До Всесвітнього дня поезії, який відзначають 21 березня, Суспільне поспілкувалось із поетесою, авторкою книги "Будинок пазлів" Іриною Ящук. Та дізналося, чому збірка поезії написана двома мовами — українською та італійською.
Ірино, як зародилась ідея писати та коли ти почала писати вперше? Це були вірші?
Писала я і прозу, і вірші. Почала давно, ще коли змалечку збирала полуницю на грядці. Тоді й вигадувала маленькі віршики про пори року. Ясна річ, що вони не збереглись, однак ці моменти я запам’ятала.
Перші записи віршів почала робити у середній школі. Писала вірші і у період мого захоплення готичністю — це була похмура, однак філософська поезія.
А більш серйозно творчістю зайнялась із 2009 року, коли мені було 19.
Тоді я продовжувала писати вірші, але моя любов до детективів змусила списати на них два зошити. Перші та останні свої детективи ми з подругою закопали у картонній коробці у полі, щоб, як у фільмі "Перехрестя", відкопати через декілька років. Але, на щастя, коробка з детективами повністю згнила.

Про що твої вірші?
Оскільки я була дещо закритою людиною, тому вірші для мене були як спосіб поділитись своїми переживаннями, емоціями. Вони, переважно, про любов, роздуми, місцями філософські. Кілька років мого життя я провела в Італії, тому і вирішила, що перекласти вірші італійською буде дуже символічно. У свою збірку я додала мапу, де позначила в якій країні та в якому місті був написаний вірш.
А чому саме "будинок" пазлів?
Ідея в тому, щоб показати життя в квартирах. Ми маємо будинок з поверхами, на кожному з них є окремі квартири, за дверима яких живуть емоції та події. У кожній квартирі заховані таємниці та переживання однієї чи кількох людей.
Перший поверх для мене – це в першу чергу пошук. Пошук себе, сенсу, можливо навіть там, де його ніколи не було. Цей поверх зневірянь і надій десь поділених навпіл. Тут є сум, переживання, усвідомлення і трішки капітуляції.
Другий поверх для мене – це музична пауза. Відпочинок і ритми. У цьому розділі майже немає перекладів італійською, але замість них є цитати з пісень та їх назви.
Третій поверх для мене – це шлях – дорога, яка веде далі до нових цілей та нових будинків.
"Сьогодні відчула осінь Зворотній відлік до себе Здалося чи не здалося? У морі танцює небо.."
Тут теж в кожній квартирі щось відбувається. Десь революція, десь любов, десь подорожі. Кожен може побачити щось своє. Вірші для того й створюють, щоб кожен міг відчути саме те, що йому близько.

Тоді що таке пазли?
Слова приходили до мене уві сні, серед ночі, в потягах, маршрутках і літаках. Вони переслідували мене в мандрах і вдома. Я почала їх називати “пазлами”. Я описувала свій захват, радість і любов. Вірші мене змінювали, розвантажували, давали новий подих і погляд на ситуацію. Вірші були мною, а я була ними. Я не знаю, хто кого виростив і зміцнив.

Чи писала ти колись прозу?
Так, у мене є одна чернетка, яку я написала в межах проєкту "NaNoWriMo" – потрібно було за місяць написати роман обсягом 50 тисяч слів. Чи вийде ця книжка у світ, чи буде просто лежати у мене – ще не вирішила. Однак проза у моєму житті періодично з’являлась у формі оповідань.

У тебе є маленька дитина. Чи пишеш для неї казки?
У мене є незакінчена казка, яку я почала писала два роки тому і все ніяк не закінчу. У казці йдеться про чарівний ліс, дівчинку, яка лікує дерева і взагалі вона на екологічну тематику.
Казка добра і знаю це не як автор, а як внутрішня дитина, яка живе у кожному з нас.

Думаю, моїй дитині вона була б цікавою, тому видати її – моя нова мрія.
У перспективі хотілось би ще писати казки, однак моя основна робота полягає у написанні текстів на замовлення, часу на написання власних художніх немає.