Дружина загиблого на війні військового з Черкащини Віталія Лісанова — Вікторія досі носить обручку коханого та спить в його футболці, а ще — береже двох доньок і кішку. Пригадує: чоловік любив життя, тварин, та найбільше – своїх доньок.
Символ їхнього з чоловіком кохання — клаповуха кішка Сандра, розповіла Вікторія:
"Це подарунок чоловіка на день народження, він дуже хотів її".
Тепер, після смерті чоловіка, комод, де стоїть його світлина, — постійне місце ночівлі для кішки.
"Я була проти кота в домі. Будинку в нас не було на той час. Але я не могла йому відмовити і ми взяли її".
Гортаючи фотографії, пригадує, що перейматися долею України її чоловік почав з часів Революції Гідності.
"Він дуже хвилювався, переживав за це, постійно новини переглядав. Він брав участь в антитерористичній операції в Донецьку, в Авдіївці був".
На Донеччині чоловік пробув понад 14 місяців. Повернувся, коли дізнався про другу вагітність дружини — у 2016-му.
"Він більше почав цінувати життя, відпочинок зʼявився, якісь зустрічі з друзями, сім’ю цінувати почав", — пригадала Вікторія.
Тоді їхнє мирне життя перервало повномасштабне вторгнення, до якого чоловік готувався:
"Його розподілили в пʼяту окрему штурмову бригаду в Києві. Це була нова бригада, створена уже після повномасштабної". Потім їх відправили знову ж таки на Донецький напрямок, в Майорськ".
Там із квітня він служив кулеметником і навідником бойової машини:
"Він як завжди був на позитиві, щось жартував, в цей момент, я пам’ятаю, що він про щось говорив зі мною".
Додала, що тоді вони спілкувалися не часто, а виходячи на зв’язок, Віталій розпитував про доньок:
"Йому було дуже важко і він ніколи з ними сам не говорив і не хотів навіть по відео бачити. Йому важко було бачити їх".
Та зв’язок обірвався 9-го вересня
"Поранення він отримав 12-го числа і далі шість днів він знаходився в клініці Мечникова. Мені не повідомляли про це, я не знала. І вже 18-го числа мені повідомили, що його немає. Сильні поранення були і опіки не сумісні із життям".
Після смерті чоловіка підтримку знайшла в спільноті дружин полеглих героїв. А ще втішає памʼять про коханого та все, що з ним пов'язане:
"Коли він йшов, то зняв обручку. Я ношу її, і свою також, я не можу ще їх скинути. Я часто ношу його одяг, сплю в його футболках, мені так затишніше".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
