Живуть у наметовому містечку, їжу готують на вогнищі, спілкуються англійською і вивчають українську культуру. Іноземці з восьми країн світу приїхали до Лукашівки на Чернігівщину відбудовувати вщент зруйновані будинки. Більшість з них приїхали в Україну вперше, тут вони оселилися в інтернаціональному будівельному таборі, за 20 кілометрів від Чернігова. Скільки часу проведуть в Україні та що їх мотивувало приїхати в країну, де йде війна, розкажемо далі в репортажі з Лукашівки.
"Мене накрило цеглинами. Коли отямилась, чоловік вже помирав"
Простріляний паркан, вщент зруйнований будинок. Єдине, що вціліло на подвір’ї 62-річної жительки Лукашівки Надії Вареник, це – колодязь. Таким чином вона може бодай набрати води. Таким її господарство стало після окупації села навесні 2022 року.
"Спочатку горіла собака, вона була на прив’язі. Потім горіла корова, теля, порося, кури та кролі. Горіло все заживо. І все було ніби по черзі. В один день будинок, в другий сарай, а потім машини й трактори. Погоріло все", — розповідає Надія Вареник, ідучи своїм подвір'ям.
Живе навпроти Вознесенської церкви. У її приміщенні окупанти зберігали зброю. Місцеві жителі знали про це. Надія Вареник розуміла, її будинок завжди був під загрозою.
"Чоловік сказав, що йому якось тривожно, і він запропонував піти в погріб. Донька з онуком були з нами. Ми спустилися і просиділи там близько двох годин. А потім відкриваються двері. Перед нами стоїть «руський» і питає: «Чи є хтось в погребі?!». А ми сиділи мовчки. Він сказав: «Я рахую до трьох і кидаю гранату». Вже тоді заговорив мій чоловік, попросив не кидати, бо з нами дитина. І тоді ми вийшли з погреба з піднятими руками. Я була в червоній хустці, то він сказав зняти хустку і прив’язати надвір, щоб було видно, що тут були росіяни. Ми так зробили й далі знову заховалися в погріб".
Саме під час одного з обстрілів на подвір’ї будинку загинув її чоловік, родина перебігала з погреба в приміщенні літньої кухні.
"Почався обстріл, у кількох росіян на подвір’ї почало горіти обличчя. Чоловік запропонував заховатися в літній кухні, бо горіло біля погреба. І як ми перебігали, то чоловіка зачепило. Він загинув. Я досі не можу повірити. Мене накрило цеглинами, я втратила свідомість. А коли отямилася, побачила чоловіка, який вже помирав. Так біля нашого будинку він і загинув".
Надія Вареник переїхала до Лукашівки, коли вийшла заміж. Це було 40 років тому. З чоловіком вони разом все для себе збудували: дім, літню кухню, сарай, тримали велике господарство. Під час окупації все згоріло. Тіло чоловіка Надії ховали росіяни, бо на кладовище людей не пускали.
"Я бачу вони в церкву все тягнуть і тягнуть, на плечах все несли, а виявилося то все снаряди. Їх там була повна церква. Всередині церкви була грубка, то вони грілися біля неї, було дуже холодно. Ми ж заходили в інший кінець церкви, щоб попросити дозволу поховати чоловіка. Нам казали, що коли стріляють, щоб ми закривали вуха, а відкривали рота, щоб у нас не було сильних контузій. Бо стріляли дуже сильно".
Через деякий час російські військові прийшли за тілом, сказали зробити мітку для чоловіка і дали родині кілька хвилин на прощання.
"Ми взяли палицю, де написали його ім’я, прізвище і по батькові, попросили, щоб вони вставили там, де його поховають. Після деокупації села ми пішли шукати нашу мітку. І знайшли. Він хотів бути похованим біля батька. Ми зробили це, перепоховали за два місяці після деокупації. Світла йому пам’ять".
Наметове містечко з культурною програмою
На подвір’ї, яке розбудував чоловік Надії, працюють зараз волонтери з восьми країн світу. Готують майданчик, щоб залити фундамент. Між собою спілкуються англійською мовою, а українці вчать іноземців вітатися.
