Українська письменниця Слава Світова 25 травня презентувала в Житомирі свою третю книгу для дорослих "Імена". В розмові з кореспондентами Суспільного письменниця сказала, що ця книга про простих жінок, про повагу і емпатію до себе, про потребу чути і відчувати інших.
Презентація книги відбулася в рамках проєкту "Гендерна книгарня", який реалізує громадська організація "Скриня корисних справ".
Слава Світова про свою книгу "Імена" і про сприйняття себе і розуміння інших
Слава, в книзі "Імена" 13 оповідань. І не одне з них не має чіткої відповіді, а чому героїня вчинила так, що буде далі. Про що ця книга взагалі, яку ідею ви вкладали в неї
Для мене, в принципі, книжка "Імена" швидше для того, щоб актуалізувати і підсвітити проблеми. Бо оповідання в книзі про непопулярних жінок, про дуже звичайних жінок, яких, так би мовити, не оспівують в піснях. Мені захотілося стати їхнім голосом, бо я знаю, що ці жінки часто мовчать, переживають якісь внутрішні колізії мовчки. Дуже рідко, їдучи в потязі, вони можуть комусь висповідати, знаючи, чи ніколи більше не побачить попутника. І мені хотілося стати цим голосом. Бо я переконана, що письменниця, письменники, вони ж для того, щоб казати людям правду. А правда, вона не завжди приємна, не завжди зручна. І навіть собі правду казати не завжди комфортно.
Я от вчора мала зустріч в Києві, і ми говорили про те, що багато жінок розповідають, що під час повномасштабного вторгнення постаріли. І це та правда, яку, дивлячись у дзеркало, доводиться визнавати. Збільшилися кількість зморшок. Десь підборіддя поплило. Почуваєшся вже не такою молодою, не такою красивою.
Ось таку правду хотілося б розказати. Бо в книжці "Імена" дуже багато тілесності, багато натуралізму і дуже багато такої оголеності, як тіла, так і душі. Тому книга може і не зовсім буде всім комфортна.
А насправді таких жінок багато, які не можуть говорити про свої внутрішні страхи?
Я не можу зробити зріз, але я орієнтувалася якраз на таких жінок. Це не книжка для успішних леді, які вже себе реалізували, які круті, які знають всі свої суперсили. Їм буде можливо нудно, можливо вони не зрозуміють, бо деякі перші коментарі і реакції на мою нову книжку вже були. Наприклад, писали, що це за якісь незрозумілі ущербні жінки?
А мені якось хотілося б більше емпатії до всіх нас. Ми всі десь трішки надщерблені в цьому житті. Воно не видно, бо ми ж замащуємо золотом ці тріщинки. Ми ж повертаємося робочою стороною, коли фотографуємося. Ми втягуємо животи, ми замасковуємо тональним кремом щось. Ми хочемо виглядати ідеально, але ми всі надщерблені всередині, глибоко. І мені дуже сильно хочеться, щоб ми всі були трішки один до одного більш уважними, більш емпатійними.
Бо я переконана, що ми прийшли в цей світ, щоб зробити життя один одного легшим. Не загризти один одного, не видирати це місце під сонцем, не штовхатися, не ображатися, а трошки бути співналаштованими. Бо коли ми співналаштовані, ми краще один одного чуємо і нас тоді краще чує світ. І тоді якось всім веселіше жити на світі. Я також думаю, що, по-перше, потрібно просто чути один одного, а якщо ти чуєш, ти можеш розуміти.
Принаймні вже це крок до порозуміння
Так. І, знаєте, щоб навчитися чути інших, дуже важливо навчитися чути себе. Я дитина 80-х, і нас тоді вчили, що "я" — остання літера алфавіту. А із свого власного досвіду я розумію, що "я" це перша літера алфавіту в нашому житті. Все в нашому житті починається з "я". І це не про егоїзм, це про увагу до себе, про вивчення себе, про повагу до себе, про інтерес до себе.
Тому що коли ми все про себе знаємо, ми і людей краще відчуваємо і чуємо їх. Не просто слухаємо, а ще й чуємо. Ми тоді читаємо людей, тоді для нас важливі не тільки слова, а будь-яка міміка, будь-який невловимий жест. Ми тоді вже зрозуміємо, що там за вдаваною картинкою може стояти. Я дуже люблю людей, я дуже люблю за людьми спостерігати.
Тобто любов до людей це сприймати їх такими, якими вони є?
Так, це про сприйняття, насправді. Бо ми ж всі не ідеальні. Коли я працюю з авторками-дебютантками, у мене є терапевтичне письмо, інтуїтивне письмо, творче письмо. Я завжди кажу про те, що у мене є навіть такий блок, який називається людинознавство. Це про спостереження за людьми і це про те, що варто пам'ятати, що ми всі полярні. В нас всіх живе плюс і мінус. Ми не можемо бути всі в плюсі. Десь все одно є якась інша, темна, сторона місяця. Вона є в мені, є в вас, є в інших людях. І надважливо зчитувати це і розуміти.
Бо ми часто не розуміємо контексту і не розуміємо, яку війну воює окрема людина. В її чоботях нам не пройшли шлях, а засуджувати завжди легко. І це те, що я бачу зараз в соцмережах — засудження всіх. І тих, хто залишився, і тих, хто виїхав. І особливо важко жінкам, бо вони, бідні, взагалі нікому не можуть догодити. Не вивезла дитину — погана матір, вивезла — вертихвістка, сім'ю не шанує. Тобто жінкам взагалі дуже складно. Або треба народжувати дітей, щоб збільшити демографію. Народила, набрала зайвих кілограмів — і ось ти вже втратила форму, подивись на себе, на кого ти стала схожа?
І цей тиск, я можу говорити тільки за жінок, бо я сама жінка, він просто колосальний. І хочеться трішечки сказати людям: спокійніше, у нас у кожного є своє життя. А за рештою людей ми швидше можемо просто спостерігати. А це штрикання, наступання на чужі болючі мозолі, розколупування чужих ран — нікому від того насправді не є добре.
Повертаючись до книги, яку сьогодні ви представляєте, вона має назву "Імена". Із чим це пов’язано?
Так, це цікаво. Кожна жінка, про яку я писала історію, вона має ім'я. Але кожна жінка має якусь приховану травму, якесь болюче місце. І коли я тільки починала свою психотерапію, що дуже важливо в наш час, мені психотерапевт сказав про те, що все, що ми відчуваємо, має назву. І це про те, що ми мусимо навчитися себе зчитувати — зчитувати тіло і гостроту емоцій. Що я відчуваю зараз: я злюся чи я ображена до глибини душі? Це я щаслива, коли мене ж розпирає, чи це тривога? Чи це гострий страх? Чи огида якась? Чи розслабленість? Тобто все в цьому світі має ім'я. І мені хотілося на міксі імен жінок і того, що вони там проживають, бо там є і хороші дівчатка, і ті, які там з синдромом самозванця, і ті, які борються зі своєю самотністю, ті, які шукають сенс життя, ті, які проживають втрату, це все можна назвати по імені.
На обкладинці книги фрагменти тіла. Що це означає?
Ну це теж цікаво. Це справді фрагментарність для мене. Я спостерегла за жінками і за собою таку цікаву річ. Коли я дивлюся на себе в дзеркало, мені ось тут подобається, тут щось не подобається. В одному місці нормально, а в іншому можна було б трішки виструнчити, вирівняти, розгладити. І це про фрагменти, про те, що ми не бачимо себе цілісно. А іноді ми настільки зациклюємося на тому, де в нас не так, що ми втрачаємо ось цю цілісність. Але це тільки ми себе так бачимо у дзеркалі. Бо люди поруч завжди бачать красиву, цілісну, щасливу, або глибоку, або будь-яку жінку. І ця обкладинка книги про те, чому інші нас бачать ось такою цілісною, а ми себе — шматочками. І як зробити так, щоб ці шматочки з'єднати в єдине і побачити себе.
Письменники оголюють проблеми, лікують, надихають. Ви вивчаєте і піднімаєте питання, які хвилюють жінок. Чи можете дати відповідь, як жінкам, які в теперішні часи розуміють, що вони, можливо, не так виглядають, вони старіють, як знайти в собі ту впевненість, що їм для цього робити?
Знаєте, я не маю відповіді, бо я теж проживаю ці тяжкі часи. Я теж абсолютно точно так само проживаю і вікові зміни, і зміни настрою, бо ресурс зовсім різний у нас всіх під час цієї війни. Я би почала, знаєте, не з впевненості, а я б якраз почала з емпатії до себе. Бо ми так гарно для подруг, для близьких нам жінок завжди знаходимо хороші слова. Ми завжди питаємо, як ти, завжди кажемо, я тут, поруч, ти можеш поговорити зі мною. А чому для себе нам не знаходиться цих слів? Чому ми не можемо сказати собі, слухай, давай ти зараз приймеш ванну і трішки відпочинеш, або сказати — я із тобою, не переживай.
Знаєте, всередині нас живе маленька дівчинка, вона нікуди не ділася. Коли я на психотерапевтичній сесії її вперше всередині побачила, я жахнулася. Бо мене психотерапевтка запитала, а як вона виглядає? А моя внутрішня маленька дівчинка на той час сиділа така розгублена, обхопивши рученятами коліна, і вона така була покинута, навколо темрява. І мені так стало її шкода. Я тоді так плакала і сказала, боже, ну вже тепер, коли я тебе побачила, я обіцяю тобі, що я ніколи не буду нехтувати тобою і так далі. Воно може звучати дивно, але ми всі родом з дитинства, всі травми родом з дитинства, весь наш найважливіший досвід родом з дитинства, всі сюжетні історії теж родом з дитинства. Одна письменниця Фланнері О'Коннор сказала, що якщо ви прожили життя хоча б до 20 років, у вас є вже купа матеріалу на книжку. Тобто все звідти, все з дитинства. Тому повага до себе, трішечки емпатії. Тоді буде більше емпатії до всіх нас.
Презентація книги Слави Світової "Імена"
Презентація книги відбулася в рамках проєкту "Гендерна книгарня", який реалізує громадська організація "Скриня корисних справ". Координаторка проекту Тетяна Гордієнко розповіла, що "Гендерна книгарня", яка діє з 2018 року, це знайомство житомирян із корисними книжками, в основному художньою літературою. 25 травня відбулося знайомство із новою книгою Слави Світової "Імена", яка вийшла друком у 2024 році.
За словами Тетяни Гордієнко, це третя доросла книжка авторки, яка більше відома як авторка дитячих книжок. Дві попередні побачили світ в 2015-2016 роках.
На думку Тетяни Гордієнко, книга "Імена" більше центрована на жіночу читацьку аудиторію. Книга дуже серйозна і піднімає дуже важливі питання, каже Тетяна Гордієнко, коли через невідповідність свого власного життя до вимог суспільства у персонажів оповідань виникають певні проблеми, з якими дуже важко справлятися наодинці.
"Зараз ми всі говоримо про важливість ментального здоров'я українців і українок. І тому ця книжка дуже важлива в тому плані, що вона розказує історії жінок, які стикаються із своїми проблемами, які генерують більше не стільки особистість героїні, стільки її характер, навколосоціальний конструкт, думки про те, як повинна жити жінка, якою вона повинна бути. Тому, говорячи про цю книжку, хочемо звернути увагу на важливість того, щоб і самі жінки були готові вирішувати свої психологічні проблеми, і щоб суспільство було готове обговорювати їх і надавати їм тієї уваги, на яку вони заслуговують", — сказала Тетяни Гордієнко.
Координаторка проєкту говорила про те, що люди не повинні обмежуватися гендерними стереотипами. Вони мають почували себе вільними реалізувати себе і своє життя так, як вони відчувають, щоб це було на користь і особистому розвитку, і суспільству, в якому живуть жінки. Тому ми як громадська організація і звертаємося до таких тем, сказала Тетяна Гордієнко.
Під час презентації книги "Імена" житомирська психологиня Ірина Сторожук розповіла про психосоматичні прояви як реакцію на події у житті людини і провела кілька вправ на заспокоєння і психологічне розвантаження організму людини.
Суспільне раніше розповідало про презентацію книги про військовослужбовиць"Це воює вона", яку провели в рамках "Гендерної книгарні". До видання увійшли історії 25 жінок з різних міст України, які стали на захист держави. Книга стала третьою із серії про українок, які досягають успіху у своїй сфері.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
