Миколі Кузьмінському 25 років. Служити чоловік пішов у 18 років, підписавши контракт із Нацгвардією України. Згодом працював охоронцем, а з початком повномасштабного вторгнення пішов на службу в 95 бригаду. У квітні 2022 року Микола отримав на фронті важке поранення, після якого йому довелося заново вчитися навіть ходити і говорити. Втім, воїн зміг це зробити і нині служить у Попільнянському відділі Житомирського районного ТЦК та СП.
Повістку Микола отримав у березні 2022 року — через двометровий зріст чоловікові запропонували президентський полк, але він вирішив йти туди, куди підуть його побратими.
"В ЗСУ служу 7 років — мені було 18 років, коли я підписав контракт із Національною гвардією України. По закінченню контракту працював охоронцем, а наприкінці березня 2022 року отримав повістку. Мій зріст — 198 сантиметрів, і мене через це хотіли брати в президентський полк. Але тоді забирали багатьох моїх хлопців і я сказав, що в президентський полк не піду, а піду туди, куди беруть моїх побратимів. Запропонували в 95 бригаду. От туди ми і поїхали наступного ж дня", — говорить Микола.
Втім, на фронті високий зріст, як виявилося, грав не на користь. Зі слів Миколи, на місцях не було таких глибоких окопів під нього, а якщо й були, то копати їх треба було дуже довго. Складнощі виникали і під час виконання бойових завдань, адже з двометровим зростом сховатися було значно важче ніж тим, хто мав нижчий зріст.
23 квітня 2022 року Микола Кузьмінський був важко поранений під час боїв з російськими військами на Харківському напрямку.
"Це мій останній день, де я був на передовій. По рації нам передав командир, що нас йдуть штурмувати. Нас залишилося під кінець 6 чоловіків, тих, хто нас йшов штурмувати — близько 40. Нас обстрілював 120 міномет. Пам'ятаю як зараз: прилетіло біля мене метрів за метрів. Врятувало, що поруч було дерево — трохи контузило, але тримався. Встав, взяв автомат, йду назад — відходимо. Хлопці прибігли нас витягувати, і тоді я втратив свідомість і впав. Чоловік, якого звали Микола — здоровий такий дядько — сам ніс мене на плечах. Я не пам'ятаю його обличчя, лише ім'я. Я хотів його знайти, бо пам'ятаю, як він тоді сказав мені: якщо виживемо — знайдеш мене і ми з тобою ще посидимо", — розповів військовий.
Після поранення Микола Кузьмінський лікувався у Дніпрі, Вінниці, Хмільнику та Житомирі.
"У мене була контузія важкого ступеня. Фактично, я був овочем — ходити нормально не міг, говорить не міг, не міг вимовити своє прізвище. Десь пів року наново вчився говорити. У 22 роки ти розумієш, що не можеш нормально говорити. Я дуже сильно цього боявся. Боявся, що все вже не буде так, як раніше. Але, як бачите, слава Богу, — каже Микола.
Упродовж останніх 14 місяців 25-річний військовий служить у Попільнянському відділі Житомирського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
"Морально трохи важко від того несприйняття, яке люди проявляють стосовно нас, як до військових, до нашої служби взагалі. Там, де я зараз проходжу військову службу, в моїй роті — 90% хлопців уже побували на передку. Вони повернулися. І буває таке, що людина не стримується і грубо відповідає. Але все одно, ми якийсь компроміс знаходимо. Стараємося не сваритися з людьми — ну, це у нас так. Я хочу бути біля дружини завжди. Я хочу мати дітей. Але не конкретно в нинішній час. Бо на даний момент я можу зараз бути тут, а можу і поїхати туди. Можу поїхати і не повернутися, а можу поїхати і повернутися — і все буде добре", — говорить Микола.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp