Десятирічний черкащанин Владислав Каліушко разом із бабусею щотижня відвідує у черкаських медзакладах поранених військових. Привозить їм продукти та засоби гігієни, а найцінніше — дарує позитивні емоції під час спілкування.
Чому вирішив допомагати — розповів Суспільному.
Десятирічний Владислав Каліушко приєднався до своєї бабусі-волонтерки рік тому, у 2023 році. Разом вони збирають та сортують гуманітарну допомогу для військових.
За словами бабусі Катерини Мащенко, починалось усе тоді із плетіння сіток.
"Владислав у нас близько року. Спочатку допомагав мені сітки плести, а потім послухав і дізнався, що я їжджу до поранених. Теж: бабуся з тобою поїду. Поїхали. Став допомагати хлопцям і тепер вже все, — це його невіддільна частина життя".
Відтоді він не пропускає жодної поїздки. Відвозять допомогу не тільки від черкащан.
"Наш «український снікерс» будемо везти нашим хлопчикам сало, хрін, гірчиця, цибуля, часник. Ми напакували вчора завдяки нашим волонтерам, які знаходяться за межами нашої країни, Лос-Анджелес, це волонтерська організація «Янголи захисників» Валентина Костенко допомагає".
Владислав розповів, що йому ця справа до душі:
"Мені подобається, бо це корисно для військових. І мені це цікаво робити. Мені воно якось легше стає, коли я таке роблю. Проте, мені трошки складно бачити поранених військових".
В одній з лікарень речі роздають у холі. Туди до волонтерів приходять військові, щоб отримати допомогу. Взяв засоби гігієни й військовий Володимир Гудим. У лікарні перебуває тиждень:
"Я дякую волонтерам, що вони нас підтримують. Показують нашу сутність – ми згуртувались".
Цих волонтерів бачить тут не вперше, розповів військовий Василь. Завдяки їм вони відчувають домашній затишок, пояснив:
"У мене дуже позитивне враження про маленького волонтера. Присутнє відчуття дому, така домашня атмосфера. Приносять то пиріжки, то булочки, сало хороше, також засоби гігієни".
Для десятирічного Владислава прикладом безкорисної допомоги під час війни, стала його бабуся:
"Я один раз з нею з’їздив, мені почало подобатися, і це я так з нею їжджу. Я дивлюсь на військових, мені стає їх шкода і хочеться їм якось допомогти, щоб вони скоріше одужали", — розповів Владислав.
Своїм онуком Катерина Мащенко, пишається:
"Він сам мені телефонує: бабуся, будеш їхати? Я приїду. Гордість є. Коли я пропонувала плести сіточки, то він прийшов: бабуся, в мене не виходить. Тоді навчився, плів сіточки, а й кажу: я їжджу до поранених, не будеш боятися? Прийшов і я побачила, що він з ними так дружньо спілкується".
І жити інакше з онуком не можуть, додала пані Катерина:
"Чесно кажучи, біль і крик душі, що це таке робиться в нашій країні. Особливо коли бачиш цих хлопчиків, які поранені лежать без рук, без ніг. Хочеться допомагати. І щоб скоріше це закінчилося".
На пам'ять про свою допомогу хлопчик має і подарунки від військових:
"Мені дарували два шеврони й печатку. Я їх зберігаю завжди чи в кишені десь, чи в тумбочці".
Та головна мрія Владислава — купити український прапор, щоб військові маркером розписувались.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
