24 травня 2016 року в Бахчисараї окупованого Криму викрали члена виконавчої ради Всесвітнього конгресу кримських татар, члена регіонального Меджлісу Ервіна Ібрагімова. Камера спостереження на будівлі місцевого магазину зафіксувала, як люди у формі російської Державтоінспекції зупинили автівку активіста. З того часу місце перебування чоловіка невідоме.
Про те, як окупанти викрадають кримчан і фабрикують проти них кримінальні справи, хто у зоні ризику бути схопленим російськими силовиками і що робити родинам потерпілих — Суспільне Крим поспілкувалися з головою Меджлісу Рефатом Чубаровим, проєктним менеджером "КримSOS" Олексієм Тільненком і сестрою зниклого в окупованому Криму Тимура Шаймарданова.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
“Встановлено причетність державних органів Росії”
Громадська організація "КримSOS" від початку окупації Криму моніторить ситуацію з порушенням прав цивільного населення на півострові. Станом на зараз правозахисники зафіксували щонайменше 66 випадків насильницьких зникнень на території Криму, більшість з них — кримські татари, розповідає Суспільне Крим проєктний менеджер "КримSOS" Олексій Тільненко. Водночас, каже, в Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини торік наводили дані про понад 100 таких випадків.
“За офіційними міжнародно визнаними даними, станом на зараз, 21 особа вважається зниклими безвісти, 44 особи були звільнені після викрадення чи насильницького зникнення, 37 — перебувають під вартою, шестеро людей знайдені мертвими”, — зазначає Олексій Тільненко.
Йдеться, зокрема, про Решата Аметова, першу жертву окупації Криму, якого викрали після одиночного пікету в окупованому Сімферополі 3 березня 2014 року. Через 12 днів тіло чоловіка зі слідами катувань знайшли за 60 кілометрів від міста. Також були знайдені мертвими Едем Асанов, Білял Білялов, Мемет Селімов, Осман Ібрагімов і Джохар Мелясанов.
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров у називає більшу кількість насильницьки зниклих кримчан на окупованому півострові — 104 людини. Доля 24 залишається невідомою.
“Це особи, по яких немає жодних звісток, 18 з них — кримські татари. В мене є така статистика”, — каже Рефат Чубаров.
І називає безвісти зниклих за час окупації Криму: Абдураманов Різван, Алієв Арсен, Алієв Сервер, Аляутдінов Марсель, Апселямов Ескендер, Аріпов Шевкет, Арісланов Мухтар, Бондарець Іван, Ващук Валерій, Ганієв Руслан, Джеппаров Іслям, Зінедін Сейран, Ібрагімов Ервін, Іслямов Джевдет, Каплієнко Максим, Клапова Катерина, Костенко Федір, Солієв Фархад, Суюнов Арсен, Терехов Арлен, Черниш Василь, Шевкетов Марлен, Шемшедінов Ісмаїл і Шаймарданов Тимур.
“Я хочу залишатися в Криму і боротися”
Тимур Шаймарданов зник у Криму ще на початку окупації — 26 травня 2014 року. Сестра кримчанина Ксенія наголосила, що Тимур завжди мав чітку проукраїнську позицію.
“На початку окупації, наприклад, я з чоловіком і з дитиною прийняли рішення, що ми будемо залишати Крим. А він сказав: “Ні, я буду лишатись принципово. Це моя позиція, це мій дім. Я хочу залишатися і боротися”, — згадує Ксенія.
Чоловік був членом громадської ініціативи “Український народний дім”, розповідає вона. Це осередок, де намагалися зберігати українські традиції, мову і культуру і передавати це дітям. Після початку окупації Криму росіянами, разом з приятелями почав допомагати українським військовим.
“Хлопці почали збиратися біля військових частин у Сімферополі. Ще він їздив у Перевальне. Ще хлопці були у Севастополі, в морському училищі. Тобто він їх усіх знав, і вони всі його знали. Про тонкощі їхньої роботи мені ніхто розповідав, але загалом я знаю, що допомогли хлопці вивезти документи з військової частини у Сімферополі, прапор морської охорони у нас зберігається (…) Крім того, він домовлявся з транспортними компаніями, які ще на той момент функціонували в Сімферополі і в Криму загалом, щоб хлопців вивозити з речима”, — зазначає жінка.
Говорячи про обставини зникнення брата, Ксенія згадує — то був будній день і чоловік мав забрати сина після школи, утім не прийшов.
“До того він дзвонив батькам, каже, що в мене там сьогодні зустріч важлива, ви мене не набирайте. Я потім сам передзвоню. І в результаті ми чекаємо цього дзвінка вже 11 років”, — каже Ксенія.
Вона додала, що він не міг не прийти за сином без причини. Його телефон не відповідав.
“За деякий час до того затримали СенцоваУкраїнський кінорежисер, сценарист та письменник, громадський активіст та військовослужбовець. Молодший лейтенант ЗСУ, командир штурмової роти 47 Обр, позивний "Ґрунт"., вони також один одного знали. І Тимура це в певному сенсі напружило, що Сенцова затримали. Можливо, вони очікували, що й їх також буде затримано”, — припускає Ксенія.
Родина Тимура зверталася із заявою до поліції, утім результату не було. Окупаційний суд у Криму порушив справу у зв'язку зі зникненням людини, втім згодом її закрили за завершенням строку давності, каже сестра кримчанина.
Ксенія припускає, що зникнення брата пов'язане з його діяльністю та проукраїнською позицією. Каже, окупаційна влада пропонувала Тимуру співпрацю, однак він відмовився.
“Тобто його знали, про його позицію знали. І, відповідно, та діяльність щодо допомоги військовим, яку вони провадили, також була очевидна. Тому що він мені казав, що на мітингах вони (ред. — окупанти) буквально знімали людей на телефони, на камери, на планшети, що “нібито ми тебе запам'ятали”, — розповідає жінка.
Коли він проводжав сестру з родиною на вокзалі, до нього підходили представники так званої “Кримської самооборони”, давши зрозуміти, що теж знають його. А через чотири дні після зникнення Тимура Шаймарданова зник його друг Сейран Зінедінов. Перед цим він встиг зустрітися з дружиною Тимура. Досі місце перебування Сейрана невідоме.
“Тобто ми робимо висновок про те, що за ними слідкували, і Сейран так само зникає, прямо від тієї точки, де вони з Олею поговорили. Він пішов додому і все”, — згадує Ксенія.
Свідків зникнення як Тимура Шаймарданова, так і Сейрана Зінедінова немає. Ксенія повідомила, що справу щодо зникнення її брата розслідує прокуратура АР Крим у Києві, однак “зачіпок немає”. Родина зверталася також до Європейського суду з прав людини.
“Ми подавали в ЄСПЛ на Російську Федерацію. Мені би хотілося, щоб Російська Федерація понесла відповідальність за це — і за викрадення, і за бездіяльність, і за порушення прав загалом”, — розповідає Ксенія.
Голова Меджлісу Рефат Чубаров зауважує, щодо частини насильницьки зниклих кримчан встановлені факти причетності до цього державних органів Росії, або підконтрольних їй організацій. І наводить приклад, коли 24 травня 2016 року автівку активіста Ервіна Ібрагімова зупинили люди у формі російських поліцейських. Це зафіксувала камера спостереження.
Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, колишній політв'язень Криму Ільмі Умеров, у якого викрадений кримський татарин працював помічником, раніше розповідав Суспільне Крим, що перед викраденням за Ібрагімовим стежили.
"Він навіть називав номер автівки, яка щодня його "пасла", якась Skoda. Я зараз номери не згадаю, але він тоді номер записав. Але ми ситуацію недооцінили", — зазначав Умеров.
Він вважає, що Ервіна Ібрагімова затримали через те, що він був активістом національного руху кримських татар. Окупанти порушили справу про зникнення кримчанина, але згодом призупинили розслідування через "неможливість встановити підозрюваних".
