"Душа зобов'язана працювати і день, і ніч", — головна ревматологиня Житомирщини Людмила Крикливець

Ексклюзивно
Житомирська лікарка є авторкою 19 художніх книг. Фото надала Людмила Крикливець

Головна ревматологиня Житомирщини Людмила Крикливець є авторкою 19 художніх книг, поетичних збірок, публіцистичних творів.

Членкиня Національної спілки письменників України має 47 років стажу у галузі охорони здоров'я. 39 років працює завідувачкою ревматологічного відділення обласної лікарні. Заслужена лікарка України є авторкою понад 10 наукових робіт, надрукованих у виданнях України, та двох — у Німеччині.

Людмила Крикливець розповіла в інтерв'ю Суспільному, як розпочинала свій професійний шлях лікаря, коли стала писати вірші, що її надихає та як вдається поєднувати фізичне і духовне зцілення людей.

Ви працюєте 47 років у медичній сфері. Розкажіть про свій професійний шлях як лікаря.

Починала з посади сільського лікаря. Жила в селі вперше. Адаптація була курйозною.

У селі Шаповалівка Борзнянського району, де я почала працювати, була дільнична лікарня. Район обслуговування — 10 тисяч населення. Це дуже багато: 10 сіл, 2 радгоспи, два заводи і вузол залізниці. Працювала як теперішній сімейний лікар. Це була терапевтична практика, хірургічна: розкривала абсцеси, накладала шви на чисті рани, видаляла у дітей сторонні предмети з вух, носа, приймала пологи.

Фото надала Людмила Крикливець

Мій перший виклик відбувся восени. Це час, коли в селах з чорноземом стають непрохідними сільські дороги, бо земля під ногами перетворюється в рідку кашу глибиною до колін. По мене прислали воза з сидінням біля конюха — це дощечка, застеляна рядном. Я все життя прожила в місті й не мала поняття ні про чорнозем, ні про одяг, необхідний у негоду.

Це були сімдесяті роки минулого століття. Тоді жінки мого віку (24 роки — ред.) носили короткі сукні і пальта, чоботи до колін на високих підборах і капелюхи з широкими полями. Отож на мені було модне пальто з капюшоном в яскраву теракотову клітину, чоботи з підборами 10 сантиметрів і білий широкополий капелюх, а ще я мала чудову японську парасольку з принтом рожево-червоного кольору, бо накрапав дощ. Тож уявіть таку яскраво вбрану жінку на возі з оголеними колінами, в дощ під вишуканою парасолькою. Усе село було у вікнах чи біля плоту. На ранок люд гудів новиною: "Ви бачили нову лікарку? Міська фіфа! Бідний Юрій Іванович (мій чоловік), такий роботящий чоловік...".

А через місяць-другий думка про мене змінилася. Якось увечері до лікарні під'їхала вантажівка. З неї вийшов чоловік середніх років і одразу ж попрямував до лікарні. Він сказав, що привіз хвору дружину, яка лежить у кузові машини. Ми не встигли й оговтатися, як він знову з'явився з жінкою на руках, голова якої неприродно звисала.

Ми з медсестрою одразу зрозуміли, що жінка мертва, але зважаючи на те, що чоловік був не в собі, ми боялися про це йому сказати. Хворі, котрі були в лікарні, невідомо куди зникли. І ми залишилися один на один з неадекватним чоловіком, тремтячи від страху.

"Чого ви стоїте? Робіть їй щось", — закричав чоловік. Любов Федорівна (медсестра) покрилася холодним потом, губи в неї тремтіли.

"Спокійно, — прошепотіла їй я. — Беріть систему, ліки, підключайтесь. Зробите вигляд, що вкололи".

За хвилину я слухала мертву, а медсестра "спостерігала за введенням ліків". Так продовжувалося хвилин двадцять. Увесь цей час чоловік не відходив від жінки, затим відштовхнув нас від неї.

"Дурні курки! — Раптом закричав він. — Ви що, не бачите, що вона мертва".

Потім відкинув геть крапельницю, схопив мертве тіло, як мішок закинув на плечі й вийшов. Поки ми отямилися, то почули лишень шум від'їжджаючої машини.

Як і коли почали писати вірші?

Почала писати вірші в 14 років. Про мій перший твір вчителька сказала, що це — плагіат, і я перестала писати. А потім було шалене кохання і нова необхідність виливати думки, почуття, які ще комусь стануть близькими.

Була переможницею конкурсу читців у Чернігові, затим пройшла курси акторського мистецтва в театрі.

Нині я є авторкою 19 художніх книг, поетичних збірок, публіцистичних творів, лауреаткою літературної премії імені Михайла Клименка, Василя Земляка.

