28 квітня 1956 року президія Верховної Ради СРСР скасувала адміністративний нагляд за депортованими кримськими татарами. Це був початок "хрущовської відлиги". Після депортації 1944-го корінний народ Криму 12 років не мав жодних прав.
Кримські татари жили у спецпоселеннях, виїжджати з яких було заборонено, змушені були виконувати примусову працю у вугільних шахтах і будівельних батальйонах під наглядом НКВСНародний комісаріат внутрішніх справ СРСР, без вихідних, а за важку працю отримували 200-400 грамів хліба. Після скасування адміністративного нагляду за депортованим народом, почалося відродження кримськотатарського національного руху.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Як це відбувалося, Суспільному Крим розповів історик Мартін-Олександр Кислий.
Історик каже, що після депортації 1944 року кримські татари були позбавлені не лише громадянських, але й базових людських прав, таких як свобода переміщення.
"В спецпоселеннях були спецкомендатури. У коменданта відмічалися, він складав списки, слідкував, чи ніхто не втік. Так само комендант слідкував за виконанням роботи, примусової та важкої. Діти, наприклад, працювали на бавовняних полях. Роботу за фахом могли знайти одиниці, і то лише якщо дуже щастило. Освіти рідною мовою не було, – розповідає Мартін-Олександр Кислий. – Іноді спецпоселення плутають із ГУЛАГом, це не вірно. ГУЛАГ — це табір за колючим дротом. Спецпоселення — це звичайний колгосп. Хочеш — тікай. Але тебе все одно знайдуть і покарають. І покарають жорстко. Та й тікати особливо не було куди".
Указ президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 року звільняв депортованих кримських татар від проживання у спецпоселеннях та обов’язкового обліку в комендатурах, однак не передбачав повернення конфіскованого майна та права повернутися в Крим. Пізніше, в грудні того ж року, Рада міністрів УРСР видала окрему постанову, в якій йшлося про "неприпустимість повернення у Крим". Водночас послаблення репресій, каже історик Мартін-Олександр Кислий, сприяло утворенню національного руху кримських татар.
"1956-й рік – це є той момент у часі, коли доцільно говорити про початок боротьби, або про те, що ми називаємо національний рух кримських татар. Чому 56-й рік, бо це смерть Сталіна, ХХ з'їзд КПРС, декларації і заяви Хрущова. Все це не повертає народ на батьківщину. Тому історики зазвичай говорять, що саме 56-й рік – це той час, коли боротьба оформлюється у щось більш стале. Хоча існує також точка зору, що безпосередньо національний рух кримських татар – це те, що почалося на початку у 60-х роках. Насправді точок зору багато. Є відома цитата Мустафи Джемілєва, що датою початку руху опору можна вважати 18 травня 1944 року”, – каже історик.
Наступного, 1957 року, кримські татари зібрали 6000 підписів у петицію до Верховної Ради СРСР, у якій вимагали своєї політичної реабілітації та повернення до Криму. 1961 року 25 000 підписів зібрали в клопотанні, яке надіслали в Кремль.
Далі були перший арешт Мустафи Джемілєва у 1966 році, поїздка дисидентів на чолі з Айше Сеітмуратовою на зустріч з Андроповим, акції протесту на Червоній площі. У вересні 1967 року Верховна Рада СРСР видала указ, яким амністувала кримських татар щодо звинувачень у зраді під час Другої світової війни, проте не дала права на повернення до Криму.
1968 року перші об'єднані в групи кримські татари почали самоповернення на батьківщину і були депортовані вдруге. Лише 1989 року заборони на повернення депортованих національностей були офіційно визнано недійсними.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