Ще один приклад — 27 вересні 2014-го люди в масках, зі зброєю, на автівці без номерів схопили Ісляма Джеппарова і його двоюрідного брата Джевдета Іслямова на очах у людей. Такі методи окупантів непоодинокі, каже Рефат Чубаров.
“Або зупиняють машини, або люди, які нібито на це мають право, але машина під'їжджає без номерів, бо в Криму всі звикли, що ці каральні структури користуються машинами без номерів. Люди в масках, в камуфляжі вибігають, хапають, саджають і увозять. І немає людей. Тобто демонстративно це робиться”, — наголошує голова Меджлісу.
“Серед жертв насильницьких зникнень стало більше жінок”
За словами правозахисника Олексія Тільненка, можна виокремити декілька хвиль насильницьких зникнень у Криму. Першими жертвами були проукраїнські активісти, учасники Євромайдану. Пізніше увага окупаційних сил змістилася більше на кримськотатарську спільноту.
“Починаючи з 2015-2016 років найбільше страждали від цього представники кримськотатарського народу. Це, фактично активісти, члени Меджлісу і люди, які відкрито показували свою незгоду з окупацією”, — каже Тільненко.
Чергову хвилю насильницьких зникнень на окупованому півострові правозахисники почали фіксувати в Криму після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Спершу окупанти використовували цю практику на новоокупованих територіях.
“А після цього вона знову повернулася з новою силою до Криму. Щодо тенденцій, по-перше, набагато більше стало серед жертв насильницьких зникнень і свавільних затримань жінок якраз на території Криму”, — констатує Олексій Тільненко.
Як приклад, наводить викрадення торік у листопаді головної редакторки кримськотатарського дитячого журналу "Арманчыкъ" Едіє Муслімової. Згодом жінку відпустили. Каже, за класичною схемою, місце її перебування приховувалося, як і сам факт утримання окупантами.
“Чим насильницьке зникнення відрізняється від інших? Це факт утримання людини представниками окупаційних органів влади або органів, пов'язаних з ними з одночасним непідтвердженням того, де перебуває ця особа або непідтвердження самого факту утримання”, — пояснює Олексій Тільненко.
Він зазначає, у більшості випадків зникнення людей в окупованому Криму перетворюються на політично мотивовані переслідування.
Так у квітні 2022 року окупаційні силовики викрали громадянську журналістку і медсестру Ірину Данилович в окупованому Коктебелі, коли вона поверталася з нічної зміни в лікарні, де працювала. За даними правозахисників, паралельно силовики провели обшук в її будинку. Окупанти засудили жінку до семи років позбавлення волі за звинуваченням у “зберіганні вибухового пристрою”.
Торік у травні співробітники ФСБ викрали жительку Джанкойського району Леру Джемілову. Майже через рік після затримання у російських пропагандистських ЗМІ з'явилося відео допиту 28-річної кримчанки з прихованим обличчям. У представництві президента в АР Крим тоді зазначали, що йдеться саме про Леру Джемілову. Дівчині інкримінують "держзраду". Їй загрожує до 20 років позбавлення волі.
Один з останніх випадків — зникнення 24-річної кримської татарки 6 травня Хатідже Буюхчан. Дівчина сіла в автобус зі Старого Криму до Сімферополя — після цього зв’язок з нею зник.
“Лише через декілька днів її рідні, громадськість дізналися, що вона знаходиться в ФСБ. І лише тоді вона перестала вважатися зниклою. Відомо, що вона перебуває в ФСБ в Сімферополі, але до неї не допускають адвоката, який уклав договір з батьками. Тобто адвоката, який має її захищати. І вбачається, що вони це роблять навмисно, і в цей час змушують Хатідже, щоб вона відмовилася від будь-яких адвокатів по договору. А щоб погодилася на призначеного, тобто ФСБ-шного адвоката”, — розповідає Рефат Чубаров.
“Два-три випадки зникнення на тиждень”
Олексій Тільненко розповідає, що "КримSOS" щотижня фіксує нові випадки насильницьких зникнень в окупованому Криму.
