті це було наше життя таке спільне. Ось. З початкому повномасштабного вторгнення він одразу прийняв рішення повернутися до своїх побратимів," — розповіла Владислава.
Владислава згадує, що в житті Дениса особливим було число "17". Він народився 17 січня 1993 року у місті Джанкой у Криму. 17-го числа вони одружилися. 17 травня 2024 року, під час чергового бойового вильоту, його літак збила ракета. Перед цим пілот повідомив по радіозв’язку: "Я танцюю". На пілотському сленгу це означає маневрування, ухилення від ракети.
Про загибель дружина дізналася телефоном від командира Дениса.
"Під час бойового завдання загинув Денис Василюк. Він боровся до кінця, до останнього подиху і закінчив завдання до кінця", — згадує Владислава.
У день загибелі льотчика його родина готувалася до ювілею мами Дениса. Владислава пригадує, що телефонна розмова з матір’ю чоловіка стала для неї одним з найважчих моментів.
"Я дзвоню, вона: “Алло”. І чекає, що ми з Денисом хочемо її привітати. А я кажу: “Дениса більше немає”. Вона: “Як — немає? Я не вірю”. ІЇї крик я запам’ятаю на все життя. Потім слухавку взяв батько Дениса, він також не вірив, каже: "Влада, ти брешеш, не може бути так", — говорить Владислава.
Наступного ранку вона вирішила провести чоловіка так, як він цього заслуговував.
"Я одягла його улюблену сукню, , яку він любив на мені бачити. Нафарбувалась червоною помадою, зробила локони. Тому що він би так хотів. Це було для мене як честь — провести його як його леді, жінка офіцера", — розповідає Владислава.
Після смерті чоловіка Владислава подорожувала місцями, які вони відвідували разом. Каже — це частина її особистого переживання горя.
"Я побувала у всіх точках, де ми разом були. Не щоб “наверстати”, а походити тими стежками, де ми гуляли, трималися за руки, обіймались", — говорить вона.
Втім, залишити їхню спільну орендовану квартиру у Миргороді вона поки не може. Планує переїхати до Києва, як вони колись разом планували.
"Коли ми приїжджали в Київ, то ми постійно ходили на Поділ і Хрещатик. Це були такі дві самі кращі локації для нас. До речі, саме тут на Подолі ми вперше спробували кататися на самокатах. Зараз згадую і це настільки було по-дитячому. Це для мене такі от теплі-теплі спогади".
У Дениса й Владислави залишилося багато мрій, які вони не встигли реалізувати разом. Однією з них було парне татуювання.
"Денис зробив його у березні 2024 року. На правій руці — велике крило. Я зробила таке саме вже після його загибелі — на лівій. Ми хотіли ходити по вулиці, тримаючись за руки", — каже Владислава.
Ще одна мрія Дениса — повернення додому, в Крим. Владислава розповідає, що чоловік постійно згадував щасливе дитинство на узбережжі Чорного моря.
"У нього була мрія, це я добре пам'ятаю — пролетіти над звільненим Джанкоєм і помахати крилом. Помахати своїм друзям, своїй родині. Це була його мрія", — розповіла жінка загиблого пілота.
Торік у серпні Денисові присвоїли звання Героя України посмертно. "Золоту зірку" з рук президента отримувала Владислава. Вона хоче, щоб Дениса пам’ятали не лише як пілота. А як людину, яка щиро жила, щиро кохала — і до останнього подиху боролася за Україну. Її місія тепер, каже, — розповісти про нього світові.
"Це моя історія, це моє кохання, і воно буде завжди зі мною, і біль цей буде завжди зі мною. Знаєте, кровоточива рана потім перетворюється у шрам", — підсумувала Владислава.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
