"Син тримав удар і я тримаю". Історія загиблого на війні боксера, який став героєм проєкту “Янголи спорту”

"Син тримав удар і я тримаю". Історія загиблого на війні боксера, який став героєм проєкту “Янголи спорту”

"Син тримав удар і я тримаю". Історія загиблого на війні боксера, який став героєм проєкту “Янголи спорту”
. Загиблий боксер Юрій Іваночив. Фото з архіву Анжели Іванович.

Чернівчанин Юрій Іванович до 24 лютого 2022 року займався боксом та був кандидатом у майстри спорту. Планував будувати кар'єру спортсмена. На другий день повномасштабного вторгнення хлопець пішов добровольцем у ЗСУ. Брав участь у битвах у Миколаївській та Луганській областях. У вересні загинув під час контрнаступу на Харківщині.

Під час останнього бою разом з побратимами взяв удар ворога на себе та ціною життя допоміг іншим військовим вийти з ворожої засідки. Юрій став героєм проєкту “Янголи спорту” – фотовиставки про 150 українських спортсменів, які загинули на війні. Суспільне Чернівці публікує спогади матері про загиблого бійця.

"Він був створений для боксу"

У спортивний зал хлопця вперше привели у п'ять років, пригадує мати спортсмена Анжела Іванович. Тоді хотіли просто подивитися, як він буде поводитися, однак хлопцеві сподобалося, а тренери побачили у ньому потенціал. Спочатку вона не хотіла давати маленького сина у бокс, але в 12 років хлопець сам вирішив займатися цим спортом.

"Для мене це був закон – що син сам захотів. Ми пішли в зал, але за умови, що він займатиметься для себе – для впевненості та гарної фізичної форми. Але через два місяці він вже був на перших змаганнях. Він був впертим та наполегливим. Його не можна було змусити щось зробити, тільки переконати", – розповідає жінка.

"Син тримав удар і я тримаю". Історія загиблого на війні боксера, який став героєм проєкту “Янголи спорту”
Мати Юрія Івановича показує дитячі фото сина зі спортзалу. Джерело: Суспільне Чернівці

Для тренера Дмитра Турчанінова Юрій був першим учнем. Чоловік каже, виводив його на ринг 50 разів – діти називали його Халком.

"Прийшов сюди малим, не міг підняти навіть 20 кілограмів. В 15 років він жав штангу на 90 кілограмів – це дуже багато. Спочатку трохи отримував від противників, а за два-три роки мене просили, щоб Юра сильно не бив", – пригадує тренер.

Юрій не дуже любив, коли батьки відвідували його бої, бо мати хвилювалася більше за нього.

"Я справді сповзала по стінці від хвилювання. Він перейшов на вагу від ста кілограмів і міг виходити проти суперника, який важив 120 кілограмів. Коли бачила, що суперник на голову вищий за нього, то хвилювалася, бо це були видовищні бої".
"Син тримав удар і я тримаю". Історія загиблого на війні боксера, який став героєм проєкту “Янголи спорту”
Юрій Іванович у спортивному залі. Фото з архіву Анжели Іванович.

Юрій брав участь у міжнародних змаганнях, а також виходив на ринг проти чемпіона Європи. За словами Анжели, син розумів, що суперник набагато сильніший за нього, але він все одно себе спробував – вистояв три раунди, бо був наполегливий йти до кінця.

Після завершення війни Юрій планував повернутися в зал та продовжити свої заняття, бо дуже сумував за рингом. Жінка пригадує, навіть, коли син служив в армії, відправляла йому боксерську форму, бо він змагався за свою частину.

"Бокс – цей вид спорту, який був дня нього, а Юрій був створений для боксу. Він ще не досягнув усього, що хотів у спорті, планував зробити це потім, але "потім" вже немає".

"Все добре. Твій Няська".

Свої 24 роки Юрій зустрів на війні. Це вперше мати не змогла привітати сина з днем народження, бо він перебував на нулі й з ним не було зв'язку. Мати каже, хлопець вирішив піти на фронт у перший день повномасштабного вторгнення. Їй вдалося випросити один день, щоб побути з сином.

"Я тоді прийшла з чергування, нас усіх обдзвонили, що на нас напали. Син сидів на кухні й грався у телефоні. Я повідомила йому, що почалася війна. Він здивовано глянув на мене й почав читати новини. Потім встав й сказав, що йде у військкомат. Хотіла попросити у нього кілька днів, раптом прийде повістка або щось зміниться, ніхто ж не знав, що робити", – пригадує мати загиблого.

Анжела розповідає, спочатку син сказав, що запишеться до тероборони, але вже з військкомату подзвонив їй, що туди не беруть людей, бо все укомплектовано.

"Я зрозуміла, що він мене обманув. Коли проводжала його під військкоматом, то було страшно. Казала йому: "Що як вони сюди прийдуть, що мені робити?". Відповідав, що вони йдуть туди, аби ворог не прийшов сюди. Казав, що не пропустять їх. І не пропустили".
"Син тримав удар і я тримаю". Історія загиблого на війні боксера, який став героєм проєкту “Янголи спорту”
Юрій Іванович разом з рідними під час служби в армії. Фото з архіву Анжели Іванович.

В армії Юрій був сапером-артилеристом, але на початку вторгнення набирали людей до 80-ої бригади десантників. Попри те, що хлопець вмів поводитися зі зброєю, йому довелося на війні опанувати кулемет. На питання матері, чому обрав цю зброю, хлопець відповідав, що всі відмовилися це робити, а хтось мав прикривати бійців.

"Юрій був дуже мотивований та любив Україну. Так батьки мене виховували, й так я вкладала йому любов до країни. Мене запитували, чому я його не відмовила? Але як я могла, якщо сама виховала його таким. Я б теж за ним пішла, якби могла", – розповідає жінка.

З батьками Юрій намагався регулярно спілкуватися. Коли не міг подзвонити, відправляв повідомлення з кодовим словом. Так мати розуміла, що пише саме її син.

"Так і писав: "Все добре. Твій Няська". Комусь смішно, але я його в дитинстві так ніжно називала. Він знав, що вдома його чекають. Іноді вони записували голосове повідомлення й давали телефон побратимам, які виїздили у місця, де був зв'язок. Тоді повідомлення надсилалося. І таке вигадали", – розповідає мати.

"Серце підказало, що він загинув"

Юрій провів на війні сім місяців. За цей час воював на Миколаївському, Луганському напрямках та у районі Ізюму. Жодного разу не був вдома – перед тим, як збирався поїхати у відпустку, розпочався контрнаступ на Харківщині.

"Всякі ситуації були: і голодні були, і в БТР-і речі не раз згорали, то треба було нові купувати. Але хлопці трималися. Заперечували, що не втомлені й будуть далі воювати. Юрій збирався розписатися з дівчиною, коли повернувся б у відпустку", – розповідає мати.

"Син тримав удар і я тримаю". Історія загиблого на війні боксера, який став героєм проєкту “Янголи спорту”
Фото з архіву Анжели Іванович.

Коли Анжелі повідомили про загибель сина, вона збиралася до волонтерів, щоб передати йому допомогу. В цей час у її двері подзвонив працівник військкомату.

"Спочатку подумала, що принесли повістку, адже буває таке. Але сказали, що син зник безвісти у бою. Два тижні до того, я не знаходила собі місця – син казав, що все добре, але серце підказувало, що ні. Я спитала у працівників, які шанси, що син живий, але вони стояли мовчки й дивилися у підлогу".

Як загинув Юрій, матері розповіли побратими. Хлопець з іншими бійцями потрапив у засідку – їх обстрілювали з градів, танків та мінометів. В цей час військові перебували у бронетранспортері.

"Разом з екіпажем син брав вогонь на себе та відвертав увагу ворога, поки інші хлопці забирали поранених та відходили. На алеї слави Чернівців Юрій лежить поруч зі своїми побратимами: Сашка "Армян" і Вітюша "Гном". Разом вони пішли на війну та усі сім місяців були поруч", – каже жінка.

Тіло Юрія знайшли, коли звільнили населений пункт, де він загинув. До цього вважали його зниклим безвісти. Побратими бійця розповіли матері, що російські військові добили пораненого Юрія та його побратимів. Зараз жінці важко дивитися, як на могилу її сина приходять поранені бійці, на милицях, але все одно стають на коліна, віддаючи шану.

"Один з них так і сказав, що якби не Юрчик, то він би не вижив. Мене не здивувало, що він так вчинив. Юрій одразу сказав, що нічого не може мені обіцяти, бо це війна. А я просила не дати себе вбити. Він був сильним боксером, просила його не битися на вулиці, бо його кулаки були як зброя – він не міг просто вдарити. Але, коли проводжала на війну, сказала, щоб вбивав. Вбивав, щоб не вбили його, бо ворог би не сумнівався", – каже матір.

За сорок днів після смерті Юрія, не витримало серце його батька. Анжела пригадує, що чоловік щоночі плакав за сином.

"Війна забрала всю мою сім’ю – і сина, і чоловіка. Син хотів жити, любити, а тепер я ніколи не стану бабусею. Зараз у домі пусто. Мене розриває лють, горе. Хочу бути там, де треба. Зі зброєю в руках. Хоронити матері сина в закритій труні – не знаю, як це витримала. Але син тримав удар, коли виходив на ринг, і я тримаю удар".

Читати також

"Янголи спорту". У Чернівцях відкрили фотовиставку про загиблих на війні спортсменів

"Повернувся з Італії з простроченими документами, щоб бути на війні". На Буковині попрощались з бійцем "Вовків Да Вінчі"

"Його шукали всі, хто міг". У громаді на Буковині попрощалися з оборонцем "Азовсталі" Карлійчуком

"Найважче, коли гинуть діти". Як пережити втрату близької людини на війні — інтерв'ю з психологинею

Читайте Суспільне Чернівці в Telegram: головні новини

Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].

На початок