На підлозі скрутився калачиком чоловік пані Олени. Поряд з ним — собака Матильда, вони разом зігрілися та заснули, поки не було тривоги. Мама з немовлям сховалися в метро, солдат ЗСУ тримає батька на колінах... Це все — ляльки харків'янки Олени Адільбекової.
Майстриня втілює в життя пережите та побачене на власні очі: веде своєрідний ляльковий літопис війни.
З Харкова пані Олена виїхала разом із чоловіком та улюбленою таксою Матильдою. Рятуючись від війни, поселилися в сільській хатині на Черкащині.
Ляльки з реальними історіями
"Коли гучно та довго бомбардували, я робила собі ляльку-захисника, воїна ЗСУ, благала Захисту. Героїчні події на «Азовсталі» втілилися в персонажі ляльок. Серце розривалося від болю. Їхня мужність рятувала мій розум у коридорі під обстрілами. Я асоціювала себе з ляльками у шалях. У мене є лялька, прототипом якої є дівчинка з Попасної, яка рятує інших, бувши сама пораненою, з простріляними колінами, вона вивозить з-під вогню дорослих. Є такі персонажі як бабуся з гусаком. Чим не біолабораторія? Також мене чіпляла тема про життя в укритті в час цілодобової повітряної тривоги. Персонажі — харків'яни, мої сусіди в укритті, люди, які стоять у черзі по гуманітарку. Є персонаж — мій чоловік в укритті, зморений, який спить, а поряд із ним такса. Харків'яни люблять тварин. Одна лялька схожа на мою сусідку, яка щоразу бігала в укриття з котиком, якому 18 років. Є жінка, яка оніміла під час бомбардування, коли інші люди падали на землю. У неї обличчя, як із страшного фентезі. Трансформації тіла лякають більше від бомбардувань. Ще є Мадонна з дитиною: юна розгублена мама з розтрощеної Салтівки", — розповіла авторка, як створювала ляльки. Пояснює: для неї рукоділля — не лише спосіб самовираження, а й арттерапія:
"В обмеженому просторі в укритті, чи у коридорі, у часи шалених бойових дій в місті Харків — я була частиною картини сюрреалізму епосу бойових дій, коли було чути звуки вибухів та видно заграву, а повітря було задимленим. Я — стресостійка харків'янка. Рукоділля — моя фортеця, шпиталь. Рукоділля зменшує стрес, тривогу, паніку під вибухами ракет та бомб. Лялькарство є різновидом рукоділля та арттерапії. Ляльки є моєю невербальною мовою. Сльози — характерна реакція на мої творчі роботи. Таке воно, чуйне мистецтво у болючий час війни. Ляльки у бурхливі часи — моя молитва".
Найсильніші за емоційним впливом ляльки були створені на межі життя і смерті.
"Творчий вогонь — як порятунок, що тримає на цьому боці. Місія полягає в тому, щоб донести іншим цей трансформований у форму, нитки і тканину, болюче-яскравий досвід «життя на межі», коли відсікається все зайве і несуттєве. Тільки цінне, тільки важливе".
Вранці ми поїхали геть — про евакуацію та прихисток на Черкащині
З початком повномасштабної війни Олена Адільбекова та її чоловік були налаштовані залишитися в Харкові і не покидати місто. Хоча подружжя і жило в реальності, де навколо творилося насилля.
"Було огидно, лячно. Це шок! Потреба вижити в ієрархії цінностей вийшла на перше місце".
Їх підтримували спільнота лялькарів з інших міст.
"Це було словом, пропозиціями вислати посилку, кошти, надати житло. Наша позиція була — не покидати місто".
Поштовхом до евакуації були обстріли поблизу, пригадала пані Олена:
"Вночі 30 червня чотири ракети влучили в міські будинки. Серце вискакувало з грудей. Ми з чоловіком зібрали тривожну валізу. Вранці, після скасування комендантського часу, ми поїхали геть".
Майстриня розповіла, що вирішили заїхати до онука на Черкащину. Їхали майже в нікуди. Здолали 460 кілометрів шляху.
"У нас була мета — побачити онука. Ще ми отримали звістку про будинок, в якому довго ніхто не жив, де помер 91-річний дід. Дім був без світла та води. Нащадки господаря, люди пенсійного віку, соромилися нам запропонувати це житло навіть безоплатно. Втім, ми погодилися в ньому жити", — розповіла переселенка.
Нині Пані Олена та її чоловік мають прихисток в одному із сіл Черкащини. Оговтуються від війни:
"Село на Черкащині — наш Едем, куди нас Господь перемістив із пекла. Тиша допомогла нам оговтатися. Цей етно дім, збудований у шістдесятих роках, став нам фортецею, шпиталем. Ми вдячні за прихисток. Ми швиденько творчо перетворили його на дім-лялечку. Він вартий цього, адже це дім-музей. У ньому жили інтелігентні творчі люди. З повагою та вдячністю ми почали відновлювати життя. Село з асфальтом, газифіковане. Люди в ньому хороші, немає пияк біля магазинів".
Пані Олена розповіла, що сусіди приносили їм їжу та ставилися з добротою:
"Люди чуйні, коректні, досконало україномовні. Жодного докору за мову, тільки допомога, чуйність. Вразила реліктова людяність. Таких людей не зустрічала ніде. Блакитноокі натруджені до гриж діди! Ми швидко перейшли на спілкування українською мовою".
Нині побут налагодили. Подружжя в селі прийняли за своїх.
"Бо кажуть, що ми працездатні, як селяни", — пояснила переселенка.
Втім, пані лялькарка серцем у Харкові, інструменти для свого рукоділля також залишила вдома.
"Але я виїхала з книгами та ляльками, а мій чоловік — зі знаряддями для риболовлі. Продумане виживання", — розповіла пані Олена.
Проєкт "Ляльковий літопис війни"
Свої ляльки — частину життя майстриня забрала із собою на Черкащину. У Черкаському обласному краєзнавчому музеї нині діє її виставка, яка має назву "Ляльковий літопис війни". За словами пані Олени, відвідувачі виставки є також співавторами лялькового проєкту:
"Вони впізнають себе в моїх ляльках. Вони подарували назву проєкту «Ляльковий літопис війни», який став суспільною цінністю".
Організатором виставки є творча група "Українські ляльки мандрують світом", засновниками якої є Ніна Хаген (м. Осло, Норвегія) та Тетяна Золочевська (м. Бремен, Німеччина), які раніше презентували колекцію "Ляльки в костюмах Європи" та "Княгині та Князівни України".
Того дня, коли відкривали виставку у Черкасах — 11 жовтня, повітряна тривога тривала понад п'ять годин. Напередодні почалися масовані обстріли усієї України, тому офіційне відкриття скасували, пояснила старша наукова співробітниця сектору воєнної історії обласного краєзнавчого музею Тетяна Григоренко.
"Утім, пані Олена Адільбекова приїхала з надією на краще, тому вирішили відкрити експозицію зі співробітниками музею. Ми довго мудрували, розглядаючи незвичні ляльки. Не могли придумати, як їх поставити, бо не зовсім розуміли, що деякі з них означали. Кілька ляльок дуже дивували і насторожували. Нарешті все розклали і задоволені результатом пішли на вихідні. Коли ж я повернулася на відкриття виставки, то побачила, що вся наша робота була марною (як я і передбачала), бо лялькарка все поставила по-своєму і ще продовжувала розкладати ляльки. Що ж, автор завжди правий!", — розповіла Тетяна Григоренко. Додала — багато чого їй здавалося незрозумілим і неправильним з огляду на створення української народної ляльки, то ж чекала на пояснення пані Олени і її особистого їхнього осмислення.
Від психології — до лялькарства
Пані Олена має психологічну освіту, навчалася в Державному університеті цивільного захисту України. З 2014 року волонтерить за своєю спеціальністю. Зацікавилися роллю народної ляльки в корекції психологічного стану людини, що була в складній ситуації: народна лялька змінює стан, настрій на краще. Робота трансформувалася в хобі. Вона навчалася лялькарства на роботах Олександра Найдена, Інни Шипілової, Тетяни Пірус, на музейних експонатах, етнографічних ляльках, які збереглися від бабусь.
"Ляльками гралася, сама їх завжди виготовляла. Так жили всі дівчатка в шістдесятих роках. У родині мама й бабуся з Харківщини робили нам, дітям, ляльки з того, що було під рукою, щоб нас чимось зайняти. У мене є колекція мініатюрних ляльок дитинства. Хобі почалося 2016 року із захоплення народною лялькою України за книгами Олександра Найдена, який з Людмилою Орловою дослідив українську іграшку на Черкащині. У мене є лялькова колекція за книгами Олександра Найдена (понад п'ятдесят ляльок), за книгами Інни Шипілової (більш ніж сорок). Є ляльки з різною внутрішньою побудовою та іконографією обличчя", — розповіла майстриня.
Усі ляльки, як каже майстриня, "народжуються" у натхненні. Пані Олена розповіла, як їх створює:
"Це сучасна техніка виготовлення з елементами народної ляльки. Вузлова голова, частини тіла створюю обмотуванням стрічками текстилю. Жорсткість конструкції досягається через обмотування нитками. Використовую драпірування для надання лялькам форми. А створення структури обличчя є моїм. Під час виготовлення ляльок використовувала шовк, вовну, бавовну, атласні стрічки, нитки, шпагат, віск, папір, дріт, дерево, льон та кінське волосся".
Творчі задуми
Пані Олена розповіла, що братиме участь у творчому проєкті "Княгині та князівни Київської Русі, внесок в історію державності". Подія відбудеться у вересні 2022 року в Софійському соборі. Лялькарка відправила на виставку декілька своїх робіт. Авторські ляльки виконані за методом побудови народних ляльок.
"Це ляльки-князівни, сестри Всеволодівни. Дві долі: Янка та Адельгейда. Розповідь людям мовою ляльок, щоб пам'ятали: звідки ми, звідки такі риси характеру українського народу як волелюбність, незламність та шляхетність", — пояснила майстриня.
Легенда про ляльки для померлих
Лялькарка розповіла фольклорну історію:
"Коли людина раптово помирає, то це лякає її душу. Душа затримується на межі в інший світ і може тривожити живих. У труну померлих кладуть якісь земні речи. Померлим, які начебто не награлися, кладуть іграшку. Лялька має функцію ідола-провідника між світами. В іншому світі душі померлих ніби граються. Так безпечніше. Є така легенда".
Мандри майстрині з ляльками продовжуються, а поки подружжя живе на Черкащині, вірить ЗСУ та в перемогу України.
Незвичні та незвичайні ляльки черкасці можуть побачити на власні очі у Черкаському обласному краєзнавчому музеї — виставка "Ляльковий літопис війни" працюватиме до 11 листопада.
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
