"Живим коридором", встеленою дорогою квітами та з військовими почестями — так в Умані 27 липня провели в останню путь загиблого на війні колишнього міського голову Олександра Цебрія. Ті, хто близько знав Олександра, розповіли — він хотів жити і чекав перемоги України.
Колишній міський голова служив у 58 окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського і загинув 24 липня 2024 року на Донеччині. Яким його запам'ятали та про що він мріяв — розповіли його друзі, колеги та побратими.
Олександр Цебрій був командиром кулеметного відділення. До війська пішов у перший день повномасштабного вторгнення. Мав позивний "Мер".
"Якщо хтось вам не повірить, що людина в 50 років, будучи командиром взводу кулеметників, може набрати групу таких, як сам, штурмовиків і штурмувати з ними ворожі посадки, то пошліть їх до мене", — відео з такими словами він виклав на своїй сторінці у фейсбуці 16 липня, за півтора місяця після свого 50-річчя. І за кілька днів до своєї загибелі.
На прощання прийшли тисячі людей, серед них були громадський діяч Сергій Притула та міський голова Києва Володимир Кличко. Останній виклав допис зі світлинами із прощання у своєму телеграм-каналі.
Журналіст Юрій Бутусов розповів, що останню добу провів із "Мером" пліч-о-пліч. Його Олександр запросив приєднатися до штурмової операції під Новодонецьким, яку він очолив:
"Він мав зайти на позиції або викликати допомогу по рації і тоді наша група повинна була висунутися до нього. Я дивився весь цей бій, був поруч із ним у цій самій посадці. Чув, як його поранили, але евакуювати довелось самого Олександра".
Протягом останнього року Олександр Цебрій перебував безперервно на "нулі", в піхоті, додав Юрій Бутусов.
"Це був зразковий воїн, зразково організований, відповідальний лідер: на тій ділянці, де він відповідав за результат оборони, не треба було нічого перевіряти. Треба було перевіряти виключно швидкість виконання ним завдань, бо він міг зробити все швидше, ніж сказали", — розповів він.
Військовий Віталій Чорновол познайомився з Олександром, коли лежав і пораненням у лікарні. Попросив про допомогу і "Мер" за два дні дістав потрібні ліки. Так і потоваришували.
Віталій розповів, що в останні дні перед смертю друга тримав із ним зв’язок щодня:
"Він був втомлений, але казав: «Віталя, закінчиться війна, я хочу написати книгу. Моя мрія завести собаку і просто жити, просто хочеться жити».
Умань втратила не лише воїна, а й хорошого управлінця, вважає колишній військовослужбовець Василь Музика. Із Олександром Цебрієм вони разом служили у 58 бригаді. Знав його і як воїна, і як міського очільника, і як хорошого товариша.
"За кілька днів до його загибелі ми з ним спілкувалися в месенджері і я його націлював: «Давай щось робити». А він написав мені крайні слова. Бо в армії немає останніх, є крайні. Написав: «Спочатку перемога, а потім усе решта». Людина була націлена на перемогу. Шкода, що такі ідуть на небо".
Олександр Цебрій був очільником Умані протягом п'яти років – із жовтня 2015 по 2020 рік. Місцевий житель Володимир Гнатюк зазначив, що за ці роки для міста було зроблено чимало:
"Дуже багато було зроблено: і площу перебудували, і фонтани зробили, і Осташівку – поприбирали всі ті хащі. Нормальним він був, хорошою людиною".
Рагім Гасімов родом із Азербайджану. В Умані живе сорок років. Давно товаришує із родиною Олександра Цебрія. Розповів, що захоплювався його силою волі і бажанням боротися за краще майбутнє:
"Таких героїв нам потрібно більше. Це не те, що ховатися десь під деревом, у погребі. Все, що міг, він зробив для міста. Дякують йому всі уманчани. Хай живе на тому світі".
Про бажання жити й після повернення з війни Олександр написав у своєму останньому дописі в фейсбуці за день до загибелі. Розповів про сон, у якому бачив себе вдома, в улюбленому кріслі, серед рідних: «Крутий сон, надіюсь віщий. А хтось на цей період побудьте Мером, будь ласка!».
Поховали Олександра Цебрія на Алеї Героїв.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