“За минулий тиждень два випадки, за позаминулий тиждень, здається, також два. Два-три випадки, інколи один на тиждень, так це зазвичай відбувається”, —констатує він.
Водночас, каже, якщо раніше було складно встановити місце перебування викрадених людей, то нині складно навіть ідентифікувати самих жертв свавільних затримань. Крім того, тенденцією останніх років стало те, що окупанти чинять тиск на родини викрадених кримчан. І родичі забороняють оприлюднювати про них інформацію.
“Родини чекають, їм обіцяють, що, наприклад, буде якесь “пом'якшення”. Якщо справа вже перейшла в стадію фабрикації кримінальної справи, їм кажуть: "От, якщо ви не будете ніде це афішувати, умовно вашому родичу дадуть менший термін ув'язнення”. Або він буде відбувати покарання не в тюрмі суворого режиму, а, наприклад, десь у колонії. І таким чином замовчуються ці кейси”, — розповідає правозахисник.
Рефат Чубаров підкреслює, саме такого замовчування і добиваються окупанти. І залякують родини зниклих.
“Бо якщо перший тиждень про людину, яка заарештована або зникла, рідні, або ще хтось, бояться говорити і це не отримує публічний розголос, 100%, що цю людину замордують так, що вона підпише все те, що від неї будуть вимагати. Або, не дай Боже, може зникнути”, – пояснює Рефат Чубаров.
“Насильницькі викрадення як спосіб залякування”
На думку голови Меджлісу, мета викрадень кримчан — це залякування. Або намагання окупаційних силовиків отримати від людини бажані свідчення. Щоб викрадений озвучив їх “під протокол”.
“Залякування, щоб люди просто були роздавлені такими обставинами, бо в Криму ніколи, дійсно, не було, крім якихось бандитських угрупувань, коли, можливо, брали заручників, але то бандити з бандитами. Але як метод, скажімо так, боротьби влади з громадянами, такого ніколи не було. І як тільки вони з'явилися (викрадення — ред.), було зрозуміло, що це як спосіб залякування”, — наголошує Рефат Чубаров.
Родинам викрадених кримчан правозахисник радить передавати інформацію українським правоохоронним органам. Утім, перш, ніж робити це, каже, варто бути впевненими в власній безпеці. Окупаційна ж влада випадки насильницьких зникнень не розслідує.
“Коли родичі зверталися до окупаційних правоохоронних органів, ті приймали заяви, вони номінально навіть відкривали якісь справи кримінальні. Але жодних результатів, зрозуміло, це не дало, бо фігурантами фактично були ті ж самі окупаційні органи влади. Тому майже всі ці справи були призупинені і ніякого результату не дали”, — зазначає Олексій Тільненко.
І додає, що реальних важелів впливу на Росію для притягнення окупантів до відповідальності, зокрема, й за насильницькі зникнення, немає.
“Насильницькі зникнення описані в окремій міжнародній конвенції по захисту осіб від насильницьких зникнень. Але тут проблема в тому, що Росія не є державою учасницею цієї конвенції. І Римського статуту Міжнародного кримінального суду також. Але у зв'язку з тим, що Росія є учасником міжнародного збройного конфлікту, тобто вона напала на Україну, ці всі заборони поширюються на Росію. Тому вона має їх виконувати згідно із звичаєвим міжнародним гуманітарним правом”, — резюмує Олексій Тільненко.
Сестра зниклого Тимура Шаймарданова каже, що поважає рішення брата лишитися в окупованому Криму і чинити опір росіянам. Однак, зізнається, тоді, напевно, ще ніхто не розумів, які сили кинули росіяни на окупацію півострова. Щороку, 13 вересня, у день народження Тимура Ксенія пише допис у соцмережах, звертаючись до брата.
“Це певна рефлексія, тому що лише з часом ти розумієш, наскільки таке їхнє рішення “ми залишимося і будемо чинити спротив” було помилковим. Все-таки в травні вже, наскільки я пам'ятаю, наших українських військових не було на території Криму, всі бази перейшли під контроль росіян, але вони вирішили залишитись”, — додає сестра зниклого кримчанина.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
