Буковинець за власним бажанням пішов на фронт. Після двох тижнів у військовій частині його направили на Київщину. Він розповів Суспільному про свої обов'язки, графік та як переживає війну. Задля безпеки ми не називаємо його імені та прізвища, також не показуємо фото.
28 лютого
На четвертий-п'ятий день війни я пішов у військкомат, бо психологічно не витримав. Хотів записатися у тероборону, але мені сказали, що місць немає. Записали на фронт, став в чергу на медкомісію. Поряд були хлопці з Києва. Коли вони дізнались, що це на фронт, а не в тероборону, то вони вийшли через хвилин 15 покурити й не повернулись.
2 та 3 березня
Пройшов медкомісію за шість-сім годин. Наступного дня шкільними автобусами ми поїхали у військову частину в інше місто. Там нас оформлювали, запитували, хто має досвід та вирішували, кого куди направляють.
13 днів у військовій частині
Майже два тижні я був у військовій частині в іншому місті. Там у нас було обов'язкове щоденне шикування всіх. Після цього — отримували задачі. Роботи було багато різної. Я допомагав в пресі, знімав ролики, але багато що заборонене, тому дуже-дуже обережно. Також збирав гуманітарну допомогу і розвозив по сусідніх областях. У тій військовій частині нас годували дуже добре.
Обіцяного навчання не було
Виходить, якщо ти не знаєш, не маєш досвіду, то сам маєш цікавитися. Я підходив до строковиків, контрактників, вони мені показували, як користуватись автоматом Калашнікова. Все досконало мені пояснили.
Мої знайомі кажуть, що у них в інших частинах було мінімальне навчання, але з малою кількістю патрон, бо війна.
16 березня
Я потрапив на першу лінію — Київська та Житомирська області. Тут гарячі точки, небезпека. Ми у мініказармах.
Традиційний графік виглядає так: приблизно о 7:00 у нас підйом, йдемо на сніданок, далі — по задачах. Здебільшого це чергування на території мініказарм або в лісі чи інших місцях. Чергуємо по дві-три години, щоб не втомлювались і бути уважними. Обов'язково в шоломі, бронежилеті та зі зброєю.
Крім чергування у нас зйомки ворожої техніки, виїжджаємо на батальйон, де лупить постійно, де точаться повітряні та наземні бої. Там у селах майже всі будинки розбиті. Коли повітряна тривога, ховатись реально ніде. Також серед задач — розвозити гуманітарку хлопцям в такі точки, куди не доїжджає їжа.
Їздимо на машинах, які нам передають, але дуже багато зламалися. Ще нам "корчі" передають. І ми розвозимо їжу, медикаменти, техніку по 20-30 локаціях. Розвозити важко, часто пересідаємо на інші машини, бо всюди горить-палає. Бачимо розкидані ноги, руки, органи. Не розумієш, де своє, а де чуже.
На чергуваннях в полі, в небезпеці ми до 20:00-22:00. Обід зазвичай пропускаємо, а вечеряємо дуже смачно. Опісля йдемо по кімнатах, хтось — на нічні чергування. Але спокою немає, бо вночі постійно повітряні тривоги. Ракети з Росії, ракети з Білорусі. І вночі доводиться всім бігати. У бомбосховищах вже мало ховаються, але з кімнат вибігають. Такий у нас графік приблизний, у непрофесіоналів він приблизно однаковий. Хто профі — постійно по батальйонах, постійна стрілянина, але і постійна зміна локацій.
Про емоції під час служби
Ці тривоги, тривоги, тривоги постійні. Вночі привозять нових й нових двохсотих (загиблих — ред.). Привозять нових трьохсотих (поранених — ред.). Багато безвісти зникли. І ця страшна картина дуже пригнічує.
Вночі ти толком не спиш і за кілька днів стаєш зомбі. Але на четвертий-п'ятий день ти починаєш жити нормальним життям, ходити в душ, голитись. Вже і спиш в шортах, а не в речах. Якщо маємо можливість, купуємо по містечках, де магазини ще працюють, якісну червону рибу, ікру. Гроші є, армії платять хороші гроші. Хочемо найкращий шоколад, все найкраще та найсмачніше. Тому що ти розумієш, що на фронті треба радіти, що живий.
Але і розумієш, що кожен день як останній. Дуже багато наших батальйонів і мініказарм грохнули. І ти розумієш, що в будь-який можуть грохнути, і ти просто радієш життю. Але паніка постійна, тривога постійна. Розуміємо, що всюди може прилетіти, але тут постійно літає. І ці виїзди в поле — це кожен раз на межі життя і смерті.
Що відомо
- 24 лютого в Україні оголосили воєнний стан та загальну мобілізацію. Це зробили після того, як президент РФ Путін оголосив про проведення "спецоперації" в Україні та ввів війська на територію країни.
- 27 лютого президент України Володимир Зеленський сказав, що військовим підвищать зарплату до ста тисяч гривень на місяць.
- Під час воєнного стану діє обмеження на виїзд чоловіків віком від 18 до 60 років з території України. На Буковині за понад місяць незаконно перетнути кордон намагались понад 200 людей.
- 24 березня в обласному військкоматі пояснили, що в області мобілізують військових, які служили до 2014 року та мають бойовий досвід. Інших спершу навчають.
Читайте також
На Буковині за місяць війни підтвердили смерть 26 військових. Згадуємо їх
"Не дожив до 21-річчя місяць". Історія сім'ї з Буковини, де у ЗСУ пішли усі чоловіки
Читайте нас у Telegram: головні новини Буковини
Станьте частиною Суспільне Буковина: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
