Чоловік жительки Золотоноші, що на Черкащині, Лілії Нечитайло, зник безвісти рік тому під час бойового завдання.
Попри невідомість, жінка разом трьома дітьми продовжує втілювати сімейні задуми та вірити, що незабаром коханий переступить поріг дому.
Пані Лілія у ніч з 22 на 23 серпня 2023 року отримала СМС з номера чоловіка з повідомленням про смерть: "Його більше немає – ми його вбили" і смайлик вкінці. Це повідомлення й нині у телефоні жінки. Попри весь жах прочитаного тоді не повірила жодному слову:
"Думаю, що скоріше всього просто знайшли його телефон. Мені дзвонять його побратими і кажуть, що не виходить він на звʼязок. Я була рада, що мені не сказали, що він загинув. Тоді якась надія залишилася".
Надія лишилася і тоді, коли не знайшли ДНК-збігів із тілами загиблих військовослужбовців.
"Кожного дня його хоронити — дуже важко, можна і самій вмерти. У нас троє діток. Поки ні — я не вірю у його смерть, я його жду".
Ліля щодня говорить з чоловіком — його світлина нині за нього:
"Я навіть можу підійти до фото, сказати: Сірьож, ми сьогодні те-те-те робили, я стараюся і чекаю тебе, щоб ти прийшов, а в мене тут вже все готово".
Ліля разом з Сергієм мріяли та будували плани. Тепер жінка їх втілює, аби не впадати в розпач. Пригадує, підтримували один одного в усьому і в той день — 24-го лютого 2022 року вона відпустила його до війська.
"Сказав, Ліля я піду, зрозумій. Я хочу, щоб вороги сюди до вас до моєї сімʼї не дійшли. Він прагнув чомусь вчитись, вчитись, щоб не просто. Потім перевівся в розвідку, а з розвідки – в штурмовики, в батальйон Да Вінчі".
Перед відправленням на Харківщину їм з Сергієм вдалося побути разом три дні. Зробили останнє спільне фото.
"Я приїхала, ми побули три дні разом — їх забирають туди на Харківщину. І він каже: хоч би всі вижили. В мене — аж сироти по шкірі пішли".
Сергій Величкін зник на Харківщині. Відтоді Лілія рахує кожен день невідомості.
"О рік і місяць 19 серпня. Дуже надіюсь на диво і що, можливо, ж все-таки він, або в полоні, або, можливо ж, там є нормальні люди, ось така надія є".
Ця надія ходить пліч-о-пліч з нею вдома і — на акціях. Там вона, мама трьох дітей, постійна учасниця. Для цього замовила прапор.
"Хочу, щоб шукали, повертали, якщо в полоні – то з полону. Щоб робили щось".
Чи допоможе це віднайти безвісти зниклих, чи повернути бранців — не знає. Але й сидіти склавши руки — несила. А ще на тата чекають Міша, Кіра та наймолодша — Олександра.
"Хочу дуже, щоб він повернувся і вірю, що він повернеться", — додав син Михайло.
"Тато — людина, яка може багато що витримати. Я вірю, що він повернеться, дуже на це сподіваюся, його дуже не вистачає там", — вважає донька Кіра.
На світлину чоловіка Ліля дивиться з посмішкою. І чекає його вдома.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
