Черкащани Олександри — батько та син, які зустріли повномасштабне вторгнення разом, обороняючи Маріуполь — виконували бойові завдання та евакуювали поранених.
Вони розлучились, коли потрапили у російський полон і два роки не мали звістки один про одного.
Батько Олександр вперше за два роки полону обійнявся зі своїм сином Олександром 14 вересня 2024 року під час обміну полоненими.
"Не міг повірити, що я можу ходити по вільній землі, по рідній. І тиждень-півтора я не міг повірити в те, що нарешті я вдома, нарешті я з сімʼєю", — розповів син Олександр, який повернувся із російського полону 14 вересня 2024 року.
Обидвоє Олександри — морські піхотинці. Вони разом обороняли Азовсталь.
"Почав я свій шлях ще з Майдану. Потім пішов у добровольчий батальйон «Запорізька січ». У 2016 році підписав контракт із Збройними силами України", — розповів батько.
Син Олександр із дитинства мріяв бути військовим:
"Дуже сильне бажання зʼявилося у 16 років. Батько служив, мені стала цікава військова справа. Вирішив з'єднати дві улюблені справи в одне: бути водієм в армії. Батько вже служив. Після чого я сказав батькові, що хочу піти в армію служити"— розповів син.
Повномасштабна війна їх обох застала в Маріуполі.
"Моя задача була — евакуація хлопців поранених, доставлення в госпіталь і транспортування наших загиблих хлопців", — розповів батько Олександр.
Їхні дороги з батьком розійшлися після евакуації з Азовсталі у травні 2022 в російській неволі:
"Ми попали в Оленівку разом, тільки в різних бараках були. 24 травня 350 людей перевозили в Росію і син якраз попав у цю групу, його забрали в Таганрог. Я надіявся весь час, що його звільнили", — розповів батько.
Втім, першим із російського полону звільнили Олександра старшого — 3 листопада 2022 року.
"Я зразу почав питати, сказав прізвище, чи не було в обміні. Потім зателефонував дружині і, на жаль, його тоді не звільнили".
На сина довелося чекати ще два роки. Сина Олександра у Росії утримували протягом цього часу у пʼятьох місцях.
"Останнє місце утримання було найжорстокіше — Республіка Мордовія. Там я пробув рік і два місяці", — розповів Олександр молодший.
Додав: там вимагали, аби він зізнався у злочинах, які не скоював.
"Основне запитання було їхнє — це вбивство мирних людей, мародерство та теракти у Маріуполі".
Після року полону надія на швидке повернення почала згасали.
"До мене зайшли в камеру 13 вересня. Потім ми їхали добу, у нас були зав'язані руки і очі. За 20 хвилин до кордону нам сказали: знімайте мішки, розвʼязуйте руки. Тоді я повірив, що нарешті вже".
Нині два Олександри на лікуванні. У неволі син Олександр мав лише одну мрію:
"Хотів бути разом, просто навіть ті самі сімейні вечори з чаєм, посидіти, поговорити – більше нічого, це максимум, що мені хотілося".
Нині син Олександр планів на майбутнє не будує. Найперше — відновити здоров'я, а його тато повернувся до служби і працює в рекрутинговому центрі.
