83-річна буковинка Анна Максимюк майже 15 років в'яже гачком серветки, скатертини та накидки. Навчилася цього ще у школі, але потім не мала часу займатися рукоділлям, бо потрібно було утримувати велике господарство.
Жінка знову почала займатися рукоділлям, щоб не горювати після втрати чоловіка – з ним Анна прожила пів століття. Каже, коли в'яже, то відпочиває й позбувається нудьги. Суспільне Чернівці розповідає історію майстрині.
"Вчителька говорила, що я одна на всю школу любила цю роботу"
"Хто вперше приходить, то як оце бачить, так і забуває "Добрий день" сказати. Очі розбігаються туди-сюди, так і не знає, куди дивитися. Так і кажуть: "Ого-о-о, у вас, як у музеї!". На ціле село такого немає".
Майстриня Анна Максимюк займається рукоділлям ще зі школи. Цьому навчилася на уроках трудового навчання, але після випуску не мала часу на своє хобі.
"Я почала ходити в школу у 1948 році. Там була вчителька, що вчила ручної праці: кого гачком в'язати, кого шпицями. А я дуже любила гачком. Я була найменшою в класі, але навчилася. Мені вчителька говорила, що я одна на всю школу любила цю роботу. А коли закінчила школу, то вже не було коли в'язати. Всюди потрібно було допомагати", – каже Анна.
Жінка знову почала в'язати після смерті свого чоловіка. Подружжя прожило разом пів століття, тому, щоб не плакати, Анна повернулася до рукоділля. Це також допомагало позбутися нудьги.
"Я тримала корів та телят, а також мала великий город. Але ввечері я була одна, а це нудьга жахлива. Плакала, але скільки ж можна було плакати? Почала купувати нитки, обв'язувати светри, то згодом й звикла. Як оце в'яжу, то відпочиваю", – розповідає Анна.
Деякі сорочки береже для внуків
Майстриня розповідає, що для своїх виробів не використовує схеми, а візерунки вигадує сама. Одну маленьку серветку може зв'язати за день, на велику – іноді потрібен місяць. Нитки для виробів зазвичай привозять діти.
"Я собі що в голову вкладаю, то плету. Вже нікуди не ходжу, бо ноги болять. Маю добрих дітей і вони мені це все приносять. Руки трясуться, я вже не годна плести так, як колись плела", – розповідає Анна.
Крім в'язання, майстриня також вишиває. Одну зі своїх сорочок вишила 50 років тому, але нікому не продає та не дарує – береже для внуків.
"В мене в кімнаті є вишита сорочка, я хотіла її вбрати, але я вже не влізаю, бо повна стала. В мене хотіли її купити, але я шкодую – внукам тримаю. Як внуки не будуть одягати, то будуть правнуки".
За останні 14 років майстриня зв'язала гачком понад тисячу речей. Жоден не продає, але може подарувати.
"Є люди в роках, такі як я, які кажуть: "Ти не можеш собі лягти й відпочивати? Тобі оце треба?". Але я це люблю – це моє хобі та відпочинок. Колись хтось подивиться і згадає, що колись така була, й від неї я маю це в хаті".
Частину серветок Анна зв'язала для свого похорону, щоб разом з калачами їх роздали людям.
"Хочу, щоб як я вмру, то кожному давали но корунці. Кожна – різна: як я собі придумала, так я й плела. Й аби мені у труну поклали, бо я це дуже люблю".
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини