Військовослужбовець з Черкас Ніколас Дубінській до лав ЗСУ став у вересні 2022 року, до цього — працював у медіасфері. Служив на різних посадах, поки не отримав травму ноги. Нині захисник відновлюється.
Про найважчі ролі, які дає війна, про те, що мотивує та підтримує — розповів Суспільному.
Перед тим, як потрапити у зону бойових дій, були навчання. Спочатку навчатися військової справи відправили до Великої Британії.
"Потім я був ще на навчанні, але вже в Україні. В українському навчальному центрі ще пару тижнів, і вже потім десь 3-5 днів дислокації по місцю, і я направився в постійний пункт дислокації моєї бригади та потрапив в зону проведення бойових дій".
Під час перебування у війську Ніколас змінив декілька професій.
"Перша моя професія, якщо брати по військовому квитку – це був помічник гранатометника, я служив в одному зі штурмових підрозділів в одному зі штурмових батальйонів моєї бригади. Виконували різні задачі, оборона і штурм, по ситуації".
Зараз Ніколас служить на посаді оператора безпілотника:
"Виконуємо різні задачі, це і корегування нашої артилерії, знаходження противника, розвідка, аеророзвідка. Ми працюємо 24 години на добу, тобто коли в нас день – ми працюємо дронами, які літають вдень, вночі перемикаємося на нічні".
Зі слів захисника, найважчі позиції у війську належать піхотинцям:
"Виконувати завдання по обороні – це найважче, тому що ти постійно під обстрілами, постійно під спогляданням "пташки", яка тебе зверху дивиться і ти не можеш покинути свою зону ти її обороняєш поки відповідної команди не буде, але зазвичай ти її обороняєш до останнього".
У таких ситуаціях бійців, і самого Ніколаса, мотивує те, що залишилося в мирному житті:
"Зазвичай всі свою енергію беруть від рідних, від близьких — дівчат чи хлопців, батьків. Це левова частка твоєї мотивації, коли ти знаєш, що тебе чекають і люблять".
Найближчий час виконувати обов’язки військовослужбовця Ніколас Дубінський не може, у зв’язку з травмою:
"Я влетів у 120-ту вирву від міномета, тобто велика вирва, я в неї просто вночі впав і вже потім вийшовши з позицій вже пройшовши на евакуацію, зрозумів, що ногу я не дуже відчуваю, і вона в мене дуже болить і набрякла. Коли звернувся в медичну роту, виявили, що в мене відкололось декілька кісток".
Зараз Ніколас пересувається за допомогою милиць, підтримує його батько. Він переживає за сина та безмежно пишається:
"Він умнічка, завжди попереджає, коли виходить на бойові, там два дні буду без зв’язку. Ну все, тато глянув і два дні я не турбуюся. Найгірше — це коли вночі, або пізно увечері дзвонять із незнайомого телефону, це може бути все, що завгодно. Син — це моя гордість, він крутий, він молодець", — розповів батько бійця Максим Дубінський.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
