Станіслав Бунь та Василь Мосьондз — військові медики. Разом несуть службу у складі передової хірургічної групи 15 мобільного прикордонного загону "Сталевий кордон". Нині перебувають на відновлені, та чекають моменту, коли знову поїдуть на фронт, адже "тілом тут, а душею — там".
З нагоди Дня медичного працівника поговорили про службу на передовій.
За плечима Василя Мосьондза — виїзди на чолі військово-медичної служби на Донеччину та Чернігівщину, а також бойові завдання під Запоріжжям.
"До повномасштабної війни я працював в статусі доцента кафедри хірургії і паралельно займався практичною діяльністю. З початком війни був мобілізований", — розповів він.
Нині він — лікар-хірург 15 мобільного прикордонного загону "Сталевий кордон". Надавав допомогу пораненим військовим на позиціях поблизу Куп’янська та Вовчанська.
"Поранення запам’ятовуються і, мабуть, доведеться пронести їх крізь усю професійну діяльність і через життя. Ми ідемо на надання допомоги по принципу відчаю. Тобто без надії, що можемо щось зробити".
Та на операційному столі кожен має шанс на життя, додав він:
"У нас було два випадки, коли ми оперували на відкритому серці. Ми не мали вибору, ішли на операцію задля порятунку".
Нині пан Василь на відновленні. Втім розповів, що обов’язок кличе його на фронт:
"Ми тілом тут — душею там. Чекаємо з дня на день, що поступить команда і будемо поряд зі своїми".
Станіслав Бунь у цивільному житті — стоматолог. На третій день повномасштабної війни він поїхав захищати Київ із Івано-Франківська.
"Я виконував різні функції — від комендатури до лікаря. Тимчасово заміняв лікаря-стоматолога, був помічником травматолога на операціях, операційною медсестрою на стабпунктах. Це було у Вовчанську, Куп'янську".
Пан Станіслав працює у складі передової хірургічної групи.
"Це фактично шістнадцять годин на ногах: операції, стерилізації, підготовка операційних. Наше завдання — зробити все максимально швидко, тобто до 15 хвилин: перев'язка, відправка, огляд, знову перев'язка. Може ходити — відправили на ногах, не може ходити — на візку. У нас було, що машини «швидкої» їздили не зупиняючись".
Окрім військових надають допомогу і цивільному населенню, яке потрапляє під удари російських військ:
"Біля Куп'янська з якогось села привезли цивільну дівчинку, 15 чи 16 років, із дуже жахливими пораненнями — сідниці, груди, обличчя поранені, переломи. Вона питала, чи вона ще жива, і коли їй сказали: «Так, ще жива» — вона сказала: «Жаль». Дитячі травми сприймаються більш особисто, ближче до серця, ніж у дорослих".
Тепер Станіслав має власний мобільний стоматологічний кабінет. Та військову справу кидати не збирається:
"Деякі медики настільки віддані своїй роботі, так звикли працювати на фронті, виконувати задачі, що в реальне життя їм складно повертатися. Десять днів відпустки — і вони знову повертаються на фронт. Ніхто не знає, коли це закінчиться, просто з дня в день потрібно робити свою роботу і робити її добре".
Головна перевага медиків — мобільність, розповів керівник відділу медичного забезпечення загону Олександр Солобчук. У своєму розпорядженні лікарі тепер мають обладнання і машини, які допомагають ефективно надавати медичну допомогу військовим на передовій.
"Починалося все із простого рюкзака та сумки бойового медика і санітарного автомобіля. Це могли бути різні автомобілі в різному стані. Все було дуже складно, але наразі прогрес дуже відчутний".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
