Старшому лейтенанту батальйону "Свобода" Національної гвардії України 25-річному Владиславу Стоцькому, який родом із Житомира, указом Президента України від 26 лютого 2025 року присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". У 2024 році Владислав та семеро його побратимів упродовж 67 діб у повному оточенні відбивали штурми російської армії, зупиняючи наступ на місто Сіверськ Донецької області.
Батьки Владислава — Ірина та Володимир Стоцькі — розповіли Суспільному про те, як і чому їхній син, тепер уже Герой України, свого часу обрав шлях військового і як вони самі поставилися тоді до його вибору. Про дитинство майбутнього воїна, його захоплення, про підтримку родини та риси, які допомогли Владиславу встояти у найважчі хвилини — читайте в інтерв'ю батьків Героя Суспільному Житомир.
Історію Влада Стоцького першим розповів журналіст Юрій Бутусов, якому у листопаді 2024 року майбутній Герой України розказав, як із середини літа і до початку осені 2024 року разом із сімома побратимами, будучи в оточенні, вони зупиняли масований російський наступ на місто Сіверськ Донецької області. Весь цей час воїни перебували на замаскованих позиціях у невеликих тісних бліндажах. Їжу, воду і зброю їм скидали з дронів — втім, з часом таку можливість було майже втрачено, і воїни тримали позицію з мінімальним постачанням. Нагору виходили лише, щоб відбити черговий штурм.
Батьки Влада розповідають, що бачили те інтерв'ю.
"Ми бачили інтерв’ю із нашим сином, яке наприкінці листопада минулого року опублікував у YouTube журналіст Юрій Бутусов. Наш син тоді розповідав, яке пекло йому довелося пережити в окопах на Донеччині. І ми вже знали, що тоді після інтерв’ю нашого сина подали на присвоєння йому звання "Героя України". І ось через три місяці з’явився указ. На жаль, одному із його побратимів Олександру Хомяку, який був разом із ним в тому окопі, це звання присвоїли посмертно. Він загинув, прикривши інших своїм тілом", — говорить мама Влада Ірина Стоцька.
Ірина Стоцька працює вихователькою житомирської початкової школи №11, Володимир Стоцький — будівельник, який з першого дня повномасштабного вторгнення російських військ в Україну допомагає волонтерам в одному із житомирських підрозділів ТрО "Соколи Полісся": виїжджає на чергування разом із екіпажами вогневих груп та навчає тактичній медицині.
Про те, що син — Герой України, дізналася від колег
Про те, що Владу присвоїли звання Героя України, Ірина Стоцька дізналася на роботі 27 лютого.
"Зранку я прийшла на роботу, а дівчата — мої колеги почали мене вітати. Я запитала, з чим вони мене вітають. А вони: "Як із чим? Твій син — Герой України. Вчора ввечері (26 лютого — ред.) президент України Зеленський підписав про це указ. А мені наче грудка в горлі застрягла. Слова не можу вимовити. Було так приємно — така гордість одразу пройняла за свого сина. Я спершу запишалася, а потім гірко розплакалася. Це були сльози від надлишку моїх материнських емоцій. Важко це пояснити. Знову подумала: як він там на війні? Така ще дитина. Йому всього 25 років. Я ж його змалку виховувала не для війни, не для крові, а для щасливого життя в Україні, а йому ще такому молодому довелося стільки пережити. Але певна: звання "Герой України" він заслужив. І я цим горда", — говорить Ірина.
Сина ми привітали телефоном — зараз він на фронті
За словами Ірини, сина вони з чоловіком привітали 28 лютого ввечері, коли він вийшов із ними на зв’язок.
"Влад зараз на передовій. Далі разом із побратимами стоїть на військових позиціях під Сіверськом на Донеччині. Він телефонував нам два дні тому. Ми його привітали. Він скромно подякував і сказав, що все буде добре. Він завжди нам про це каже, коли ми його про щось розпитуємо. Про високу нагороду знає — командир повідомив. Хлопці-побратими привітали. Але офіційного та урочистого вручення ще не було. Повернеться із фронту — поїдемо всі разом на цю подію", — каже мама Героя України.
Знали, що там було пекло: нам лишалося тільки молитися
Батько воїна Володимир Стоцький розповів, що вони знали, в якому пеклі перебуває їхній син разом із іншими його побратимами 67 діб поспіль — від середини липня до вересня 2024 року, але, що воно настільки нестерпне, навіть не здогадувалися. Але не допускали навіть думки про те, що з їхнім сином щось може статися.
"Він був командиром позиції. Ми знали, що відбувається там у ті страшні два місяці. Бо були постійно з ним на зв’язку. Благо, що там був Старлінк, тож, була можливість раз у день спілкуватися. Ми домовлялися, в які години він виходитиме на зв’язок і чекали. Від кожного його дзвінка дуже раділи. Він розповідав нам про ті події, говорив, як минув день, надсилав фото та відео. Все робив деколи навіть із гумором. І постійно повторював, що все буде добре, що вони вистоять, виживуть і повернуться. Зі мною, звісно, як із батьком, спілкувався більше, був відвертішим. Але навіть мені не розказував всі деталі бойового завдання, яке вони тоді виконували. З мамою був стриманішим, казав, що їй не потрібно знати все, беріг її. А коли в нього не виходило подзвонити, надсилав нам усміхнені смайлики, мовляв, я живий, і здоровий, все добре. А ми тут його морально підтримували: і словом, як-то кажуть, і думкою. Я не пам’ятаю всі події у хронології, бо день на день накладався. Але пригадую, що наші позитивні думки про нього, наша впевненість у тому, що з ним буде все гаразд, допомагали переживати нам ту ситуацію", — сказав Володимир Стоцький.
Зі слів батька, він знав, і не тільки від сина, а й від інших військових, що насправді відбувалося тоді на тій позиції, де був Владислав, які сильні штурми російських військ доводилося тоді відбивати.
"Я розумів, що там навколо коїлося. Скажу чесно, ми вже збирали групу тут у Житомирі, щоб іти на той напрямок, на ті позиції і витягати їх звідти. Збиралися хлопці-ветерани, які раніше вже були на полі бою, але через вік та стан здоров’я — у тилу, проте вміють тримати зброю. І ми зібрали групу. Хотіли вже їхати. Нас би там забезпечили зброєю. Але, на наше щастя, Влад та його побратими вийшли із російського оточення. Їм вдалося врятуватися. Тоді під час тих штурмів їх, восьмеро бійців, трьох із яких поранили, одного — смертельно — знищили понад п’ять десятків окупантів та підбили шість одиниць техніки. Всі, хто мене знав, дивувалися, як мені вдається триматися, звідки я беру сили. А я відповідав: він там, де сам для себе обрав бути. Так, він моя дитина, але він має це робити", — розповів Володимир.
Вже з дитинства розуміли, що Влад обере професію військового
Влад народився 24 червня 1999 року. Спершу навчався у початковій школі, де працювала його мама. Тоді це був навчально-виховний комплекс №11. У четвертому класі перейшов у гімназію №3 (нині — ліцей), де закінчив дев’ять класів. Потім закінчив Житомирський інститут медсестринства, отримав диплом стоматолога і пішов у військо, підписавши контракт із Національною гвардією України.
"Я дуже хотіла, щоб він став лікарем. Планували, що наш син після закінчення інституту медсестринства вступить до Вінницького національного медичного університету імені Пирогова. Але він приніс диплом про закінчення одного медичного навчального закладу і заявив, що стане військовим. Спочатку він служив в одному із житомирських підрозділів Національної гвардії Україні, а потім пішов навчатися до Національної академії Національної гвардії у Харкові. Так і розпочалася його військова кар’єра, за три роки до повномасштабного російського вторгнення", — розповіла мама.
Зі слів Ірини, її син змалку часто цікавився військовою атрибутикою. Йому подобалася військова форма, дитячі іграшки у вигляді пістолетів, біноклів. Коли був маленький, часто фотографувався у дитячій військовій формі.
"Наш син був дуже добрим, любленим дитятком, бо його ніколи ніхто вдома не вдарив, не образив. У дитинстві він цікавився справою, яка хоч чимось була пов’язана із військовими. На дитячих новорічних ранках хотів бути мушкетером, часто фотографувався у дитячій військовій формі, як-от морського піхотинця. Дуже це йому подобалося. А з іншого боку, він змалку ріс дисциплінованим, відповідальним і сміливим. Як батьки ми його наставляли, що справжній чоловік має бути сильним, хоробрим, зібраним, щоб вміти захищати себе та свою родину, дружину, країну, вміти заробляти гроші. І він таким ріс — цілеспрямованим, врівноваженим, чесним, справедливим, який знає чого хоче в житті. У Влада змалку був стрижень всередині", — поділилася мама спогадами про дитинство сина.
Займався спортом та грав на скрипці
Мама Влада розповіла, що син змалку багато займався спортом і продовжує робити це і досі. Спорт, за його власними словами, відіграв вирішальну роль в тому, що він став військовим.
"На спортивну секцію ми його завели, коли йому було 5 років. Спочатку це було заняття з карате. Ми його записали до Грибана. І він залюбки ходив, займався. Ніколи не лінувався. Я йому постійно повторювала: справжній чоловік має бути витривалим. І він слухав. Жодного разу не заперечував. Отак після навчання у школі брав рюкзачок — і на спорт, у басейн. Потім він займався айкідо декілька років поспіль. А згодом кікбоксингом. Цим спортом займається і досі. Тренується постійно. Принаймні, коли є можливість", — сказала мама.
А ще, зі слів Ірини, Влад навчався у музичній школі — грав на скрипці. А також ходив на інші творчі гуртки.
"У школі вчився добре. Особливо, коли був меншим. Потім у старших класах отримував четвірки, були деколи і трійки. Але казав, що вивчатиме більше те, що йому подобається. Захоплювався комп’ютером. Знав його досконало. А ще — був дуже активним, брав участь у всіх шкільних заходах, проявляв акторські здібності. І мав дуже добру пам’ять. Дотримувався режиму і ніколи, що б там не відбулося, не пропускав заняття — ні в школі, ні в інституті, ні на спортивних секціях", — розповіла Ірина Стоцька.
Жінка каже, що вибір сина стати військовим вони поважали, але сприйняли неоднозначно.
"Коли син заявив, що не хоче бути лікарем, а стане військовим, я збентежилася, але до його вибору поставилася із повагою. Я розуміла, що мій син цільний і не змінить власного вибору. Тому я йому не заперечувала. Хоча ми докладали багато зусиль, щоб він зміг вступити до медуніверситету. Але як він сказав, так і вчинив. У 18 років він був вже на службі", — говорить Ірина.
Початок повномасштабної війни і грамота за оборону Харкова
Зі слів батьків Влада Стоцького, коли почалася повномасштабна війна, їхній син навчався на ІІІ курсі Харківської Національної академії Нацгвардії. У перший день російського вторгнення їх курс, як інші, відправили на оборону Харкова.
"Я знав, що мій син піде на фронт. Так і сталося. Він одразу разом із іншими однокурсниками був на бойових позиціях. Навіть грамоту за захист Харкова отримав. А згодом їх відправили довчитися у Львівську область. Там за пів року закінчив навчання та отримав диплом та офіцерське звання лейтенанта. Після цього — одразу на передову піхотинцем. Заступником командира взводу. Але, пам’ятаю, я тоді дуже переживав за нього. Адже від своїх знайомих військових знав, що зброї, яку дали нашим дітям захищати країну, понад 60 років. І порох вже відсирів. Але вони вистояли навіть із такою зброєю проти росіян. І він у мене молодець", — говорить батько Влада.
Під час однієї із відпусток привіз додому невістку
Ірина Стоцька пригадала, що у 2022 році під час короткої відпустки на море в Одеську область Влад зателефонував і сказав, що приїде додому не сам.
"Я думала, він із хлопцями приїде в гості. Бо він до товариша їздив, а він нам невісточку-красуню привіз. Настя із Полтавщини. Нам дуже сподобалася: і гарна, і розумна. 25 червня 2023 року вони одружилися. Вони чудова пара. Настя нашого сина дуже любить. Горою за нього стоїть. Піднімає всі військові частини, всіх чергових, коли він не виходить на зв’язок", — розповіла Ірина Стоцька.
Зі слів мами, Влад і Настя живуть в Ірпені і нечасто приїжджають у гості в Житомир. Коли Владислав буває у короткочасній відпустці, то їде до дружини.
"Якось вони були у нас у Житомирі на Великдень. Приємно так було. Настя дуже смачно готує, випікає торти. От і того разу вона спекла великодніх пряників. Я не могла намилуватися. Вони й досі у нас зберігаються як сувеніри", — сказала Ірина Стоцька і додала, що мріє про онуків і про те, щоб закінчилися війна, і вони щасливо жили в Україні.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
