Черкащанка Юлія — дружина військовослужбовця. Два роки живе в очікуванні: її чоловік Микита боронив Маріуполь та згодом звʼязок з ним зник. Про те, що він потрапив у полон, Юлія дізналася з російських пабліків.
Прізвище Юлія не назвала, з міркувань безпеки.
"Ми йдемо на прорив! Бережи себе!", — такі слова Микита написав Юлії у квітні 2022 року. Після цього зв’язок з ним обірвався. З того часу й почалися роки очікування:
"Написав, що вони йдуть на прорив, він не знає, що буде далі, і щоб я берегла себе, дочку і маму. Написав, що все буде добре і що любить мене. Я теж написала, що все буде добре".
Вдома два роки чекає на свого героя разом з Юлею їхня донечка та кітель Микити.
"Він його носив, коли приїжджав на ППД, тобто пункту постійної дислокації, коли вони виїжджали з ООС", — пояснила Юлія.
Нагадує їй про чоловіка й копія обручки. Свою він загубив, тому вирішила зробити нову:
"Там гравіювання: «Ти мій герой». В мене така сама обручка, але це ще та обручка, з якою ми одружувались".
Чоловіка перед його зникненням бачила востаннє два роки тому:
"Останній раз ми бачилися 14 лютого 2022 року. Він встиг відсвяткувати день народження дочки — 8 лютого. З того часу ми його більше не бачили".
Тоді за викликом командира Микита повернувся до Маріуполя і з перших днів повномасштабної війни боронив місто.
"Є дві фотокартки, де він був у Маріуполі. Я ніколи його не бачила таким зарослим, з бородою, він завжди голився", — зазначила Юлія.
Але відповіді так і не отримала. Тоді почала пошук:
"Я не знала, чи живий він, чи не живий. На російських телеграм-каналах виставили відео і я його там знайшла. Хоч це було розмите відео, але я його впізнала, тому що це були його жести, його міміка".
Через півтора року очікування отримала дзвінок від чоловіка:
"Коли я взяла слухавку, то почула: «Юличка, привет». Російською мовою. Я зрозуміла, що це дзвонить він. Я тільки спитала «Як ти?» Він сказав, що нормально, а далі були стандартні фрази їхні: «Меня кормят, ко мне нормально все относятся»".
Та найважче, пояснила Юлія, пояснити чотирирічній доньці, де її тато:
"Вона дуже пам’ятає тата, питає коли він приїде. Я кажу: «Тато повинен скоро приїхати», а вона питає: «Ну коли? Я не можу так довго чекати, ну скільки ще можна чекати»".
Юлія теж не полишає віри і намагається сприяти поверненню чоловіка:
"Ми постійно їздимо в Координаційний штаб на зустрічі, тому що – це єдиний орган, який може допомогти визволенню полонених. Також ми намагаємося якось бути активними, потрапляти на важливі зустрічі. У нас є невеличке об’єднання родин і наразі ми готуємося до міжнародної поїздки".
18 березня Юлія вшосте була на зустрічі з уповноваженим Верховної ради України з прав людини Дмитром Лубінцем. Цього разу, він приїхав до Черкас, аби зустрітися з рідними військовополонених та зниклих безвісти.
"Із російського полону вдалося повернути 3 135 військовополонених, включаючи 147 заручників, цивільних громадян України. Чи це великий результат? Ну, напевно, для 3 135 українських сімей — це величезний результат. Для всіх решти — він ще неефективний. Наше завдання — звільнити абсолютно всіх із російського полону", – зазначив Дмитро Лубінець.
Дружини та матері військовополонених просять не зупиняти пошуки та пришвидшити обмін своїх синів та чоловіків, зазначила Юлія. Додала: мріє скоріше побачити свого чоловіка і одягти йому нову обручку:
"Повезу йому обручку, повезу йому подарунки і повезу всю сім’ю".
Надсилайте новини з життя Черкащини
