Житомирянка Світлана Карпець — вчителька математики понад 30 років працює вихователькою у спеціальному центрі розвитку дитини. У 50+ наважилася змінити фах та, ставши дипломованою психологинею, паралельно працевлаштувалася у лікарні. Тепер вона допомагає пацієнтам відновити фізичне й ментальне здоров'я після інсультів, травм та операцій.
В інтерв'ю Суспільному Світлана Карпець розповіла про те, що найбільше мотивувало її здобути іншу професію, чи складно було реалізувати задумане, як підтримували її рідні та колеги, а також про те, які виклики ставить перед собою після того, як стала дипломованою психологинею.
Психологія як наука подобалася з юності
За словами Світлани Карпець, психологією вона цікавилася, ще коли була студенткою фізико-математичного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка, куди вступила відразу після закінчення школи.
"В університеті ми вивчали психологію. Адже педагог, не важливо якого предмету, повинен володіти цими знаннями. Щоб мати підхід до своїх учнів, які є різними за характерами, темпераментами, особистісними особливостями. А тому я цей предмет завжди вивчала глибше, купувала спеціалізовану літературу відомих психологів, починаючи з Дейла Карнегі. Такі додаткові знання мені і самій були цікавими", — пригадала фахівчиня.
Набуті знання із психології, каже, знадобилися їй згодом у педагогічній практиці — спочатку у загальноосвітній школі, коли працювала вчителькою математики, а згодом і у Житомирському спеціальному центрі розвитку дитини.
Мрія стати професійною психологинею виникла після того, як почала працювати в логопедичній групі
У спеціальному центрі розвитку дитини (раніше це був дитячий садок №41) Світлана працює понад три десятки років. Більшу частину цієї практики — у логопедичній групі. Каже, для того, аби будувати довірливі стосунки із дітьми, які мають вади мовлення, їй потрібно було багато додаткових знань у галузі психології.
"Якось, і це було ще до повномасштабного вторгнення військ РФ, на базі нашого дошкільного закладу проходив семінар психологів із питань упровадження інклюзивного навчання у дошкільних навчальних закладах. Після цього я зрозуміла, що мені у моїй роботі потрібні додаткові знання, навики і методи. Адже час не стоїть на місці. І ми маємо давати дітям, які цього потребують, більше можливостей для їхнього розвитку та становлення. От тоді і з'явилася у мене мрія — опанувати фах психолога на науковому рівні", — розповіла Світлана Карпець.
Згодом, каже жінка, дізналася, що в обласному центрі зайнятості можна отримати ваучер на безоплатне навчання і за його допомогою за півтора року здобути додатковий фах у закладах вищої освіти Житомира. Для навчання обрала Поліський національний університет.
Рішення вчитися вдруге підтримали і рідні, і колеги
Світлана Карпець пригадала, що жодного дня не вагалася. І відразу почала готуватися до вступу. Каже, що навіть і не сподівалася, що її так активно підтримає родина.
"Спочатку чоловік був не у захваті, але потім погодився із таким моїм рішенням. Бо, знаючи мене стільки років, розумів: якщо я щось задумую, то мене не спинити. Тим більше, він у мене також освітянин за фахом — дуже класний вчитель фізики та математики. Та й ще 20 років поспіль був директором школи. Діти: і син, і донька відразу мене підтримали, дуже зраділи, коли я їм повідомила про своє рішення, сказали, що це моє покликання", — сказала психологиня.
Зі слів жінки, її також підтримали більшість колег. А деякі із них навіть доєдналися до програми — здобути другий фах завдяки ваучеру. Разом із нею, зокрема, навчалися дві виховательки, завідувачка та її подруга дитинства.
