"Я ридала від щастя": військова медикиня з Черкащини розповіла про визволення з російського полону

"Я ридала від щастя": військова медикиня з Черкащини розповіла про визволення з російського полону

Ексклюзивно
"Я ридала від щастя": військова медикиня з Черкащини розповіла про визволення з російського полону
. Суспільне Черкаси

Свій тридцятий день народження Валентина Зубко зустріла у російському полоні — зі шматком хліба замість торта, проте з вірою у те, що вдома на них чекають. У полон вона потрапила з Маріуполя, де працювала медиком. Повернули додому Валентину разом з іншими бранцями по обміну лише через п'ять місяців. Нині вона на Черкащині, поруч із батьками.

Що робила коли врешті побачила рідну землю та що допомагало триматися в полоні — вона розповіла Суспільному.

"Завжди казала, що у мене все добре"

З дитинства Валентина мріяла бути лікарем і рятувати людей. Вчилася у ліцеї в Корсуні-Шевченківському, у фізико-математичному класі, потому вступила в медичний університет.

"Батьки, звісно, хотіли, щоб я була цивільним медиком. Але, ще під час навчання, я обрала іншу кафедру. Потім якраз почалася війна у 2014 році і все вирішилося остаточно. Про вибір кафедри я батькам сказала, а про військово-медичну академію повідомила вже постфактум. Вони були шоковані, але знали, що якщо я щось надумаю, то йтиму до своєї мети. Їм залишалося тільки підтримати мій вибір", — розповіла вона.

"Я ридала від щастя": військова медикиня з Черкащини про визволення з російського полону
Фото з архіву Валентини Зубко

У Маріуполь Валентина потрапила у 2019 році, по розподілу. Коли 24 лютого 2022-го розпочалася повномасштабна війна, мала змогу виїхати, однак лишилася, розповіла вона:

"Ми, військові лікарі, давали клятву медика і присягу народу України. Тому ми лишилися, щоб допомагати. Напевне, це був один із найтяжчих періодів мого життя. Але ми це пройшли. Сподіваюся, всі повернуться і ніхто не пошкодує, що лишився там до останнього. Хоча були моменти, коли було дуже страшно. Я не була до них готова".

Із початком повномасштабної війни батьки дуже хвилювалися. Намагалася телефонувати їм якомога частіше, зазначила Валентина:

"Я дзвонила, завжди казала, що у мене все добре. Я за них теж хвилювалася, бо знала, що на той момент уже не було безпечних місць. Мама було як надивиться новин, дзвонить: «Чого ти не кажеш мені правду? Яке ж там усе добре?». А я кажу: «Та добре, я ж із тобою говорю, бачиш». Вони в мене бійці".

"Я ридала від щастя": військова медикиня з Черкащини розповіла про визволення з російського полону
Суспільне Черкаси

Рятували молитва і взаємна підтримка

Коли почалися бої, було багато поранених, розповіла Валентина:

"Ми з колегами робили все, що було в наших силах, особливо хірурги. Там були не ті умови, де можна зробити багато чого, але ми старалися. Пересувалися з бункера в бункер, рятували всіх, кого могли".

"Я ридала від щастя": військова медикиня з Черкащини про визволення з російського полону
Фото з архіву Валентини Зубко

Було страшно, але знали, що стоять за своє і рятують своїх, додала медикиня:

"Бачиш врятовані життя і розумієш, що це важливо. Хоч було дуже страшно, постійно бомбили, але усім разом було спокійніше, відчувався затишок".

І до полону вірила в Бога, а коли потрапили туди, віра лише посилилася:

"Мене там оточували такі люди, що ця віра стала ще більшою. Ми молилися зранку і ввечері, і це рятувало. Були такі моменти відчаю, що думали — це вже все. Був постійний психологічний тиск, мовляв, ви там нікому не потрібні, вас там не чекають, не хочуть міняти тощо. А ти слухаєш і розумієш, що це насправді не так, що ти потрібен своїй сім'ї. Проте це психологічно дуже складно. Зараз я вдома, значить, Бог мені зберіг життя, щоб я ще щось хороше зробила".

