"Я — кадровий офіцер, і повинен захищати свою державу": історія полеглого на війні чернівчанина Ясенка

"Я — кадровий офіцер, і повинен захищати свою державу": історія полеглого на війні чернівчанина Ясенка

Чернівчанин Дмитро Ясенко був військовим за освітою — мріяв про цю професію зі школи. Вперше вийшов на бойове завдання у 2014 році — в боях за Луганський аеропорт. У цій же області був і останній бойовий вихід: у липні 2022 року Дмитро підірвався на міні, коли першим в колоні йшов на розвідку.

Батьки не змогли приїхати на похорон, бо жили на Луганщині й були в окупації. Як вони, бабуся та побратим згадують Дмитра — читайте у публікації.

"Я військовий кадровий офіцер і я повинен захищати свою державу": історія полеглого на війні чернівчанина Ясенка
Зліва полеглий Дмитро Ясенко. Далі батько, мати та дядько Дмитра. Фото: Тетяна Ясенко

Про рішення стати військовим

Дмитро вирішив стати військовим, коли навчався у 5 класі. Батьки про це дізнались з твору, котрий дали писати на домашнє завдання у школі. Тетяна розповідає, що рішення сина підтримали. Після закінчення 7 класу Дмитро вступив до київського ліцею, де навчався чотири роки. Опісля вступив до академії сухопутних військ. Потім його перевели в Одесу, а у 2014 році — на фронт.

"Дмитро був учасником параду до Дня незалежності. Тоді для цього відбирали кращих ліцеїстів. Рота барабанщиків відкривала парад. Дмитро був у першому ряду", — розповідає мама військового Тетяна.

Спершу Дмитро був заступником командира роти, а потім командиром. Служив у 80-тій аеромобільній бригаді. Так провоював до 2019 року, тоді демобілізувався через стан здоров’я.

"Коли почалось повномасштабне вторгнення, Дмитро, мотивуючи хлопців, повернувся на війну", — каже мати.

У Дмитра був позивний Мангуст. Тетяна розповідає, що він сам собі його обрав.

"Він дуже пишався цим позивним: це така тваринка, яка з’їдає змію. Невелика тваринка. Дмитро казав: "Я як мангуст". Він себе порівнював з ним".

На початку повномасштабного вторгнення Дмитру запропонували вищу посаду — заступника начальника розвідки, але він відмовився, аби воювати з бійцями, з якими разом був в АТО, каже побратим Вадим Гук.

"Пам’ятаю, був крикливий, сердитий, завжди все мало бути чітко, на своїх місцях, мав бути порядок, мала бути військова дисципліна, завжди перевіряв кожного солдата, сержанта, і навчав, що має бути такою військовою дисципліною", — каже Вадим.

"Я військовий кадровий офіцер і я повинен захищати свою державу": історія полеглого на війні чернівчанина Ясенка
Справа полеглий Дмитро Ясенко. Зліва брат Сергій. Посередині бабуся Марія. Фото: Тетяна Ясенко

"Я військовий кадровий офіцер і я повинен захищати свою державу": історія полеглого на війні чернівчанина Ясенка
Справа полеглий Дмитро Ясенко. Зліва від Дмитра брат Сергій. Далі бабуся Марія та дядько Микола. Фото: Тетяна Ясенко

Як батьки виїхали з окупації

Через те, що батьки Дмитра Тетяна та Андрій жили в окупації на Луганщині, не змогли приїхати у липні на похорон сина. Тому його поховали у Чернівцях бабуся та дядько. З рідних на похороні також були дружина Марія та 6-річний син Дмитро. Тетяна та Андрій виїхали у вересні того ж року через територію Росії.

"Це було небезпечно, неприємно. Коли ми зайшли на митницю, то всі у військовій формі були. Букви "Z" та "V". Ми через все це пройшли і поїхали в Україну", — каже Тетяна.

Спогади бабусі про внука

Бабуся Дмитра Марія розповідає, для нього було першим завданням — захищати Україну, а другим — зберегти якнайбільше життів побратимів. Коли Дмитро навчався в академії, то на тренуваннях потрібно було стрибати з парашутом.

"Дмитро розказував, що дуже любив на парашутах злітати. А там же норму треба виконати. Він просився, а командири вже не пускали, бо дуже багато у нього вильотів. Казав: “Бабушка, коли я лечу з парашутом і бачу нашу українську землю, думаю, яка вона красива! А небо таке голубе, чисте. Ми повинні захищати це все", — розповідає Марія.

"Я військовий кадровий офіцер і я повинен захищати свою державу": історія полеглого на війні чернівчанина Ясенка
Батько полеглого Дмитра Андрій. Фото: Тетяна Ясенко

Спогади батька про сина

Батько Андрій розповідає, що у дитинстві Дмитро любив гратись у садку — там рив "окопи" і казав, що йому це подобається, що хоче бути військовим. Кілька років тому батько спитав Дмитра, чи він не шкодує про свій вибір стати військовим. Тоді Дмитро сказав, що задоволений вибором та не жалкує.

"Дмитро у серці у мене навічно. Я його дуже люблю", — каже Андрій.

На честь Дмитра у Чернівцях перейменували вулицю. Раніше це була вулиця Пожарського.

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].

На початок