"Лякає, що кожну втрату сприймають як статистику": дружина полеглого Героя України про проживання загибелі чоловіка

"Лякає, що кожну втрату сприймають як статистику": дружина полеглого Героя України про проживання загибелі чоловіка

Анна Квінна стала вдовою у 30 років. Її чоловік Владислав Лонський командував ротою 80-ї окремої десантно-штурмової бригади й загинув на Харківщині, коли його позицію обстріляли з танків. Понад рік Анна важко проживала втрату чоловіка й була за крок до самогубства – вирішила жити далі, щоб загибель Влада не була даремною.

Жінка визначила для себе цілі, які має виконати: планує відвідати усі місця, де служив чоловік, та почала писати книжку, в якій, зокрема, розповідає про їхнє спільне життя. У травні Владу надали звання Героя України – нагороду отримувала Анна. Що допомагає жити далі – розповіла в інтерв'ю Суспільне Чернівці.

“Не він служить, а ми служимо”

Владислав Лонський був військовим за покликанням, каже Анна. Він навчався у військовому ліцеї, пізніше в академії. Анна намагалася його переконати обрати інший фах, але зрештою змирилася і через службу чоловіка переїхала з Луцька до Чернівців. Відтоді почала казати “не він служить, а ми служимо”.

Дружина загиблого Героя України про переживання втрати, петиції та волонтерство
Анна та Владислав Лонські. Випуск з військової академії. Анна Квінна

За 13 років разом Анна пережила участь чоловіка в АТО та повномасштабній війні. Підрозділ під командуванням 24-річного Владислава зірвав форсування російськими військовими річки Сіверський Донець. Чоловік виконував бойові завдання на Херсонщині, Донеччині та Харківщині.

“Всі дружини або військовослужбовці, які служили задовго до початку повномасштабного, робили дуже велику роботу, щоб зберегти сім'ю на відстані. Через досвід в АТО початок повномасштабного вторгнення я не сприймала легше. Розуміла, що вони стоять на кордоні й найперші приймають удар”, — каже Квінна.

"Бути дружиною військового це не бути в пріоритеті"

З перших днів повномасштабної війни Анна стала волонтерити. Разом із командою дівчат організовувала благодійні вечори. Збирала мільйони гривень на потреби армії, зокрема для роти Владислава. Крім допомоги, надсилала чоловіку листи.

“Коли після загибелі Влада мені повернули його речі, у формі знайшла лист, який він носив із собою. Я думаю, це було для нього підтримкою, хоча він ніколи про це не казав”, — розповідає дружина бійця.

Дружина загиблого Героя України про переживання втрати, петиції та волонтерство
Полеглий військовий Владислав Лонський. Командування Десантно-штурмових військ

Попри те, що Владислав командував ротою та виконував бойові завдання, він підтримував та заспокоював Анну. Знаходив можливість дарувати квіти, бо це було їхньою традицією. Анна звикла, що бути дружиною військового це не бути в пріоритеті. Спочатку ображалася, а відтак навчилася брати його картку і купувати собі квіти. Ці дрібниці підтримували обидвох у кризові моменти. Також кілька разів їздила до чоловіка у Запорізьку та Донецьку області.

Все, що я робила для нього, найперше робила для себе. Він мені казав: “Коли ти приїжджала, у мене було таке відчуття, що я можу зробити все на світі й впоратись з цим всім”, — пригадує Анна.

"Після його смерті була думка не жити"

У вересні 2022 року Владислав загинув через танковий обстріл. Анна дізналася про загибель чоловіка, коли була за кордоном. Їй про це сказала подруга. У переддень Влад увесь час був на зв'язку. Коли зник, відчувала тривогу, адже інші військові були в мережі писали їй, що все гаразд.

У перші дні рідні, подруги та побратими чоловіка стали найбільшою підтримкою для Анни. Каже, що від них не було жалю, а лише співчуття, розуміння і ставлення як до сильної жінки. Однак від інших чула й неприємні фрази.

“У день, коли я ховала свого чоловіка, мені казали: “Тобі треба жити, народжувати дітей і думати про своє майбутнє”. Це найгірше, що ви можете сказати людині, яка переживає втрату. Краще нічого не кажіть. Просто обійміть — це більше допоможе”.

Упродовж перших тижнів після похорону Анна відчувала апатію: біля неї були розкидані речі, вона не хотіла їсти, часто їздила на кладовище. Думала про самогубство, але за крок до цього вчинку зупинилася.

“Це було дуже страшне усвідомлення, тому що ти розумієш, що твій чоловік загинув, захищаючи тебе, а ти просто так підеш. Я тоді усвідомила, що в мене є важливіша місія, щоб ця жертва і жертва тих друзів, які загинули, не були даремними”, — розповідає Анна.

Вона шукала себе, хотіла підписати контракт і піти на службу. Зрештою поступово повернулася до своїх робочих проєктів, продовжувала волонтерити. Спробувала жити за кордоном, але повернулася, бо для неї важлива Україна.

Дружина загиблого Героя України про переживання втрати, петиції та волонтерство
Полеглий військовий Владислав Лонський. Херсонська область, 2022. Анна Квінна

“Після втрати Влада моя особиста війна завершилась”

Анна визначила для себе кілька речей, які має виконати після загибелі чоловіка. Серед них побувати на усіх місцях виїзду Владислава. Вже їздила в Херсонську та Донецьку області, планує потрапити на Харківщину.

Також для неї було важливо отримати нагороду для чоловіка. Командування бригади рік працювало над тим, щоб Владу надали звання “Герой України”. Відзначили за операції під його командуванням в гарячих точках, за врятовані життя людей та звільнення Білогорівки.

"Мені прилетіла фраза: “Чому ти не робиш петицію?” Я не дуже в це вірю. У мене є правило — я не поширюю жодну петицію. Для мене це дуже відповідально. По-перше, якщо я можу допомогти живим, то я краще це зроблю. По-друге, я вважаю, що всі варті цього звання, бо віддають своє життя. Але “Героя України” дають за певним алгоритмом”.

Коли забрала нагороду, Анна плакала, але водночас відчула полегшення. Жінку лякає, що кожну втрату сприймають як статистику “черговий Герой України”, “чергові діти без тата”, “черговий похорон”.

Дружина загиблого Героя України про переживання втрати, петиції та волонтерство
Дружина полеглого Владислава Лонська Анна Квінна отримує нагороду "Героя України" та орден "Золота зірка". Київ, 8 травня 2024 року. Youtube/Офіс Президента України

"Я не хочу, щоб заслуги військових зменшувалися до фрази “Це їхня робота”. Це не їхня робота! Це служба. Вони кожного дня служать людям ціною свого здоров'я, життя, ціною своїх сімей, своїх дітей, яких вони не бачать роками!”, — каже дружина військового.

Анна почала писати автобіографічну книжку, в якій буде їхня з Владом історія. Планує з подругою створити у Чернівцях хаб і допомагати військовим повертатися до життя після служби. Також хоче навчатися на психолога, бо вважає, що фахівці, які не були на виїздах і не бачили атмосфери, не можуть допомагати людині, яка це все пройшла.

“Я хочу, щоб Україна далі була, щоб ми могли приїжджати на кладовище друзів, згадувати і розказувати нашим внукам, що це ті люди, завдяки яким ми маємо зараз життя”.

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].

На початок