"Я ридала від щастя": військова медикиня з Черкащини про визволення з російського полону
Фото з архіву Валентини Зубко

"Це був мов якийсь фільм"

День, коли потрапили в полон, був дуже емоційним, пригадала Валентина.

"Перед цим був прорив, він не вдався. Багато хто загинув, а ті, які змогли повернутися, розказували страшні речі. Я не могла стримати емоції, подзвонила до своїх батьків. Я розуміла, що для мене це буде тяжкий шлях, а для них ще тяжчий. Сказала, що не буду на зв'язку і напевне буду в полоні. Я, мабуть, у той момент навіть більше їх підтримувала, ніж вони мене. А потім зв'язок обірвався і все. Це був як якийсь фільм, я не могла собі уявити, що це зі мною і що це я. Мов інша реальність. Дуже страшно", — переповіла вона.

Куди їх везуть — не знали. Ніхто не говорив куди і чому:

"Спочатку нас везли з відкритими очима, потім зав'язували очі або везли в закритих автозаках. Уже потім, коли ми розміщалися в тій чи іншій колонії, ми різними способами дізнавалися у якому ми місті. Загалом змінили три колонії та одне СІЗО — на окупованій території та в Росії».

На загал про те, що було в полоні, Валентина не розповідає, бо переживає за дівчат, які там лишилися. Ставилися там до них по-різному:

"Були й гідні офіцери, які ставилися до нас як до військовополонених, як і мало б бути. Багато було і людей про яких я просто не хочу говорити і згадувати. Хочу просто забути. Бог їм суддя".

Лист на день народження

В одній із колоній дозволяли дивитися російське телебачення, розповіла Валентина.

"Це було на 15-30 хвилин. Але після тих новин просто хотілося бути на самоті, щоб тебе ніхто не чіпав. Там нічого не казали хорошого: «Вашої країни немає...», «Ви нікому не потрібні...», що ми нібито вбиваємо цивільне населення... Ми знали правду, але морально це дуже важко постійно чути, а ще — не знати, що з твоїми рідними. Ми розуміли, що всі вони не можуть бути у безпеці. Переживали й за своїх військових, які залишилися", — зазначила вона.

Спілкуватися з рідними можливості не було. Лише в одній із колоній дозволили написати листа.

"Чесно кажучи, я мало вірила, що цей лист дійде додому. Але надія була, хоч і маленька. Це була можливість повідомити батькам, що я жива. Я розуміла, наскільки це для них важливо. Коли я вже приїхала додому, мама сказала, що на мій день народження їй прислали фото мого листа. Він таки дійшов і для них це був найкращий подарунок", — розповіла Валентина.

Поділилася, що написала в тому листі:

"Я писала, що жива, здорова, у полоні, що я їх дуже сильно люблю і щоб трималися і підтримували одне одного. Вони робили тоді все, що могли і я дуже вдячна їм, і всім, хто допомагав".

Шматок хліба замість торта

Свій тридцятий день народження Валентина зустріла у полоні.

"Звичайно, я не так планувала його зустріти. Але люди, які мене оточували, зробили його приємним. Там взагалі кожен день був вічністю, але вони змогли подарувати мені позитивні емоції. У колонії ми ходили на роботи. Я повернулася з роботи, а мої дівчата склали про мене пісню і навіть придумали якісь мінімальні рухи до неї. Бо зрозуміло, що іншого там не можна було. Але це було дуже приємно. А моїм тортом був шматочок хліба, а відірвана скоринка була зроблена мов свічка. Вони думали, що я сміятимусь, а я розплакалася. Це було так щиро і приємно", — розповіла вона.

Із людьми, з якими пройшла разом полон, Валентина поріднилася душею:

"Ми там стали однією сім'єю. І, сподіваюся, будемо поряд одне з одним усе життя".

"Я ридала від щастя": військова медикиня з Черкащини про визволення з російського полону
Фото з архіву Валентини Зубко

"Схопила телефон і подзвонила батькам"

За два дні до обміну їх кудись почали перевозити, розповіла Валентина. Куди — ніхто не знав. Пересувалися автозаками та літаками.

"Молилися тільки, щоб не Таганрог. Це найнеприємніше, що з нами було там. І от ми почули, що нас таки везуть у СІЗО. Подумали, що все, знову починаються слідчі дії, знову все те саме. Повернутися туди було страшно. Накрутили собі, що нас везуть судити", — розповіла вона.

Цілу ніч простояли на ногах. Потім знову автозак, літак:

"І знову нас кудись везуть. Ну вже тоді була надія, що це обмін, бо з нами були і поранені, і лежачі. Очі в нас були зав'язані, але коли ми відчули, що нас посадили у комфортабельні автобуси, надія посилилася. Коли ж зняли пов'язки і сказали виходити, я побачила білборд із прапором України та почула ці неймовірні слова: «Вітаємо в Україні!». Я в якоїсь жінки схопила телефон і набрала номер своїх батьків, сказала, що вдома. Всі плакали. Я не те що плакала, я ридала від щастя. Це такі відчуття, які я ніколи не переживала. Хотілося просто кричати на весь світ".

"Ми нація, якою треба захоплюватися"

Вдома Валентина почувається дуже щасливою:

"Я дуже рада, що я вже вдома, що все позаду і я в Україні. Це неймовірні відчуття".

"Я ридала від щастя": військова медикиня з Черкащини про визволення з російського полону
Фото з архіву Валентини Зубко

У полоні, додала медикиня, вона молилася за рідних і Україну. Нині ж — за тих, хто лишився там. Вірить — вони обов'язково повернуться:

"Ми там один одного підтримували. Знали, за що стоїмо. Там ще багато наших жінок і чоловіків. І я вірю, що вони вистоять. Ми дуже сильна нація, якою треба захоплюватися. Ми знаємо, за що боремося. На нашій стороні правда".

Хотіла б повернутися в уже мирний Маріуполь:

"Це місто контрастів, але дуже гарне. Промислове і водночас квітуче. За останні роки там зробили багато нових парків, відбудовували все. Було дуже важко бачити, що все це знищують, що страждають цивільні люди: діти, старі, молоді. Стільки горя, стільки дітей лишилися без батьків, скільки наших військових загинули там".

Однак попри все Україна вистоїть, впевнена Валентина. Після реабілітації в рідних стінах вона планує продовжувати займатися своєю справою. А ще, додала, думає над тим, що потрібно вже створювати свою сім'ю.

Що відомо

  • 21 вересня Україна повернула з російського полону захисників Маріуполя, зокрема військових "Азову". Обмін відбувся у Чернігівській області. Загалом з російського полону звільнили 215 військових. З них 108 — бійці "Азову". Також звільнили 10 іноземців, які воювали на боці ЗСУ, серед яких громадяни США, Британії, Марокко, Швеції, Хорватії — вони повернулись за посередництва Саудівської Аравії.
  • В обмін на 200 українських захисників Україна передала Віктора Медведчука. За словами голова ГУР Міноборони України Кирило Буданов, екснардеп від "ОПЗЖ" Віктор Медведчук був потрібен ФСБ, бо через нього йшло фінансування агентів РФ в Україні.
  • До обміну, крім України, були долучені Польща, Саудівська Аравія, Туреччина.
  • У межах обміну Україна повернула Героя "Азовсталі" з Умані Олександра Чепурка. Про це повідомили в пресслужбі Уманської міської ради.

Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України

Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України

Читайте також

На початок