Стрес під час війни — це нормальна реакція людини на травматичну подію, але не кожен може впоратися із наслідками самостійно. В електронній системі охорони здоров'я станом на січень 2025 року зареєстровано понад 27 тисяч українців, які мають встановлений діагноз "Посттравматичний стресовий розгляд".
Які симптоми психічних захворювань, хто в групі ризику та як допомагають постраждалим від війни — розповіла в інтерв’ю Суспільному регіональна координаторка Всеукраїнської програми ментального здоров'я "Ти як" на Черкащині Вікторія Шепіль.
Ви, як психолог, що можете сказати про ментальне здоров'я українців на третьому році війни?
Кожна родина сьогодні переживає наслідки війни, звісно, на кожного українця. Це невід'ємно відкладає свій відбиток. І ми розуміємо, що ситуація з війною, особливо затяжна її стадія, впливає на психоемоційний стан, на стосунки, на процеси, які відбуваються в суспільстві сьогодні. Тому, звісно, вплив війни колосальний на нас, як українців.
Як саме впливає війна на мозок українців?
Кожна стресова подія викликає певні механізми впливу на організм. І, в першу чергу, це гостра реакція на стрес. Тому що кожна людина, яка переживає стресові події, вона виснажується, вона втомлюється, вона знаходиться в емоційному піднесенні. Тому що стрес нам дозволяє пережити травмуючу подію і вижити, і вистояти. Але якщо ми з вами знаходимося довгий час в стресовій події, то це відкладає певний відбиток.
Людина має пригнічені стани, пригнічені настрої. Це відкладає відбиток на загальний стан, на стан психічного здоров'я, ментального здоров'я та фізичного.
Як зрозуміти, де межа фізичного, де ментального, а де психічного здоров'я?
Загалом існує фізичне та психічне здоров'я, яке визначає, як я себе почуваю сьогодні, в якому я стані, в якому я настрої. Але коли ми говоримо про ментальний стан, про ментальне здоров'я, то це набагато ширший спектр і це такий загальний стан добробуту. Сюди впливають і економічні ситуації-аспекти, і соціальні аспекти, і фізичний стан, і психічний стан. Тобто це загальний стан мого добробуту, як я себе почуваю наразі, тут і тепер.
Як зрозуміти, що є проблеми з психічним або ж ментальним здоров'ям і коли вже пора звертатися до фахівця?
Насправді, ми з вами сильніші, ніж ми думаємо. Кожна людина має певний запал ресурсів, такий, знаєте, фундамент, який допомагає вистояти і пережити будь-яку травматичну подію. Хочу декілька слів сказати саме про посттравматичний стресовий розлад.
Загалом — це є певний клінічний діагноз, який обов'язково має ставитися відповідними фахівцями-медиками. Що ж це таке? Посттравматичний стресовий розлад – це наша реакція на гостру стресову ситуацію. Тобто, коли ми з вами потрапляємо в подію, до якої ми були не готові, подія, яка для нас емоційно значима, подія, яка для нас болюча, ми, відповідно, маємо її сприйняти і маємо сприйняти певні зміни в нашому соціумі, зміни в нашому сприйнятті, адаптуватися до цієї інформації, пропустити її через себе і вже в новій реальності будувати себе і далі виходити з ситуації. ПТСР не трапляється тут і тепер. Це те, що трапляється пост, після пережитих подій. Він може почати проявлятися через шість місяців. Гостра реакція на стрес — це в першу чергу прояви фізичного і психічного стану тут і тепер. Тобто може боліти голова, чи якась частина тіла, це може бути порушення серцево-судинної системи, це може бути нудота, тобто те, що нам фізично дозволяє або не дозволяє пережити ту подію. І таким чином відбуваються певні порушення на фізіологічному рівні. В цей час найкраще, що ми можемо зробити, — це використовувати техніки самодопомоги, тобто знизити фокус емоційної реакції на себе, на свій організм. Коли ми все ж таки говоримо про посттравматичний стресовий розлад, а це є пролонговані певні наслідки в часі, тут потрібна комплексна допомога.
Як зрозуміти, чи є в людини симптоми посттравматичного стресового розладу?
