Портрети шістьох загиблих на війні односельців написала та подарувала селу Нехаївка, що на Чернігівщині, художниця Діана Масинзова. Жінка на початку повномасштабного вторгнення виїхала з чотирма дітьми за кордон. Коли загинув її колишній сусід, 25-річний Станіслав Тригуб, вона створила його портрет.
"Його батьки жили поруч біля мене. І вони нам далекі родичі. І мій тато його хрестив. Його дитинство проходило на моїх очах і на моїх руках: я його тішила, няньчила разом зі своєю молодшою сестрою. Коли загинув Стас Тригуб — мені було дуже боляче, я хотіла таким чином увіковічнити його пам’ять", — каже Діана Масинзова.
Невдовзі до Варшави надійшла звістка про загибель ще одного односельця. Діана вирішила, що напише і його портрет.
"Я запитувала про побажання, просила, щоб показали ще інші фотографії, щоб я подивилася на них з інших ракурсів, більш ситуативних таких. Щоб вивчити поведінку, манеру, міміку, щоб зрозуміти його родзинку, особливість його обличчя, бо ми всі унікальні".
Далі були й інші портрети. Так у Нехаївському будинку культури з’явилась стіна пам’яті. Наразі на ній шість портретів загиблих бійців.
"Станіслав Тригуб – йому 25 років. Володимир Городиський – йому 33 роки. Анатолій Кравченко – йому 48 років. Микола Труба – йому 43 роки. Ганжа Олексій – йому 27 років. Олександр Савчук – 22 роки", — каже директорка будинку культури Світлана Милько.
Останній портрет Діана написала перед приїздом до України. Художниця розповідає, найскладніше давались очі загиблих чоловіків.
"Доходиш до цього етапу прописки очей, то дуже багато чого я проживаю і відчуваю. І коли я спілкувалась з рідними й озвучувала те, що я пережила та відчула, і навіть часто я відчувала моменти їхньої загибелі, болі їхні відчувала. Я просто не знала подробиць про всіх цих хлопців, коли я говорила рідним, вони це все підтверджували. Коли писала свого Стаса першого, то навіть мої діти переживали, бо я ридала просто над цим портретом, він мені дався дуже складно".
Коли Діана приїздить до Нехаївки, йде на кладовище.
"І сняться вони мені, і приходять. Деякі щось говорять, деякі просто сердяться. Щоб цього не траплялося аж так, ти молишся, читаєш «Отче наш», сходиш до церкви. Коли приїжджаю сюди, йду на кладовище до них, мені треба віднести їм квіти. Це непросто. Це містично трохи, але це є", — каже художниця.
До стіни з картинами у будинку культури приходять односельці, побратими та родичі загиблих, розповідає Світлана Милько. Серед них вдова Олексія Ганжи Ангеліна з сином. Її чоловік служив у Національній гвардії, у 28 років став підполковником. О 5-й ранку 24 лютого 2022-го він пішов обороняти Чернігівщину. У вересні 2024 року потрапив під обстріл російського дрона.
"Загинули на місці в машині. Він був золотим чоловіком, батьком. У нас була в сім’ї надзвичайна повага один до одного", — згадує Ангеліна Ганджа.
Окрім портретів художниця пише картини, на яких — її село.
Діана проходиться вуличками села та фотографує, а вже у Варшаві пише за відзнятими фото.
"Варшаву от я не хочу писати, не знаю чому. А от село, от там навіть, де завалений отой паркан, де хата вже руйнується, а їх взяла і написала. Чому так? А я її пам’ятаю, а я в тій хаті була, пам’ятаю, хто там був, хто там жив".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