"Добрий день! Слава Україні! Я Джессі", — говорить волонтер, що приїхав до України з Іспанії.
Йому 22 роки, він не має будівельного досвіду, набуває його на подвір’ї пані Надії.
"Коли почалося повномасштабне вторгнення, я хотів бути корисним для України, я хотів приїхати сюди. Я знайшов Repair Together в соціальних мережах і написав їм. Так тиждень тому я приїхав в Україну. Пару днів провів в Києві, а там зустрів людей, які допомагають відбудовувати країну. Я не знаю, мало або багато я роблю, але мені б хотілося, щоб на шляху до перемоги був мій внесок. Я приїхав тиждень тому, а квитки назад не купляв, я проведу тут стільки часу, скільки буде потрібно".
На подвір’ї Надії Вареник працює 12 волонтерів. Вісім іноземців, а ще чотири українці. Всі вони приїхали до інтернаціонального будівельного табору в Лукашівці, щоб відбудовувати вщент зруйновані будинки.
"На сьогодні це 12 волонтерів, але кількість може збільшуватися з кожним днем. Ми заїхали тиждень тому лише, але за цей час кількість змінилися, оскільки долучитися до нас можна від чотирьох днів. Більш ніж половина наших волонтерів є іноземцями. Вони з: Польщі, Латвії, Литви, США, Іспанії, Ірландії, Чехії та Румунії. А також українці з різних куточків країни", — розповідає менеджер табору Дмитро Яковлєв.
Поруч із Джессі працює з лопатою 20-річний Генрі з Колорадо. Він також в Україні вперше, хоче просто бути корисним. Хлопець спостерігає за іншими будівельниками-волонтерами, повторює і вчиться.
"Я потягом їхав з Лондону до Кишинева, а потім потягом вже до Києва. Я побачив Київ, але коли приїхав у Чернігів, я побачив більші масштаби руйнувань. Я перший раз в Україні, але мене вражає те, як люди продовжують жити й працювати попри все. Люди приїхали зі стількох країн допомагати відбудовувати, що я вражений підтримкою, тому я тут".
Всі волонтери живуть у наметовому містечку, від подвір’я Надії Вареник сюди 10 хвилин йти пішки. Раніше на цьому місці ріс сад. На деревах висять ліхтарі. Щоб учасники табору могли дистанційно працювати, організатори провели електрику. Їжу поки що готують на вогнищі, хоча днями чекають на електричну плиту.
"Ми тільки починаємо облаштовувати табір. Трішки часу, в нас будуть і плитки, і проєктор для перегляду фільмів, і можливість долучатися до віддаленої роботи, і продовжувати відбудовувати село. Заради цього ми тут. В нас у планах відбудувати дев'ять будинків в Іванівській громаді силами волонтерів. Цим і буде займатися наш інтернаціональний табір. Ми приїхали на все літо, навіть до осені", — говорить Олександр Кучинський співзасновник волонтерської організації Repair Together.
До появи табору команда волонтерів провела відбір будинків у Лукашівці, якими будуть займатися протягом зміни. Провели анкетування серед людей, поговорили з місцевою владою, з самими мешканцями села. Обрали ті родини, які не мають можливості відбудувати будинок самостійно, є багатодітні родини й люди похилого віку.
Але окрім будівельних робіт для волонтерів, команда Repair Together запланувала культурну програму, щоб познайомити волонтерів інших країн з українською культурою, розповідає Дмитро Яковлєв. І набір волонтерів триватиме постійно, то є можливість долучитися до інтернаціонального табору.
"Вже були курси з ліпки з глини, на вихідних в нас був концерт, а ще ми запланували тренінги, перегляди фільмів просто неба, майстер-класи, читальні літературні вечори. Також плануємо показати всім волонтерам Чернігів, то плануємо поїхати до міста на екскурсії. До нас можна долучатися, ми тут до 10 жовтня. Достатньо знайти нашу команду в соціальних мережах Repair Together і написати нам. Все необхідне ми надамо, від Вас тільки бажання".
Також про роботу Інтернаціонального табору ви можете переглянути наш репортаж:
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
