"Хотів відчути, що таке справжня війна". Історія бразильця, який служить штурмовиком в ЗСУ й реабілітується на Буковині

"Хотів відчути, що таке справжня війна". Історія бразильця, який служить штурмовиком в ЗСУ й реабілітується на Буковині

Ексклюзивно
Маурісіо Сантана
Маурісіо Сантана . Колаж: Суспільне Чернівці

Маурісіо Сантану 27 років, вісім з яких він прослужив молодшим сержантом у Бразилії. Коли почалось повномасштабне вторгнення, хлопець вступив до ЗСУ. Зробив це попри те, що Бразилія зайняла нейтральну позицію в російсько-українській війні.

Маурісіо перевівся зі 124 бригади в Інтернаціональний легіон, аби воювати штурмовиком. Нещодавно він отримав поранення поблизу Часового Яру, тому зараз лікується на Буковині. Далі про шлях Маурісіо на цій війні прямою мовою.

"Я хотів стати ближчим до українців"

Я народився і виріс у Бразилії. Коли я вирішив пов'язати своє життя з військовою справою, мені було всього 16. Я тоді ще був малий, але військовий світ мене дуже захопив і я вирішив, що хочу цим займатись. Вісім років я прослужив молодшим сержантом у Збройних сила Бразилії. І вирішив приїхати в Україну.

Про війну в Україні я знав ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Знав про конфлікт між цими країнами ще за декілька років до повномасштабного. Тому як тільки воно почалось, по всьому світу показували це у новинах, всі знали й говорили про це. Тому я захотів допомогти у цій війні Україні і стати ближчим. А, по-друге, хотів відчути що таке "справжня війна". Я навіть не роздумував двічі, сказав, що поїду допомагати і зроблю все, що я зможу.

"Я тут до кінця війни". Історія бразильця, який служить штурмовиком в ЗСУ
Едімілсон Маурісіо Сантана з мамою. Едімілсон Маурісіо Сантана

"Мама досі не знає, що я тут"

У мене дуже велика сім'я — 16 братів та сестер. Вони спочатку ніяк не могли зрозуміти мій вибір. Навіть до сьогодні я не розповів мамі правду, що я тут, в Україні. Тим більше не казав їй, що поранений. В першу чергу, розповів про це своїм братам та сестрам.

Деякі мої друзі казали, що я божевільний. Деякі питають: "А чи можу я також поїхати?". Але я не рекомендую цього нікому, в кого є своя робота і сім'я. Війна для тих, хто справді цим живе, хто має чи хоче мати військовий досвід, або насправді розуміє, що таке війна. Для тих, в кого нема якихось планів та перспектив у майбутньому, тому що навіть завтра ти можеш просто загинути.

Багато хто думає, що я просто пішов на війну, бо це була моя мрія. Але ні, я вважаю це своєю професією і відчуваю на собі відповідальність за те, що роблю. В мене ніколи навіть не було такої думки, щоб повернутись у Бразилію і покинути все.

Контракт із ЗСУ на три роки

Я приїхав з Бразилії в Україну за спеціальною програмою разом зі своїми п'ятьма друзями. Для цього потрібно було отримати дозвіл від командування. Коли я його отримав, купив квитки до Польщі і звідти приїхав в Україну. Тут я вже пройшов медичний огляд і підготовку. Із ЗСУ я заключив контракт на три роки, але це не означає, що я прослужу цей термін та поїду назад. Я тут, поки не закінчиться війна.

Спочатку я служив у 124 бригаді, ми воювали на Херсонському напрямку. Там я займав позиції, коли треба було захищати і прикривати з окопів. Мені це подобалось, але я більше люблю нападати, хотів бути штурмовиком. Тому вирішив перейти у третій батальйон Інтернаціонального легіону.

Ми з хлопцями служимо на Донецькому напрямку, в районі Бахмуту. Спочатку за допомогою дронів знищуємо ворогів, а потім проводимо "зачистку" на тій території. Опісля ті позиції займають наші військові.

Мій командир українець, але розмовляє іспанською, всі інші — іноземці. Наш батальйон складається з майже 25 людей, але ми ніколи не працюємо всі разом. Ми розходимось по місіях, кожна з яких може мати не більше, ніж п'ять людей.

"Я тут до кінця війни". Історія бразильця, який служить штурмовиком в ЗСУ
Едімілсон Маурісіо Сантана з побратимами. Едімілсон Маурісіо Сантана

Як отримав поранення

Це сталось у лютому цього року у селі Часів Яр, Бахмутського району. Я зі своїми двома побратимами, це був колумбієць та іспанець, вийшли на позицію та йшли першими. За 200 метрів від нас вже були росіяни. Якимось чином ми з хлопцями розминулись і загубились. Я не міг зрозуміти, де саме перебуваю і тому рухався вперед.

Раптом почали прилітати дрони і я почув біля себе вибух. Пам'ятаю, що відштовхнув дрон назад і коли намагався піднятись, відчув, що моя рука повністю поранена і зламана. Вирішив піти назад, щоб знайти хлопців, але якраз прийшла група бразильців, які були позаду нас весь цей час і в такому стані знайшли мене, я був майже при смерті, мене евакуювали звідти.

Спочатку відвезли у госпіталь, який був за 30 кілометрів звідти. Потім відправили у Харків, там мені надали основну допомогу. Пізніше я лікувався у Львові та Чернівцях.

"Хвилююсь за своїх побратимів і хочу повернутись назад"

Я дуже хочу повернутись на фронт, тому що там мої побратими і я розумію, що зараз вони проходять щось складне. Хочеться повернутись якомога швидше, але лікарі кажуть, що у мене досі зламана кістка і вона не зрослась. Тому потрібно буде робити операцію, класти всередину щось титанове, щоб її з'єднати. Сказали, що ще приблизно п'ять місяців потрібно, щоб все доробити.

Мій позивний "Кобра"

Ще у 2016 році, коли я був військовим у Бразилії, мій взвод називався “Кобра” і це був один з найкращих взводів в країні. У нас було дуже багато гарних місій у боротьбі з фавеламинебезпечні бразильські квартали на околицях міст з високим рівнем злочинності, пояснив Маурісіо. Тому я взяв це ім'я, як частинку себе з Бразилії.

"Я тут до кінця війни". Історія бразильця, який служить штурмовиком в ЗСУ
Едімілсон Маурісіо Сантана. Фото: Едімілсон Маурісіо Сантана

Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

На початок