Володимир Маліцький, який живе на Буковині, виїхав з окупованої Херсонщини, щоб долучитись до війська. Він пробув в окупації майже два місяці. Володимир пригадує, як російські військові перевіряли його документи на блокпостах, а також, що погрожували колоні людей розстрілом.
Після того, як Володимир виїхав у Чернівецьку область, то долучився до війська. Пройшов Донецький та Харківський напрямок, а потім демобілізувався через поранення. Суспільне Чернівці розповідає історію Маліцького прямою мовою.
Про день, коли опинився в окупації
Ліг спати. Просинаюсь — вже стоїть блокпост, вже зайшли росіяни. Я пробув в окупації десь півтора-два місяці. Це був Білозерський район (у Херсонській області, — ред.). Для мене відбувалось повне нерозуміння, що робити. Кудись їхати я дуже боявся, тому залишався вдома. Шукав можливість якось вибратись звідси, але на той час її не було.
Що відбувалось під час окупації
Раніше була тенденція — у школах вішати портрети військових, які були в АТО. Зайшли (російські військові, — ред.) у школу, знайшли портрети чотирьох хлопців. Двох з них точно розшукали. Також я чув, що вони катували, знущались, прив'язували до БТРа, катували прилюдно. Потім, я так зрозумів, та людина загинула.
Тривав наступ росіян на Миколаївську область. Наші військові його відбили, вони несли втрати, евакуювали своїх поранених. Можливо, на той час у них були спроможності не боятись нашого ППО. Тоді 40 вертольотів летіли на евакуацію. Потім хтось з наших партизанів мав Stinger. Десь за пів кілометра хтось з них збив той вертоліт. Він впав на поле і там всі загинули.
Ті (російські військові, — ред.), щоб залякати місцеве населення, вночі поклали міномет і по колу обстрілювали всі населені пункти. Стріляли, щоб людей залякати.
Я таку ситуацію застав, коли була молода сім'я: хлопець, дівчина і дитина. Їм пообіцяли, що випустять. А потім їм з такою усмішкою кажуть: "Знаєте, я передумав". І ця маленька дитина плаче. Дуже тяжко було на це дивитись.
Банки не працюють, пізніше "заглушили" зв'язок, телебачення, інтернет і ти взагалі не розумієш, що там відбувається. Потім я дізнався, що є хлопчина, який вже вивозив людей, бо у мене свого транспорту не було. Я знайшов з ним контакт. Домовився, щоб виїхати. Він забирає нас.
Про виїзд з окупації
Ми їдемо у бік Миколаєва. Там не тільки я був: ще семеро дітей, літні люди. Це був мікроавтобус.
Приїжджаємо під вечір, а там якась ферма. Біля тієї ферми ночували, дивились, що там відбувається, які там обстріли були. На ранок хочемо переїхати. Тоді ще не було зеленого коридору. Ми їдемо — колона величезна. Ми декілька годин стояли у посадці у бік Снігурівки. Колона розвернулась, зупиняє машину, питаю: "Що сталось?" Каже: "Вийшли буряти, дали 10 хвилин на те, щоб тут нікого не було, бо починають стріляти по людях".
Ми сіли у машину, щоб їхати назад у бік Херсона. Під'їжджаємо. Нас усіх зупиняють, в усіх чоловіків перевіряють документи. Я дуже нервував, бо це був мій перший контакт з ворогом. Ми собі придумали історію, що я херсонець, що мама має інвалідність, що їдемо до родичів, бо хату розбили.
Йде колона наших цивільних машин. Через кожних пару метрів блокпости. Бачу, їде машина. Ми зупинились. Хтось в туалет вийшов, хтось покурити. До нас підходить людина і питає: "А ви не знаєте, як до Миколаєва проїхати?" Я ж дивлюсь, у нього миколаївські номери — щось не те. Я сказав: "Ні, не знаю". Сідаю в машину і знову минає кілька годин. Колони рухаються дуже повільно. І знову ця ж людина і це ж питання. Йому знову ми сказали: "Ні, не бачили". Потім вже далі ми проїхали і бачимо, стоїть блокпост. Під'їжджаємо, а він там з людьми з ЛНР, ДНР, чи хто там стояв, спілкується. То він там на кшталт розвідника.
Таким чином я виїхав з окупованої території.
Про відчуття виїзду з окупації
Ви знаєте, ніби ти повернувся у родину. Ти їдеш, на трасі стоїть пункт незламності, тобі якусь їжу дають, дітям іграшки. Це не передати словами.
Що було далі
Я приїхав (у Чернівецьку область, — ред.), ми заселились (Володимир і ще його родич, — ред.) у дитячий садочок. Наступного дня — до військкомату.
Почали просити, щоб нас відправили на Херсонську область. Хотів звільняти свій дім і я знаю там місцевість.
Тоді 14 бригаду (у якій служив Володимир, — ред.) вивели з Херсонського напрямку. Перекинули на Донецький та Харківський.
Про найважчий випадок на фронті
Коли ми стояли у Берестовому Донецької області, тривали бої. Ми їх добряче відбили. Ротний хотів піти у наступ. А йому у той момент волонтери привезли квадрокоптер. І добре, що він той квадрокоптер підняв. Там за териконом було 60 танків. А у нас БТР. Що БТР зробить там? Уявіть таку атаку: ми б пішли і всі загинули. Це такий маленький випадок, який врятував багато життів.
Про те, як отримав поранення
Там (у Берестовому, — ред.) мені ще ногу зачепило — сідничний нерв. Потім почались через це поблеми на Харківському напрямку. Я був бригаді, але участь майже не брав, бо були проблеми з ногою. Я ще не знав, що у мене у нозі є сторонній предмет. Поступово почала німіти стопа. А потім гірше. Спершу я не звернув на це увагу.
Там був маленький уламок, який дійшов до сідничного нерва. Я собі думав, що це цятка, трохи чекав, щоб зажило. А воно ставало гірше.
Вибухова хвиля мене так вдарила, що перетиснулась вена, де кульшовий суглоб. Як мені лікар пояснював, перетиснулась венка і немає достатньо кровопостачання до кістки. Через це не функціонує стопа.
Якщо лікування мені не допоможе, то буде потрібна операція — заміна кульшового суглоба.
Про те, що дало сили триматись
Я українець, мама українка. Прийшла орда, незрозуміло, що робиться, влади ніякої. Ти не знаєш, що з тобою буде, яке майбутнє там може бути. Тим паче, я приймав українську присягу на вірність, не збирався зраджувати країну.
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
