Понад 300 переселенців оселилися в селах Жадівського старостинського округу, що на Чернігівщині, від початку повномасштабного вторгнення. 289 з них зареєстровані в селі Жадове, 10 — в Довжику, троє — в Єршові. Про це Суспільному розповів староста Сергій Помозок. Через це, за його словами, населення Жадового збільшилось приблизно на 30%, а в селах старостинського округу практично не залишилось вільного, придатного для проживання, житла.
Село Довжик – це одна вулиця завдовжки два з половиною кілометри. Формально має назву Центральна. У Довжику донедавна проживали 56 людей, в основному пенсіонери, на все село — одна дитина, розповіла директорка місцевого сільгосппідприємства Світлана Сковородько. Переселенці збільшили кількість населення на 10 людей.
"Люди почали до нас прибувати, коли почали дуже обстрілювати Семенівку перед Новим роком, після Нового року. Через те, що людям ніде дітися, вони їдуть шукають, аби де тільки можна пережити у спокої".

Жінка каже, майже половина хат порожні. В селі немає магазину, фельдшерсько-акушерського пункту, довкола ліс і поля.
"Щоб запропонувати хати гарні – їх немає. Тут просто залишились старенькі хатини, які по двадцять років, понад двадцять – вони були не жилі. І за цей час, коли пустими стояли ці хати, поганими стали груби, печі, підлоги, де, може, і дахи".

" — А взагалі скільки хата в селі коштує, отакого плану? — Не знаю, нічого не коштує. Її просто ніхто не купить. — Давно хати купували в Довжику? – У нас…Ніхто у нас не купував".
До Довжика, після обстрілу Семенівки сьомого січня, переїхав В'ячеслав. Родину він відвіз до Чернігова. А сам залишився в селі.
"У Довжик, тому що в нас дуже часто стали обстрілювати та бити стали по центру, тому жити стало погано, страшно, тому довелось переїхати в село. Я не жаліюсь, краще так, ніж під обстрілами".

До цієї хати люди його пустили пожити безплатно.
"Через знайомих (знайшли, — ред.), добра жінка пустила сказала, живіть. Платіть за світло, мені нічого не треба".
З собою із Семенівки В'ячеслав забрав кота і собаку, обидва ночують з ним у хаті.
"Не їду у місто, тому що багато де, якщо винаймати квартиру, з домашніми улюбленцями нікого не пускають, а їх не кину. Тому так, живу з ними".

Чоловік розповідає, судячи з календаря, що висить на стіні, у будинку ніхто не жив років з десять. В'ячеслав провів у хату Інтернет, щодня топить грубу. Каже: обрав Довжик, бо це і від кордону подалі – за 25 кілометрів і до Семенівки недалеко — можна приглядати за господарством.
До Довжика стали їхати, бо це одне з найвіддаленіших від кордону сіл громади. З цієї причини люди переїжджають і до сусіднього Жадового. Від початку повномасштабного вторгнення туди переселились 289 людей, населення села збільшилось майже на третину, каже староста Сергій Помозок. Вільних будинків тут практично не залишилось, модульне містечко теж повністю заселене.
"За останніх півтора тижня приблизно 100 людей перемістились з Семенівки до Жадового, до Довжика".

Всього у Жадівському старостинському окрузі, за словами старости, зареєстровані 302 внутрішньо переміщені особи.
Та є й ті, хто через війну звідси виїхав. Марина Макаревич після початку повномасштабного вторгнення виїхала до Хорватії. Тепер приїжджає до Довжика взимку на кілька днів — до мами.
"Мене що вразило, тут люди навіть знають, що летить: це ракети, це КАБи, це дрони. Це наші, а це їхні".

До України, каже жінка, повертатися не збирається.
"Я залишусь в Хорватії. У мене там чоловік, у мене там уже якесь життя. Мені без різниці, якби я залишилась і жила в Україні — я б жила в Україні. Я можу сказати так — так життя склалось".
***
Допоможіть нам стати кращими, розповівши про свій досвід користування сайтом Суспільного. Пройдіть це коротке опитування, воно займе до п'яти хвилин вашого часу. Дякуємо!
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.