"З протезом я не стала ходити повільніше. Навпаки! Моя родина завжди поруч. Вони знають, що я ніколи не здаюся і вірять у мене".
Ветеранка з Вінниці Ольга Бенда — амбасадорка Українського ветеранського фонду Мінветеранів, учасниця бойових дій, перша українка, котру відзначили міжнародною премією імені доктора Райнера Гільдебранда у галузі захисту прав людини.
Ольга мобілізувалася до лав ЗСУ у 2016 році, служила в 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Наступного року під час російського обстрілу під Авдіївкою отримала поранення внаслідок якого довелося ампутувати ногу. Нині Ольга — капітанка жіночої збірної України з ампфутболу, яка в таборі на Черкащині готує спортсменок до змагань.
Це — пʼята публікація із проєкту Суспільного "Із фронту — до спорту". Ми поговорили із захисниками та захисницею, які отримали ампутації, але не зневірилися й досягли успіхів у спорті та підтримують інших військовослужбовців.
Ми поспілкувалися з ветеранкою під час чергових тренувальних зборів команди в таборі "Максимум" у Золотоноші. Саме тут і об’єдналися в спортивно-дружній колектив українки з ампутаціями, котрі хочуть жити повноцінним життям, ставати сильнішими та впевненішими в собі.
"Можна, я відразу присяду на диван?" – запитує з усмішкою Ольга Бенда з порогу одного із корпусів табору "Максимум". Вітається та пояснює: втомлена після насиченого тренувального тижня
"Але враження отримала позитивні. Мені подобаються люди тут, завжди підкажуть, допоможуть. І місце затишне, спокійне. Я навіть забуваю, що вдома є якісь проблеми".
Зі слів Ольги Бенди, головна мета зборів — підготуватися до товариських матчів з ампфутболу.
"Ми тренуємося перед Міжнародним товариським кубком, який проходитиме у Варшаві 28-29 червня. Зіграємо зі збірними Польщі та Англії".
Дівчата вже мають досвід участі в міжнародних змаганнях, нагадала капітанка. Торік у листопаді спортсменки взяли участь у першому в історії жіночому Чемпіонаті світу з ампфутболу в Колумбії, де українки фінішували шостими з дванадцяти команд. Спорт – це дієвий спосіб для відновлення ветеранів, вважає Ольга Бенда, тож активно ним займається і запрошує інших приєднуватися. Один із видів – футбол.
Вона пригадала себе, коли вперше знімала протези, ставала на милиці і пробувала грати:
"Спочатку відчувається дискомфорт, навіть біль, супроводжує кріпатура. Страшно кудись іти і щось робити, тіло неготове. Але все не дарма. Гра стала для мене справжньою реабілітацією. Мій чоловік — військовий, зник безвісти у січні 2023 року. Ми досі чекаємо звісток. Тоді я почувалася страшенно погано, не хотіла ні з ким говорити, замкнулася в собі. Дізналася, що в Черкаській області хочуть створити ампфутбольну збірну. Відчула бажання долучитися. Можна сказати, що це і повернуло мене до реальності".
Так відбулося знайомство з громадською організацією "Табір Максимум", що діє в Золотоноші на Черкащині, розповіла Ольга. В межах програми "Табір Можливостей" тут у вересні 2023 року вперше зібралися жінки з ампутаціями, котрі наважилися спробувати себе в ампфутболі. Зі слів капітанки, вона цінує присутність цих людей у своєму житті.
"Я опинилася в класному колективі, і він міцнішає, ми стаємо згуртованішими. Тепер ми — друзі. Знаєте, це і є величезною перевагою створення команди саме у «Максимумі». Нас об’єднує не лише спорт. Ми постійно спілкуємося, переписуємося в соцмережах. Підтримуємо одна одну, даємо поради. Якось вирішили зробити сюрприз Каті Прегон і приїхали до неї в Хмельницький. Вона була, м’яко кажучи, здивована, бо не очікувала, що нас багато прибуде. Але ми її ощасливили. Таня Мацишена якось розказала, що попервах не знала, як до мене підійти, боялася. В неї склалося враження, що я гордовита. А потім почали спілкуватися – так ні, все нормально, можна дружити. Вона з Вінниці, і я теж там жила до 24 років. Теоретично, ми могли десь перетинатися в місті. Але потоваришували в Золотоноші. Добре, що команда є в моєму житті", — розповіла ампфутболістка.
Ольга також бігає марафони на протезі, виступає на доброчинних заходах, є громадською діячкою.
"Після поранення мені допомагали ветерани. Я відчула, як це важливо. Військові, які повертаються з фронту, мають почуватися вдома в цивільному середовищі. Тому й веду свою діяльність, аби їх підтримати", – сказала вона.
Ветеранка додала: ніколи не соромилася свого протеза. Виховує двох синів, береться за всі побутові і справи й жартома зізналася:
"З протезом я не стала ходити повільніше. Навпаки! Моя родина завжди поруч. Вони знають, що я ніколи не здаюся і вірять у мене".
