Черкащанка Марина Мальована — чемпіонка світу за версією Міжнародної жіночої федерації з боксу WIBF. Її в спорт привів тато, хоча вона хотіла займатися музикою та вивчитися на перекладача.
Багаторазова чемпіонка України, в кар’єрі якої шість європейських чемпіонатів та вісім світових, боксом займалась з шести років. Певний період, аби потрапити на тренування, їй доводилось долати автобусом 60 кілометрів з Чигирина до Черкас. Про свій шлях до титулу чемпіонки, професійне тренування та ставлення до правил у жіночому боксі — розповіла Суспільному.
Марино, ви друга в історії України боксерка, яка отримала титул за версією WIBF. Як вас привітали Черкаси?
Дзвонили, писали, переживали. Була зустріч з усіма спортсменами, які здобули видатні перемоги. Згадали про нас, сказали, що ми молодці, що пишаються нами. Приємно, звісно, коли про тебе пам'ятають.
Що така перемога означає для міста? Чи дає це якісь спортивні переваги?
Я вважаю, що така перемога не тільки для міста дуже вагома, а й для всієї країни. Тому що це дуже круто, що я дівчинка з села, приїхала в місто і неймовірні перемоги здобуваю. Я вважаю, що цим варто гордитись, це дуже круто!
Перемога — це ім'я, тебе вже знають, що ти чемпіон, до тебе будуть з більшим ентузіазмом ходити на тренування, більше людей долучатиметься до спорту. Це дуже добре, в будь-якому разі. У нас династія тренерів, сімейна справа, мій тато — тренер. Я, чесно скажу, ще до того, як в мене були ці всі титули, всі знали, що мій тато — найкращий тренер, до нього вже всі хотіли піти ще тоді. Потім, коли я почала виступати, всі бачили, як я тренуюсь, займаюсь, як я треную. Тобто, я думаю, що це навіть не в титулах справа, а в тому, що ти гарно робиш свою роботу.
Те, що тато тренує доньку чи сина — це класика?
Ні. В багатьох тренер не тато чи мама. Вони самі хочуть цим займатись. У нас просто так склалися обставини.
Правила жіночого боксу в порівнянні з чоловічим — чи є різниця?
Правила в любительському боксі однакові, просто єдина відмінність, що потрібен бандаж на груди і на пах. Але я, наприклад, не використовую ні на груди, ні на пах. Я використовую на пах тоді, коли знаю, що суперник дуже складний буде. Але якось не зручно в ньому боксувати. Раніше, коли я була підлітком, я все одягала, тому що ще організм розвивається і страшно отримати якусь травму, щоб потім це не переросло в щось складне. Зараз я вже виступаю без бандажів. Тобто, скажімо так, для чоловіків обов'язково бандаж.
Як часто бувають нокаути, нокдауни?
Коли не буде обов'язкового носіння шоломів, то будуть і нокдауни, і нокаути. Бо без шолома складно витерпіти такі удари. В любительському боксі відкривають рахунок, а в професіональному тебе на добивання б'ють. Тобто, не зупиняють поєдинок. Рахунок закінчується, аж коли тобі починають читати, коли ти вже лежиш без свідомості. Наприклад, я у цьому поєдинку дуже тяжкий нокдаун зловила. Я думала, що я не встану просто, я вже на морально-вольових якостях вистояла. Але нокдаун був такий, що три дні дзвеніло в голові і жувати не могла. Але це ж дуже все впливає і на мозок, і на все. Тобто нокдаунів зараз буде багато.
Що тоді вас мотивує залишатися в спорті?
Зарплата і те, що я витратила, грубо кажучи, все життя на це. Я з шести років займаюсь. Вивчилась на це, почала працювати тренером в цьому напрямку. Тобто, у мене просто моє життя так склалося, що пов'язано повністю з цим спортом. Я не кинула тільки тому, що у мене татко тренер і мене взагалі ніхто не питав. Я взагалі хотіла йти в музичну школу, вчитися на перекладача. Тобто я взагалі не хотіла по цій стежці йти все життя, але так доля вирішила. І треба робити свою роботу гарно.
Зараз у вас багато діток, яких тренуєте?
Я переважно, скажімо так, персональний тренер. Трошки більше хлопців, але й дуже багато дівчат ходять до мене саме для себе, хочуть знати про самозахист, фізично розвиватися.
Після цієї перемоги чи будуть ще чемпіонати у вашій кар'єрі?
У мене через три місяці буде чемпіонат України, але, мабуть, цей рік буде крайній, коли я буду виступати. Цей рік і все, тому що здоров'я вже, на жаль, не витягує ті навантаження, які я витягувала раніше. Тобто фізично я б хотіла, але тіло вже не в тому стані.
У вас були олімпійські амбіції?
Звісно, ще коли виграла Європу, тільки 15 років, я дуже хотіла попасти на Олімпіаду. Ще був азарт, запал, ти ще був не такий втомлений, ти ще горів у цих боях, очі горіли. Зараз ти вже наївся, це вже як робота, тут уже нового нічого немає, кожен день одне і те ж. Тому зараз таких, мабуть, амбіцій немає, але, звісно, за цей рік дуже хочеться ще відстояти свій титул, ще здобути перемоги.
Коли ви говорите "відстояти титул", це реванш?
Може бути реванш. Будь-яка людина, спортсмен, який близький до мого рекорду, до мого рейтингу, може мені виклик дати і забрати пояс. Якщо я не захищу його, я можу його втратити, він перехідний. Титул дався мені на все життя, але на той момент, коли спортсмен виграє в мене, то вже він буде не моїм. Тобто це вже буде новий чемпіон. Це також буде його титул і пояс я змушена буду віддати. А якщо я захищу його, він залишиться в мене. От, наприклад, мої два пояси, вони по німецькій версії, і двічі я їх захистила, і вони вже нікуди до мене не підуть. Вони вже зі мною залишаться. А от чемпіона світу пояс треба відстояти. Таких два чи три тяжких поєдинки.
У вас є татуювання, вони мають якесь сакральне значення? Чи це для брутальності?
Я чесно скажу, деякі для мене багато значать, а є й такі, що просто робила, бо подобаються. Мені, мабуть, років шість було, я вже говорила, що як я виросту, мене буде багато татуювань.
Після завершення професійної кар'єри, що ви бачите для себе, який розвиток?
Я бачу себе тільки тренером. Просто не уявляю себе, наприклад, в якійсь другій галузі. Раніше мені подобався макіяж, я хотіла займатися візажною справою. Пішла, спробувала, отримала диплом, а потім зрозуміла, що не вистачає якихось художніх навичок.
Ви хочете виростити чемпіона чи чемпіонку?
Звісно, хотілось би, але зараз діти мають дуже великий вибір, чим займатись, тому це буде дуже складно. Для мене особиста задача — зробити дітей щасливими, здоровими і навчити самодисципліни, яка є у боксі. А чи захоче він стати чемпіоном, я буду його підтримувати чи її рівно стільки, скільки вона захоче цього. Якщо вона чи він скаже, що не хоче цим займатися, це буде їх вибір. Загадувати наперед не можна.
Інтервʼюерка — Марʼяна Ободовська
