"Знову не спиш", — житомирянин Віталій Каба за перший рік повномасштабного вторгнення записав альбом

Житомирянин Віталій Дмитрук, він же Віталій Каба, служить у військовому оркестрі. За перший рік повномасштабного вторгнення музикант записав альбом "Знову не спиш". Про творчість під час війни, про перші дні повномасштабного вторгнення та значення української музики у формуванні патріотизму Віталій Каба розповів в інтерв’ю Суспільному.

Віталій, ви написали трек "Житомир існує". Яка історія його створення?

Був такий мем в інтернеті, що "Житомира не існує". І ми вирішили з моїм товаришем Ігорем Додакевичем, сидячи на студії, що треба написати про те, що Житомир існує.

Скільки може продовжуватися цей мем, що його немає. Я взяв ручку, пішов додому, зателефонував йому через два дні, кажу, Ігор, в мене не виходить написати. Він каже, ти просто ще не старався, давай постарайся. І буквально день-два я беру листок і пишу пісню про те, що Житомир існує, описав різні професії, життя міста, і саме приспів про те, що ми бунтуємо за те, що хтось каже, що нашого міста не існує. Саме такий сценарій був написання цього твору, музику, я там і на трубі у треці цьому граю. Тому якось так було створення цього житомирського шедевра.

Чому виникають ось такі меми? Вони з’являються непросто так, тобто, є певний контекст. У чому ви бачите цей контекст?

Як на мене, такі меми запускаються дуже швидко сьогодні. Чому? Тому що соціальні мережі з великою швидкістю їх розносять. І в нас і в Україні дуже багато різних гумористичних шоу, так само багато інтерв'ю, де почали люди обговорювати саме цю тему, про наше місто. І воно розлетілося з такою швидкістю, що ми були вимушені написати відповідь, скажімо так.

Чи можна сказати, що люди мають якийсь запит і є щось сказати, але вони не можуть проартикулювати. А ось артисти можуть це зробити набагато яскравіше.

Так, артисти не тільки словом можуть, але і музично підкреслити. Все таки музика, багато енергетики несе сама в собі. Саме тому, цей трек такий запальний, щоб показати, що ми дійсно бунтуємо і щоб показати, що ми дійсно є і існуємо. Ми в цьому місті живем і творимо, краще місце це Житомир.

Граючи на трубі як професійний трубач у різних колективах України і не тільки за кордоном, я зрозумів, що я також спробую написати якусь пісню, музику, здобувши той досвід, який я отримав. Десь з 2017 року я почав писати пісні, вони були на різних мовах. Вже з того часу я почав писати і патріотичні пісні. Одну з патріотичних пісень я вже писав, коли почалося повномасштабне вторгнення.

Але це все призвело до роботи з людьми, які надихнули мене і в Україні, і за кордоном, які показали, що дійсно це можна робити. Вони мене підтримали, сказали, що не зупиняйся. Я почав писати далі. На блокпості, коли почалося повномасштабне вторгнення, я написав пісню під назвою "Ми, як соколи, вмієм літати", яку я присвятив своєму товаришу, загиблому В’ячеславу Дворницькому, який служив в десантно-штурмових військах. Ця пісня була написана олівцем на маленькому клаптику паперу, я потім цей клаптик носив, носив і я все-таки зрозумів, що треба сідати, що з цим робити. Такі настрої були, незрозуміла ситуація, що взагалі відбувається навколо тебе. Але я виділив час, поїхав до міста, ми зробили демку спочатку, потім записали сам трек і так з'явилась пісня "Як соколи не вмію літати". Але свою творчість я хотів би бачити, і зараз з 16 березня виходить мій альбом під назвою "Знову не спиш". Саме там я вже зовсім в іншому амплуа, так скажімо, виглядаю і на різну тематику є пісні.

В цей альбом увійшли такі треки "Будем, брате" на військову тематику. Це саме про те, що у нас сьогодні війна, я її присвячую хлопцям з передової. Там такі слова, що "будемо воювати, не з тобою брати за нашу волю, за квітучу долю". Потім "Знову не спиш", ударна пісня альбому, чому так назвалась, вона присвячена дівчині. Там любовна лірика про те, що не все буває гаразд, бувають різні ситуації в житті, в коханні, в стосунках. Пісня "Вітер" також там є.

Куди вітер, куди я, туди і вітер — це про вас?

Так. Сама історія створення була така. Я вийшов з одного закладу у нас в Житомирі, і одна з дівчат сказала таку фразу: "Куди вітер, туди і я" — і пішла. Ну, я не міг не підхопити, бо це, як кажуть, такі слова з народу. Я підхопив ось ці слова, приїхав додому, думав над ними, потім я їх перекрутив, поставив "Куди я, туди і вітер", зрозумів, що це якраз моє направлення. І скажу, що так було не завжди "Куди я, туди і вітер". Були завжди рамки, які нам виставляють, соціум, так скажім.