Тут важливо зрозуміти, що ми всі реагуємо на стрес. І це є нормально, тому що стрес – це адекватна реакція на неадекватні події. Він нам дозволяє пережити, вижити і рухатися далі. Тобто мобілізація ресурсів організму в цій точці відбулася, за рахунок чого людина просто переживає цю подію і рухається далі. Для того, щоб зрозуміти, як ми переживаємо події, є таке поняття в науці, як "вікно толерантності". Тобто в кожного воно своє. Наскільки я стабільний був до цього, наскільки мій досвід попередній збігається з тим досвідом, який я вже переживаю тут і тепер. Від індивідуальних характеристик, від типу нервової системи, від того, наскільки я турбуюсь про своє фізичне та ментальне здоров'я до пережитої події. І повірте, в кожного в нас є ресурси, для того, щоб справлятися зі стресами і переживати їх нормально, в нормальному вікні толерантності. Але, якщо травматична подія була надто болісною для людини, чи, можливо, це було накопичення невеличких, але частих стресових ситуацій, виникає така ситуація, що організм втрачає ресурс боротьби із наслідками стресу. Тому що наслідки стресу, вони виснажують організм. Нам потрібно час для відновлення. Якщо, наприклад, цього часу для відновлення немає, для прикладу, це проявляється у військових, які були на передовій. Коли кожного дня відбувається стресові події, людина просто не встигає відновлюватись. Тоді відбувається ефект накопичення і ми говоримо про пролонговану дію.
Які тривожні маркери є ознаками порушення психічного здоров’я?
Найперше, це порушення фізичних станів. Тобто, наше ментальне і фізичне здоров'я дуже взаємопов'язане. Наприклад порушення сну або нав'язлива думка, нав'язлива емоція. Коли я кожного ранку прокидаюся із сильною емоцією, яка не є підставою до подій, яку я переживаю тепер, тобто те, що відбулося раніше. Або, наприклад, я маю сни, які теж є тривожними, які теж не дозволяють мені нормально виспатися, нормально привести свій організм в норму. Або, наприклад, в мене депресивні стани. А депресивні стани пов'язані не з тим, що відбувається, а з внутрішніми переживаннями. Тобто, насправді, збоку може здаватися, що у людини нічого не відбувається, але людина може знаходитися в депресивних станах. Це коли сильна емоція не дає можливості людині бачити світло, бачити, куди вона рухається.
Як не сплутати такі проблеми із ментальним або ж психічним здоров'ям із захворюваннями серцево-судинної системи?
В нас в Україні на сьогодні лікарі пройшли навчання за програмою ВОЗ. Вони мають діагностувати за відповідними протоколами, чи в людини проявляються депресивні стани, чи в людини, наприклад, горювання, бо вона втратила близьку людину, чи це симптоми ПТСР, чи дійсно це є певні порушення фізіологічних станів. Має бути комплексне обстеження, тому що в першу чергу ми, звісно, відкидаємо всі можливі психічні, поведінкові розлади. І з цього потрібно почати.
Чи можете Ви назвати деякі техніки, якими можна користуватись?
Звісно. Для того, щоб зрозуміти, яка техніка підходить, ми маємо навчити розуміти, які я емоції переживаю і в якому я знаходжуся стані. Наприклад, починає нудити, починає крутитися голова, я починаю задихатися, то це можуть бути певні ознаки вже панічної атаки. До речі, хочу зазначити, що отакі панічні атаки або депресивні розлади, які виникають, вони можуть бути не пов'язані з подіями, які відбуваються тут і тепер. Тобто людина може знаходитися фізично в досить безпечному просторі, ніяких подій гострих не відбувається, але є флешбеки або тригерні моменти, коли нас ці речі повертають в травматичну подію, яку ми пережили. Техніки самодопомоги ми завжди починаємо з технік дихання. Тому що наше завдання, коли ми говоримо про емоцію, яка зашкалює, емоції, яка заважає нам критично мислити, яка впливає на наш фізичний стан, знизити фокус уваги емоційної сфери. Тобто в нас працює дві сфери – когнітивна і емоційна. Коли в нас починає дуже сильно активізуватися емоційна сфера, в нас когнітивна сфера притуплюється і тоді в нас немає такого критичного місця. Тобто ми по суті не можемо аналізувати ситуацію. Наше завдання – знизити фокус уваги, переключитися із внутрішніх переживань на зовнішній фактори для того, щоб включити свою когнітивну сферу. Для прикладу, це техніки заземлення, техніки візуалізації, техніки дихання.
Це може бути дихання по квадрату, це може бути надування кульки. Важливо зрозуміти, що техніки дихання нормалізують серцеву судинну систему і насичують нашу кров киснем, але одних технік дихання недостатньо. Друга техніка, яка допоможе нам стабілізувати свій психоемоційний стан, якщо в нас гостра реакція на стрес – це техніка заземлення. Дуже важливо зрозуміти, що психологічна і фізична безпека – це основа нашого відчуття ментального здоров'я і нашої психоемоційної стабільності. І от коли ми себе так почуваємо, наш організм отримує сигнал, що я в безпеці, обов'язково потрібно використати те, що можна спробувати тактильно, тому що будь-які фізичні навантаження, будь-який контакт з зовнішнім світом нас заземляє і повертає нас себе в своє тіло. Тому що коли в нас забагато емоцій, ми таки відриваємось від землі і десь переживаємо ці моменти. Коли ми говоримо про гостру реакцію на стрес, про емоції, які виникають в цей час, ми маємо розуміти, що наше завдання – собі допомогти або людину, яка поруч і дати можливість зрозуміти, що вона знаходиться в безпеці. Це три ключові речі, які потрібно зробити, коли ми допомагаємо собі або іншому.
Якщо людина має симптоми ПТСР, чи обов'язково переживати якусь травматичну подію, чи достатньо емпатувати потерпілим?
Ми дуже переймаємося тим, що відбувається поруч з нами і те, що відбувається в країні. Є таке розуміння в науці як вторинна травматизація або травматизація свідка. Це коли, наприклад, подію ми пережили колись, або подію пережив хтось із наших близьких і будь-яка ситуація, будь-який тригер може нас знову повертати в ту травматичну подію, яка викликає знову ті самі реакції і знову ті самі переживання. Або травма свідка – це коли ми чуємо, бачимо або спостерігаємо те, що відбувається навколо, накладаємо на себе як трафарет і можемо емпатійно це прийняти на свою емоцію і переживати. Тобто, для травматичних подій і впливу немає значення фактичної наявності ситуації, має значення емоційна включеність і значимість для людини тієї події, яку вона переживає. Наприклад, діти можуть переживати події, тому що в них тато знаходиться на війні. Тобто, не обов'язково бути учасником події. Можна перейматися сильно, тому що ти є свідком цих подій. І це важливо. Коли ми говоримо про посттравматичний стресовий розлад, ми маємо розуміти, що не всі люди, які пережили стрес, є його носіями. І ще зазначу, що посттравматичний стресовий розлад – це не є діагноз, який звучить як вирок. Це є теж нормальний стан, просто він вимагає більших зусиль для того, щоб людина відновилася, і більше часу, і, можливо, експертної включеності фахівців у відновлення і реабілітацію.
Тобто, можна повністю одужати?
Звісно, це не є діагнозом, який не передбачає одужання. Це лише те, що ми з вами маємо більше часу витратити і сил на переживання події. Тобто, для того, щоб зрозуміти, як швидко людина може впоратися із наслідками травматичних подій, необхідно надавати якісну допомогу вчасно. Оце важливий елемент, тому що, якщо людина не отримує психологічну допомогу вчасно, то це буде довше, складніше і болючіше. І тут якраз допомога психологів, допомога близьких і сім'ї має вкрай важливе значення.
З вашого досвіду, хто в групі ризику?
Емпати, які надзвичайно переймаються подіями. Це люди, які дуже відкриті і чутливі до досвіду, до подій. Це діти, які теж, на жаль, відчувають беззахисність, тому що в дітей немає того випрацьованого фундаменту стабільності і вони не завжди розуміють, що з ними відбувається. Тому, коли ми говоримо про дітей, стабільний дорослий – це найкраще, що може бути поруч з ними. Тобто, людина, яка може випромінювати спокій і впевненість в тому, що все добре. І тут важливо розуміти, що дитина повністю віддзеркалює емоції і переживання її оточення. Це батьків, педагогів, дорослих. В групі ризику також люди, які мали вже певний травматичний досвід, порушення психічного здоров'я, люди, які знаходяться в депресивних станах і які мають фізичні ушкодження, пов'язані із наслідками війни. Наприклад, коли ми говоримо про ветеранів, то якщо він має певні фізичні ушкодження, це може бути відсутність кінцівок чи інші фізичні стани, це ускладнює процес реабілітації і може бути тим фактором, який вплине на проходження етапів посттравматичного стресового розладу.
