Експерт Постійного Форуму ООН з питань корінних народів Сулейман Мамутов пояснив важливість як політичного, так і подальшого юридичного визнання депортації кримськотатарського народу як геноциду. Він також наголосив на важливості подальшої роботи із залучення представників кримських татар до процесу адвокації цього питання на рівні громадськості та в дипломатичних колах.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Про це він повідомив під час презентації документального проєкту Суспільного Крим "Пам’ять/Hatıra", передає кореспондентка Суспільного Крим.
За словами Мамутова, останніми роками визнання депортації відбувається переважно на парламентських та політичних рівнях.
"Вони є також дуже важливими, тому що юридичні визнання геноциду можливі лише за результатами такого повноцінного трибуналу або іншої міжнародно-судової інстанції. Рівень доказів, які потрібно надавати, він є набагато вищим", — зазначив він.
Експерт Постійного Форуму ООН зауважив, що політичне визнання цієї депортації геноцидом має два основних ефекти.
По-перше, воно приносить певну сатисфакцію не лише тим, хто безпосередньо пережив депортацію, але й їхнім нащадкам, для яких міжпоколінна травма стала невіддільною частиною історичної спадщини, пояснив він.
"Ми ще до кінця не дослідили цього, але я впевнений, що як і для багатьох інших народів ця річ існує, тому що майже кожний кримський татарин в ранньому дитинстві дізнався про депортацію. Я також, якщо не помиляюсь, в 5 років дізнався від своєї бабусі. Я особисто своїй дитині хочу повідомити про це у більш пізньому віці. Щоб, наприклад, в доньки було більше сил це і прийняти, і усвідомити, що це було", — уточнив Мамутов.
По-друге, як він продовжив, визнання акту геноциду стає гарантією запобігання подібним злочинам у майбутньому.
"Чим більше держав визнає той чи інший акт геноцидом, тим більше це є запобіжником для майбутніх схожих актів воєнних злочинів. Бо депортація є одним з видів воєнного злочину за міжнародним правом", — зазначив експерт.
Мамутов також наголосив на важливості подальшої роботи із залучення представників кримських татар до процесу адвокації цього питання як на рівні громадськості, так і в дипломатичних колах.
"Мій особистий досвід просування певних речей в межах Постійного Форуму ООН з питань корінних народів довів, що поки немає твоєї особистої присутності, — те, що називають адвокація за допомогою присутності, — то набагато важче деякі моменти просувати, домовлятися про них. Бо ти як ніхто інший знає чому саме це настільки важливо. І в цьому теж є певний аспект визнання суб'єктності кримських татар", — пояснив він.
За словами Мамутова, чим більше кримських татар будуть в різних дипкорпусах закордонних представництв, "тим більше буде шанс того, що в різних країнах цей процес буде пришвидшуватися".
Що відомо про депортацію кримських татар
Депортація кримських татар 18–20 травня 1944 року стала одним із найяскравіших прикладів злочинів радянського режиму під час Другої світової війни, розповів Суспільне Крим історик й член Крайової ради українців Криму Андрій Іванець.
За його словами, загалом відбувалося кілька великих хвиль виїзду кримських татар зі своєї батьківщини ще за часів царського режиму. Особливо потужна хвиля була після анексії Кримського ханства наприкінці XVIII століття і у середині XIX століття. Тоді виїхало майже 200 тисяч кримських татар. Їм вдалося розпочати своє національне відродження наприкінці XIX століття.
У комуністичного режиму були свої плани на Крим як воєнну базу і потенційно прифронтовий регіон у війні з Туреччиною. Історик зазначив, що сталінському керівництву не давала спокою імперська мрія про захоплення Босфору і Дарданелл, а тому вони вирішили примусово виселити весь кримськотатарський народ з півострова.
Пік насильного переселення відбувався протягом неповних трьох діб: почавшись вночі 18 травня 1944 року і закінчившись о 16:00 20 травня. Тоді з Криму депортували майже все кримськотатарське населення, близько 180 тисяч людей. Для цього залучили понад 32 тисячі силовиків.
18 травня — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Україна визнала злочин примусової депортації актом геноциду кримськотатарського народу за Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Також українська влада засудила політику тоталітарного режиму стосовно утисків корінного народу України: умисні вбивства, серйозні тілесні ушкодження, штучно створені життєві умови для фізичного знищення кримських татар.
У Канаді, Латвії, Литві депортація визнана геноцидом кримськотатарського народу. Україна працює над подальшим визнанням геноциду іншими країнами.
Депортація кримськотатарського народу
18 травня 1944 року на світанку розпочалася депортація кримськотатарського народу з Криму. У таємній постанові Державного комітету оборони "Про кримських татар" увесь народ звинуватили у зраді та колабораціонізмі і наказали виселити з Криму. Готували цю операцію тиждень, залучивши до неї 32 тисячі НКВСників.
За майже три доби з Криму вивезли близько 200 тисяч кримських татар. У дорозі та в перші роки після виселення загинуло 46% депортованих.
Вивозили переважно до республік Центральної Азії, зокрема до Узбекистану. 10 тисяч кримських татар, солдатів Червоної армії, які повернулися з фронту в Крим, теж депортували. 12 років кримські татари мали статус спецпереселенців, позбавлених громадянських та людських прав і свобод.
Офіційно повертатись до Криму депортованим дозволили у 1989 році.
У 2015 році Верховна Рада визнала депортацію кримськотатарського народу геноцидом.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