Фото надала Людмила Крикливець

Протягом 11 років — до 2015 була керівником театру мініатюр "Авіценна", який двічі вигравав Гран-прі на Всеукраїнському фестивалі мистецтв "Ліра Гіппократа". Шкода, що 9 років тому театр "помер".

Де черпаєте натхнення? Про що пишете? Чи присвячуєте свої твори медичній тематиці?

Натхнення приходить непрошеним гостем, буває вночі, буває в душі, слова ллються потоком — встигай записувати. Теми здебільшого філософського, психологічного осмислення життя. Медицині також присвятила книгу, яку приурочила до ювілею лікарні.

Людина — єдина система, кожна з неповторними особливостями. Комусь для зцілення потрібен Шопен, комусь — поезія Шекспіра, а хтось надає перевагу боксерський груші чи заняттям йогою. Війна висмоктує душу, руйнує оголеною несправедливістю. Зараз пишу про неї.

Фото надала Людмила Крикливець

Є життя з позитивом і негативом. І те, й інше змушує замислитися, щось оцінити, зробити висновки. Цей висновок приходить сам собою в римованій формі або в образах, які починають проживати своє незалежне життя: я не можу за власним бажанням вбити героя чи змусити когось покохати. Наприклад, за 3 години до початку війни я написала:

Чи є в тиранів каяття?
Не було в жодного й немає.
Хоча в історії життя,
Злочинців кара доганяє.
Це буде потім… А тепер,
Коли в дзеркалах — очі страху,
Коли безумство руських сфер
Не залишає вибір шляху
Вкраїнцям рідної землі
До миру в спокої й теплі,
До вітру волі на вітрилах
У древнім Києві на схилах.
Бо знову — час випробувань,
Брехні цинічної підлоти
З московських офісів і бань,
Кремлівсько-Думної гидоти.
Знамо, москвитів сотні літ
Дратують вперті українці.
Їх європейський родовід,
Талант і врода в кожній жінці.
Знання і мудрість, і культура
Та й мова, що маніжить слух.
Хоча, здається, їх натура
Слів наших не бере й на дух.
Як не виносить нашу славу
І все зростаючу державу.
Проте, сусіда не змінити.
За краще в злагоді з ним жити…
Не так вдалося, як гадалось.
В Росії знову диво сталось,
Бо виріс з ВИШКРІБКА — ТИРАН,
Надія й слава росіян,
Якому ревно б’ють поклони,
Забувши правду і закони.
Чи їм замало крові, сліз?
Куди їх демон зла заніс?
Аби засіяли трунами
Свої простори поряд з нами?
Аби сиротами ставали
Ще ненароджені сини?
Й несли в покуті гріх війни,
Яку почав їх цар садизму
Кривавий виродок фашизму,
Ущербний духом боягуз,
Що у минулому загруз.
Народ і ближніх зневажає,
Себе на трунах величає.
Отож, гуртуйтесь, УКРАЇНЦІ!
Нас кличе голос прадідів,
Аби запал наш не згорів
І ми не впали на колінці!

Як вдається все встигати?

Душа зобов'язана працювати і день, і ніч. Бездіяльність розбещує, породжує ниці вчинки та звички. Найкраща сфера роботи душі — власне удосконалення. Обов'язково —збагачення знаннями, по часу — постійно, адже їх за плечами не носять, аналіз власних помилок — щодня; а ще — висока вимогливість і безжалісність до себе (в духовному плані), а про тіло треба дбати, берегти і леліяти, тому що це — подарунок матері-Природи, скарбниця земного життя.

Фото надала Людмила Крикливець

Який принцип сповідуєте по життю? Ваші поради

Мої життєві принципи мені передали батьки — дуже освічені, поважні в своєму середовищі люди, які давно пішли з життя, залишивши по собі гарні спогади у земляків.

"Люби, Люсенько, людей", — завжди говорив мені і моїм дітям мій батько Сергій Якович. А мама, Надія Олексіївна, казала: "Людина може все, головне — мати бажання, чим воно сильніше, тим вірогідніша можливість його здійснення". Вони обидва були педагогами і мали величезний вплив на формування моєї особистості.

Лариса Харчук/Facebook

А власне, довге життя підтвердило ще один принцип: "Головне стати не просто спеціалістом, а професіоналом у своїй спеціальності".

Я б порадила кожному намагатися залишатися людиною в морально-етичних вимірах, визначених Біблією, не забуваючи при цьому, що ми — "люди розумні"; вчитися до останнього подиху, бо чим більше ми знаємо, тим більше розуміємо, що багато чого нам ще треба осягнути. Криниця знань — бездонна і щодня наповнюється новою інформацією. День не повчився — відстав на тиждень.

Фото надала Людмила Крикливець

Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:

Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube