"Син попросив у Миколая аптечку, щоб полікувати татові ніжку". Як буковинський військовий здійснив мрію сина

"Син попросив у Миколая аптечку, щоб полікувати татові ніжку". Як буковинський військовий здійснив мрію сина

Цього року семирічний Влад попросив у Святого Миколая аптечку, де були б ліки, які вилікують татову ніжку. Його батько Вадим Петрюк — командир кулеметного взводу. Він боєць ЗСУ, який захищав країну на Запорізькому напрямку. Там на міні чоловік втратив частину ноги й тепер потребує протезування.

Щоб здійснити мрію сина й "вилікувати ногу", чоловік попросив у протезистів чимшвидше зробити протез, аби встигнути стати на дві ноги до свята. Як Вадим одягнув залізну ногу та якою була реакція його сина — читайте у публікації Суспільне Чернівці.

"Вчусь жити без ноги, але заради сина знову стоятиму на двох"

Вадим зустрічає нас біля воріт свого будинку на дерев'яній нозі. Її витесав його батько, щоб сину було легше ходити, допоки той немає протеза. Здебільшого військовий пересувається на костилях, але вдома вони заважають у роботі й від них часто болять руки. Сьогодні Вадим вдома, приїхав з госпіталю після процедур, щоб займатись ремонтом автівки. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну чоловік був механіком. Під стукіт дерев'яної ноги військовий веде нас у свій гараж.

"Син попросив у Миколая аптечку, щоб полікувати татові ніжку". Як буковинський військовий здійснив мрію сина
Суспільне Чернівці

Нещодавно зі школи привезли й сина Влада, хлопчик був не проти допомогти батькові в гаражі, але розповів нам, що більше любить дивитись мультики, аніж крутити з батьком гайки. Через війну чоловік спілкувався із сином лише по відеозв'язку, тепер хоче проводити з ним більше часу й навіть після протезування уже має план ходити з сином грати в м'яча.

"Я дуже хотів потрапити до сина на перше вересня і наче потрапив, але уже трохи не цілим. Як тільки повернувся з госпіталю після ампутації додому, то намагався пояснити йому, що трапилось, і що це зробили російські військові. Жартували, що у тата тепер буде залізна нога й він буде схожим до Тоні Старка", — розповів Вадим.

У гаражі, сівши батькові на коліна, Влад розповів, що уже має бажання для Святого Миколая. Хлопчик загадав, щоб той приніс йому ліки, аби допомогти татовій ніжці. Заради мрії дитини Вадим попросив протезистів, щоб вони за змоги виготовили йому протез до 6 грудня.

"Я б дуже хотів, щоб син отримав те, що він забажав. Тому й дуже просив у протезистів, аби встигли до свята".

"Чи буде ходити людина на протезі — залежить від неї"

Протез для Вадима виготовляли у Чернівцях. Він обрав одну з компаній, що надає безоплатні послуги для військових, які потребують залізної кінцівки. Процес виготовлення у всіх різний. Для Вадима це зайняло трохи більше як тиждень. Все починається із замірів та промірок ноги. До військового протезисти їхали у госпіталь й на місці визначали розміри протеза й робили гіпсовий зліпок.

"Нам легше приїхати до них, аніж їм до нас. У Вадима грушеподібна форма ноги, то ми поставимо її в спеціальний лайнер, аби йому було зручніше й формувалась комфортніша для протезування форма", — розповів технік-протезист Іван Виниченко.

Зі зліпком протезисти їдуть до Чернівців, де у майстерні починають виготовлення.

На підлозі майстерні лежать десятки зліпків, які технік-протезист зробив для військових та цивільних Буковини.

"Син попросив у Миколая аптечку, щоб полікувати татові ніжку". Як буковинський військовий здійснив мрію сина
Суспільне Чернівці

У майстерні багато місця й вона має декілька відділень, де Іван готує зліпок, де заливає й де скручує деталі. За його словами, другим етапом після того, як він отримує форму ноги з гіпсового бинта, її заливають уже розчином гіпсу. Потім полірують, щоб не було жодних ямок чи нерівностей.

"Гіпсовий зліпок — це точна копія ноги, по якому ми заливаємо протез, бо по живій нозі людини такого не зробиш".

"Коли маємо зліпок, ми уже бачимо, що ось тут є кістка і її не можна навантажувати, треба зробити його так, щоб кістка не боліла, щоб йому було комфортно. Форма підбирається так, щоб стискалось і по всім іншим об’ємам ноги. Я називаю цей етап — робота скульптора", — каже Іван.

Сам протез складається з шару плівки, декількох шарів нейлону, потім його проклеюють тканиною з карбону, покривають шарами нейлону й на це все натягують ще один шар плівки. Потім всередину цієї плівки заливають смолу, яка просочує текстиль й формує основу протеза. За словами Івана, за декілька годин цю частину протеза уже можна з'єднувати із залізною комплектацією та гумовою стопою. У середньому на виробництво одного йде 20 годин.

"Попри те, як гарно я зробив би цей протез, все залежить від людини. Якщо людина захоче ходити, якщо їй потрібно ходити, вона буде ходити", — каже Іван.

Спочатку для Вадима виготовлять тимчасовий протез, на якому він буде навчатись ходити. У ньому не така гнучка стопа. Коли будуть робити постійний — комплектація буде краща.

"Без ноги з'явилось ще більше наснаги, я переоцінив своє життя"

Той момент, коли відірвало ногу, Вадим пам'ятає добре. Розповідає, це було наче у комп'ютерній грі. Він лише побачив, як збоку пролетів берц, й відчув різкий біль. Через те, що ногу розірвало на міні, побратими не одразу могли його забрати, адже також боялись за своє життя. Вадим самотужки підповз до них ближче, чим допоміг військовим надати йому допомогу.

"Я молився за них усю дорогу, що вони мене несли. Дякував Богу, що мав таких побратимів. Вони також скалічені, хтось має контузії, у когось проблеми із зубами, потребують реабілітації, втім усі живі. Я часом до них дзвоню, довідуюсь, як їхні справи", — розповідає Вадим.

Про те, як став на міну, Вадим розповідає зі сміхом. Не хоче думати про це, як про щось сумне, бо так важче переносити події, які пережив на війні.

"У деякі моменти якось і вільніше себе почуваю, якось переосмислюєш саме життя і цінності, які мав до цього".

У будні Вадим перебуває у госпіталі, там проходить процедури та відновлюється після ампутування. Вихідними їздить додому до сім'ї. Каже, сидіти у госпіталі йому складно, а вдома біля сім'ї лікується швидше. Додому їздить сам — кермує машиною на автоматичній коробці передач.

"Сходи – це одне з того, що дається мені важко. Ще не падав, але декілька разів було близько до того. Син навчається на другому поверсі школи й поки туди підіймаюсь на костилях, поки спущусь, то трохи втомлююсь. Але хоча б так руки качаю", — каже Вадим.

"У тата гарна ніжка! А тепер будемо грати у футбол?"

На костилях поруч з дитиною та дружиною Вадим прийшов до дверей компанії, що робить для нього протез. Його встигли виготовити до Дня Святого Миколая й навіть раніше. На примірці у приміщенні був лише протезист та військовий, сина та дружину попросив зачекати в іншій кімнаті, щоб не зіпсувати сюрпризу рідним.

Ступивши перші кроки, Вадим розповів, що поки складно усвідомлює, як правильно рухатись й чи зручно йому у протезі. Коли ж чоловік зміг рівно стати на дві ноги, покликав до себе сина.

"Ну дуже гарна ніжка! А ти тепер будеш на футбол ходити?", — сказав Влад.

Тепер Вадим планує більше тренуватись ходити на протезі, щоб восени зіграти з сином футбол на стадіоні.

"Син попросив у Миколая аптечку, щоб полікувати татові ніжку". Як буковинський військовий здійснив мрію сина
Фото: Суспільне Чернівці

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].

На початок