Навчання та здобуття нового фаху сприймала як емоційну подорож у юність
За словами Світлани Карпець, ще декілька років тому вона навіть і не думала, що навчання у закладі вищої освіти у де-факто зрілому віці, коли в тебе вже чимало набутого, взагалі можливе. Але коли стала студенткою вдруге, то сприйняла це, каже, як подарунок долі, як певну емоційну подорож у власну юність, як приємну пригоду.
"Було відчуття чогось дивного, нового, емоційного. Одразу знайшлись однодумці — такі близькі за духом мені люди, які так само, як і я, знову стали студентами. Так і навчались ми всі разом, підтримували один одного, виконували всі без винятку завдання, які нам задавали викладачі. І на все вистачало і часу, і сил. Сесії були офіційними, оплачувалися. Пригадую, я з нетерпінням чекала на кожну сесію, не пропустила жодної пари. Ми допомагали один одному. До заліків та екзаменів готувалися іноді і вночі, як це було у молодості, переписувалися по Вайберу, радились. Я сумую за тим часом, якщо чесно", — розповіла житомирянка Світлана Карпець.
Навчання і новий досвід дали багато корисного для роботи
Психологиня розповіла, що опанування нового фаху будувалося не тільки на теорії. Каже, було багато практичних і дуже корисних занять, які вона вже почала використовувати у повсякденній роботі та спілкуванні із дітьми. Каже, самотужки вона так ефективно не опанувала б всі тонкощі, практики та підходи роботи психологині.
З її слів, вона і раніше розробляла наочні посібники та методичні матеріали, за допомогою яких навчала дітей, які мають вади мовлення, соціалізуватися, пізнавати світ, позбуватися тривожності та стресів, розвивати навички мовлення та логіку.
"Наразі вивчаю нові цікаві ідеї та методи роботи із дітьми, яких мене навчили в університеті. Це когнітивно-поведінкова терапія, транзакційний аналіз, або такий психотерапевтичний підхід, який допомагає більше пізнавати себе, вірити в себе, самотужки ухвалювати рішення, які не зашкодять, відкрито висловлювати власні емоції та почуття. Також продовжую розробляти матеріали на дрібну моторику, чим і раніше займалася з дітьми із вадами мовлення. Все це, думаю, дуже важливо, зважаючи на особливості сучасного світу", — поділилася власними роздумами Світлана Карпець.
Новий фах дав можливість влаштуватися на додаткову роботу
Після отримання диплому про здобуття фаху психологині Світлана Карпець отримала пропозицію працювати у лікарні. Віднедавна вона — психологиня у відділенні медичної реабілітації та фізіотерапії лікарні №2 імені В. Павлусенка.
"Роботу із дітьми я не припиняла і не припинятиму. Психологиня у лікарні — це додаткова моя робота. А також це новий досвід, адже відтепер я працюватиму ще й із дорослими. І знову навчатимуся новим азам професії. У лікарні я допомагатиму в реабілітації пацієнтам, які потребують психологічної підтримки після інсультів, важких травм, операцій абощо, мотивуючи їх працювати зі своїм тілом та думками, аби відновити власне як фізичне, так і ментальне здоров’я", — сказала Світлана Карпець.
Жінка каже, що раніше мріяла стати лікарем. І тепер після досягнення 50-ліття вона працює у лікарні.
"Колись у дитинстві я мріяла стати лікаркою, але життя внесло у плани корективи. Зараз завдяки тому, що опанувала новий фах, я можу працювати у лікарні та допомагати хворим. Звісно, я не лікарка у повному сенсі цього слова, я не можу лікувати фізично, проте я можу бути дотична до підтримання ментального здоров'я, що немаловажно, бо це применшує фізичний біль. І найбільшою винагородою для себе вважаю те, що пацієнт після мого візиту запитує: "А ви ще прийдете?" А це означає, що все було не даремно: і мрія, і навчання, і нова робота одночасно", — розповіла Світлана Карпець.
За її словами, на досягнутому вона не збирається спинятися і планує опановувати наступний рівень фаху — хоче стати клінічною психологинею.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