Коли до центру ментального здоров'я звертаються люди, і ви бачите, що в них є певні маркери, симптоми психічних розладів, як допомагаєте постраждалим від війни?
Важливо розуміти, що ми всі сьогодні потребуємо підтримки. Ми маємо можливість допомогти впоратись зі своїм психоемоційним станом, зрозуміти, як ідентифікувати, що з тобою відбувається, які емоції ти сьогодні переживаєш, як собі допомогти, як турбуватись про себе. Я говорила про те, що ми вчимо адаптивним стратегіям боротьби із стресом, тобто тим, що є профілактикою посттравматичного стресового розладу. Що стосується пограничних станів, якщо така людина дійсно ідентифікується, тобто ми бачимо, що людина потребує не лише групи підтримки, консультації психологів, а й медикаментозного супроводу або консультації психіатра, ми перенаправляємо до медичного закладу для того, щоб людина отримала комплексну допомогу.
Хто займається в центрі із відвідувачами?
З відвідувачами працюють психологи-магістри, які є сертифікованими. Звісно, в першу чергу ми приділяємо час і закликаємо звертатися ветеранів та членів їх сімей, дружин, батьків, батьків-дружин загиблих військових, з дітьми також працюємо. Це внутрішньопереміщені люди, які пережили комплекс неприємних подій, які вплинули на подальше їхнє життя, і це теж важливо. Це діти, молодь, тому що сьогодні молодь, замість того, щоб проживати свої активні соціальні періоди, вони змушені жити в стадії війни, і на них це також впливає. Особливо ситуація невизначеності майбутнього, і це для всіх українців сьогодні є тригером. Те, що я не розумію, що буде далі, я не розумію, що буде з моїми рідними, з моїми близькими, і оце відчуття страху і тривоги дуже підсилює емоційні стани, і це те, з чим ми теж працюємо.
Це індивідуальні заняття?
Це індивідуальні заняття, це групи підтримки, це арттерапевтичні методи роботи, піскотерапія, наприклад, різна візуалізація, це робота з когнітивно-поведінковою терапією. Підбирається найбільш адаптивний до ситуації метод. Достатньо інколи просто поговорити, вислухати людину з її тривогою, і стає краще. Ми навчаємо першій психологічній допомозі професійні спільноти, фахівців супроводу, ветеранів, фахівців соціальної сфери, тому що кожна людина, яка сьогодні працює в будь-якій сфері, яка надає консультації, яка веде прийом, вона є першою лінією контакту. Для прикладу своєї практики, коли ти спілкуєшся, наприклад, з ветераном, все добре, і ми ведемо консультацію, людина падає на підлогу, закриває, наприклад, обличчя або голову руками, і ми маємо знати, як чинити в цій ситуації, як людині допомогти, щоб її не налякати і не спровокувати якісь психоемоційні реакції, які, можливо, були б небажаними.
Що робити в такій ситуації?
Така ситуація пов'язана із флешбеками, коли людина повертається в ситуацію кризового моменту. Так звані тригери. Це може бути запах, це можуть бути звуки, це можуть бути обличчя людей, це може бути будь-яка ситуація. Тобто, це є нормально, коли людина веде себе таким чином. Людина абстрагується і вона інстинктивно себе захищає. Наше завдання, як, наприклад, людина, яка знаходиться поруч, по-перше, не панікувати, ніяким чином не робити ніяких різких рухів, а шляхом розмови спокійної довести людині розуміння, що вона знаходиться тут в безпеці, що тут не є війна, що, наприклад, запитати ім'я, можливо, запропонувати води. І дати можливість людині зберегти обличчя, тому що, коли людина потрапляє в таку ситуацію, їй потім стає соромно за свою поведінку. Таким чином, психіка перетравлює події, адаптовується і потрібен час для відновлення.
Тому найкраще – це зберігати спокій і просто бути поруч, бути острівцем стабільності для людини. В першу чергу, не знецінювати досвід пережитих подій, емоції, це не давати порад, ні в якому разі. І, звісно, тілесні практики – це, можливо, поплескати по плечу і просто тримати людину за руку, щоб вона відчула опору. Тому що люди ламаються не від пережитих подій, а люди ламаються від того, що немає поруч підтримки. І оця концентрація пережитих емоцій, вона для однієї людини дуже сильна. Тому, чим більше буде поруч людей, які її підтримують, тим менша буде сила цієї емоції. Важливо навчитися турбуватися один про одного і про себе на таких етапах.
Консультації в Центрі ментального здоров'я безкоштовні?
Безкоштовні всі послуги. Можуть звертатися всі, хто хоче поспілкуватися про себе, про свій стан, всі, хто хоче справитися з тривогою, всі, хто хоче зрозуміти, як рухатися далі, як жити далі, де знайти власний ресурс, що таке власний ресурс, що таке емоції, чи налагодити спілкування з близькими, з рідними. Тобто, все, що стосується нашого психоемоційного стану, нашої особистості. Ментальне здоров'я українців сьогодні ми не ділимо на категорії військові, переселенці чи діти. Ми всі є постраждалими сьогодні і нам всім потрібна турбота і підтримка, тому це важливо.
Можете поділитися історіями успіху, коли людина прийшла із симптомом ПТСР і їй вдалося вийти із цього?
Насправді, дуже велика кількість таких є прикладів. От в нас була така акція "Щоденники стійкості" в межах Всеукраїнської програми ментального здоров'я, де люди, які пережили травматичні події різні, складні періоди, військові, матері загиблих, які писали свої історії стійкості. Тобто, ми вели щоденник стійкості. І от саме техніка ословлення, коли ми перекладаємо всі свої думки, переживання на папір, допомагає пережити це ще раз, але вже психотерапевтичним ефектом прожити. От буквально вчора я спілкувалася із нашою учасницею цього проєкту. Вона – актриса нашого драматичного театру імені Шевченка. Вона є переселенкою і, власне, так цікаво, вона говорила мені що: "Я писала і плакала, писала і плакала, потім тричі це перечитала і знов плакала, але мені стало простіше". Тому що завдання — не закривати в собі цей біль, не ховатися, а говорити про це, писати, ліпити, тобто викинути її назовні. І таким чином ми собі допомагаємо. Якщо говорити, наприклад, про військових, в мене був гарний досвід, коли людина на передовій була, їй було дуже складно себе прийняти. Тобто цей образ героя, він трішки не співставлявся з внутрішнім відчуттям. От він казав: "Я не герой, я себе таким не відчуваю. І оце, коли я повернувся назад в цивільне життя, всі до мене звертаються саме так". Людина не хотіла взагалі тут ніяк будувати своє життя, людина не бачила себе в цивільному житті. І коли ми пропрацювали, до мене він прийшов і каже: "Ви знаєте, оцей момент, що я можу вести себе як нормальна людина, що це не є соромно, погано, що я можу боятися, що я можу переживати, що я не можу допомагати іншим, тому що я не в тому стані, я не в тому ресурсі, що я не хочу зараз повертатися на передову, що я хочу спокійно жити, це є нормально». І боятись – це є нормально. І відчувати тривогу – це є нормально. І втратити сенс – це теж нормально. Це є етап одужання.
Нам навчитись потрібно приймати нас, один одного і себе із комплексом емоцій, і негативних, і позитивних сторін. Тому що коли ми ставимо високу планку, ми самі собі не подобаємося, ми себе не сприймаємо. Ми вважаємо, що наш ресурс нескінченний, що я мало роблю сьогодні, що війна, а я відпочиваю. Ви знаєте, такі прості речі, але ми зараз не мріємо. У нас немає особистих мрій і цілей. Якщо ми будемо фокусуватися постійно на негативі, якщо ми будемо триматися на тому, що ми повинні вижити, то діагнозів ПТСР буде в рази більше, ніж є зараз. В такому разі ми просто як нація не виживемо. Тому ми повинні не лише вижити, а і якісно прожити це життя. Все починається із турботи про себе.
Інтерв’юерка – Вікторія Пожар
