У Всесвітній день онкохворої дитини, який відзначають 15 лютого, Суспільне поспілкувалося із черкащанкою Надією Бабенко, син якої поборов рак. Хлопчику п'ять років і вже другий рік він у стадії ремісії.
Як ви дізнались про діагноз?
Кирилко народився здоровим, жодних проблем зі здоров’ям не було. Коли збирали всі необхідні документи для садочка, потрібно було пройти медогляд та зробити щеплення. Після останнього щеплення у Кирила піднялась температура та з’явився незначний кашель. Медики хотіли виключити діагноз запалення легень, тому відправили нас на рентген. І вже на рентгені побачили плямку. На той момент неможливо було сказати остаточно, що то пухлина, тому ми просто лікували бронхіт. Потім з Кирилом пішли в онкодиспансер. Там зробили КТ, після якого нам остаточно підтвердили, що це пухлина, до того ж, не маленька: 3х5х7 см. Оскільки Кирилу було всього два роки, пухлина зайняла майже всю грудну клітину.
"Пухлина - це тиха вбивця. Вона ніяк себе не проявляла і, якби не щеплення, хто зна чим це могло обійтись. Жоден із лікарів, у яких ми обстежувались, нічого не бачив".
Як відбувався процес лікування, які труднощі виникали?
Від самого початку Кирила лікувала дитячий онколог обласного Центру дитячої онкології та гематології Анна Іванівна Самохвал. Вона стала нам ніби рідною людиною, підтримувала завжди і в усьому. Ми поїхали у Київський інститут раку, де Кирила прооперували та підтвердили, що це злоякісна пухлина – нейробластома і визначили другу стадію раку. Дообстеження виявило ще метастази в ребрах, після чого присвоїли четверту стадію.
Ми повернулись у Черкаси і розпочали лікування: було шість хімій та дві високодозових у Києві. У Києві ми знаходились у стерильному боксі по 28 днів, повністю ізольовані. Там лікарі відібрали у Кирила стовбурові клітини, заморозили їх, а потім назад їх підсадили. На цьому лікування йшло до закінчення, Кирилу потрібно було приймати лише пігулки – 11 штук на день. Однак пігулки виявились дуже сильними для дитини, тому по всьому тілу почався дерматит. Кінцевим етапом лікування була поїздка до Італії у місто Бергамо, з якою допоміг київський благодійний фонд "Запорука". Там ми пройшли MIBG-сканування. Це точна діагностика, яку в Україні не проводять. Лікарі ощасливили нас, сказавши, що сканування не показало нічого страшного.
"Вже другий рік хвороба у стадії ремісії і сподіваємось, що це назавжди".
Чи потрібно продовжувати лікування, коли дитина у ремісії?
Повністю лікуванняу нас ще не завершилось: щомісяця маємо онкомаркер і аналізи, кожні три місяці – КТ, а кожні пів року – остеосцинтографія. Але лікування полягає не тільки в пігулках – наша лікарка підтримувала і словом, і порадою. Черкаський онкодиспансер – це ніби чудо острівок, про який варто говорити. Тут не було ні корупції, ні байдужого ставлення як до дитини, так і до мене. Відчувалось, що ми всі сім’я.
Кажуть, що діти, які хворіють, швидко дорослішають. Чи вплинула хвороба на психологічний вік Кирила?
Йому дуже хочеться до дітей. У той час, коли мав гратись разом з однолітками, він лише спостерігав за ними крізь вікно палати. Йому дуже бракує спілкування з ними, тому з кожною дитиною легко знаходить спільну мову. Але так, коли ми говоримо на серйозні теми, Кирилко сприймає все по-дорослому.
"Що таке рак він до кінця не розуміє, але знає точно – до лікарень повертатись не хоче".
Кожного місяця ми ходимо до лікарні здавати кров. Ніби процедура стандартна та Кирило мав би звикнути до неї, однак він боїться – не може звикнути.
Кирилко згадує той час, що проводив у лікарні?
Постійно згадує та пам’ятає всі деталі: що тата і сніг бачив лише через віконце, що не міг нікуди виходити. Навіть ті страви, що їв у лікарні, зараз не може їсти. Під час лікування діткам потрібно було їсти багато морозива, звичайного такого в стаканчику. Кирило його не їсть, постійно згадує, що мусив їсти його у стерильному боксі.
Чи підтримувала лікування держава матеріально?
Усі хімії Кирилу робили безкоштовно, держава оплатила. У Києві під час лікування Кирило не їв нічого цілих два тижні, тому мені доводилось купувати спеціальне внутрішньовенне харчування за власний кошт, а це дуже дорого. На аутотрансплантацію та поїздку в Італію нам допомогли небайдужі. Однак зараз єдина підтримка від держави – це пенсія Кирила та матеріальна допомога, яку виплачують мені як опікунці. Цього не вистачає, оскільки лише одне КТ коштує близько двох тисяч гривень.
Читайте також: "Я хотів жити, тому тримався зубами": черкащанин про те, як поборов рак
Що ви робили, щоб відволіктися від того, що відбувається в клініці?
Волонтери колись принесли нам картини по номерах, ми знайшли у цьому відраду. Кирило любить малювати фарбами, коли є можливість купити йому якусь розмальовку – із задоволенням розмальовує.
Чи потрібна була допомога психолога, щоб Кирилу було легше забути хворобу?
Планували звернутись, однак на заваді став карантин. А потім сталась ще одна трагедія – наш тато отримав черепно-мозкову травму і я пів року його доглядала. Сподіваюсь, коли Кирило піде на підготовчі курси до школи, йому стане психологічно легше. Однак він досі сприймає сторонню людину як лікаря і коли його буджу зранку, виникає одне і те ж питання: "Мамо, ми знову у лікарню?".
Я маю надію, що шкільне оточення позитивно вплине на його психологічний стан. Тому що я, як і кожна мама, мрію щоб моя дитина була здорова та щаслива.
Спілкувалася Катерина Криниця