Але треба розуміти, що рамок насправді немає, тому що мене також свій час стримували. Є купа стримуючих факторів в нашому розвитку, це коли люди можуть казати, що "Не роби, це не твоє, не треба лізти кудись". Як скажу, що треба лізти і робити все, що ти можеш, тільки тоді ти побачиш результат від цього. Тому що, на жаль, по-іншому ця машина не працює. Якщо ти витрачаєш свій час, працюєш в певному напрямку, якщо тобі, в першу чергу, це приносить задоволення, то ти бачиш, що потрібно йти в цьому напрямку. Тому, куди я, туди і вітер, і в мене немає меж. Вони тільки існують, сьогодні, з-за цієї ситуації, що в нас в країні ставиться.

Я також є військовослужбовцем Збройних сил, і не завжди мої якісь бажання і мрії можуть виконатись так, як я хочу. Тому що ми сьогодні маємо війну. Але я служу у підрозділі саме з музичним направленням. Так, на жаль, ми маємо сумні заходи, де ми забезпечуємо їх. Також, це поїздки на передову, це підтримка бойового духу наших хлопців. Тому рамки є, але ми все робимо для того, щоб їх в подальшому не було, ми всіх переможемо. Перемога буде за нами, тому ми знов будемо йти тільки вперед.

Бути вільною людиною що для вас означає?

Це цікаве питання, про нього можна багато говорити. Але, напевно, для мене бути вільним, це в першу чергу, займатися тим, чим ти хочеш. Друга черга, це ті мрії, які в нас є, все-таки до них йти і не боятись їх. Чому? Тому що, якщо ми маємо лише одну мрію, ми до неї приходимо за якийсь проміжок часу, і ми згораємо, тому треба ставити мрій багато і потрошки до них йти. Тоді є мотивація для життя.

Мені дуже подобається така штука, наприклад, дзвонити другу, товаришу чи знайомому. Ти не хочеш поїхати кудись? Хочеш — сіли і поїхали. Це є наша воля, ми можемо кинути все, але для того, щоб кинути все, треба заробляти гроші. Я, наприклад, замислююся над тим, що хотілося б, щоб рівень життя в нашій країні був такий, як і за кордоном.

Я, будучи за кордоном, бачив ситуацію якраз саме того, що коли дідусь із бабусею, відпочивають на лайнері, яким по 80 років, і вони сповнені життям. Я хочу так само бачити своїх батьків, батьків моїх друзів, які могли б купити квитки і полетіти десь на відпочинок. Відпрацювавши 50-60 років, вони, на жаль, на сьогодні бачимо ситуацію, яку мають наші дідусі і бабусі. Вони сьогодні не отримують той певному достатку, медичні допомоги. Тому я надіюся, що наше покоління щось змінить і вони будуть жити краще.

До повномасштабного вторгнення ви працювали за кордоном. 24 лютого 2022 року ви були в Україні. Пригадайте цей день.

Десь 5-та година, коли полетіли перші ракети на нас. Староста нашого селища пішов по хатах казати, що почалася війна, що треба хлопців гуртувати якось. Я пам'ятаю, що 25-го числа я вже стояв на блокпості під одним з аеродромів нашої країни, і летіли штук 11 ракет, напевно. І я так подивився в небо, і будучи там 2 місяці за кордоном, не знаючи, що таке війна взагалі. Було таке двояке враження і навіть нерозуміння того, що зараз трапляється, і я в цій ситуації знаходжусь. Це так все швидко промайнуло. Я пам'ятаю, як приїжджають військові хлопці. Кажуть, хлопці, хто з вас служив в органах чи в армії? Нас там підняли руки 3 чоловіка, нам зразу надали зброю, боєприпаси. І я розумію, що вони вже бойові, це не іграшки і не кіно вже, ми стоїмо з бойовою зброєю.

І так сталося, що місяць відбувши там на блокпості, я зустрів свого товариша, з яким навчався ще в музичному училищі. І він мені сказав, що приходь до нас служити, бо він був на той час одним трубачем колективу. Навіть так, як я трубач, я кажу, окей, я піду. І як коли я зустрів свого товариша, він мені запропонував піти до лав Збройних сил, вже потім я зв'язався з командиром, і так я попав в Збройні сили в оркестр служити.

Працюючи у військовому оркестрі, ви продовжуєте писати авторські пісні.

Так, звичайно, і напевно, це те, що мене сьогодні мотивує, заспокоює, коли я займаюся музикою, не на роботі. У нас різні ситуації на роботі є, я стараюся відволікатись від цього. За рік повномасштабного вторгнення був написаний альбом "Знову не спиш", зараз ми працюємо над новим альбомом, вже є доробки, так скажем, демоверсії пісень.

Якою ви бачите роль української музики у формуванні патріотизму в українському суспільстві?

Музика, як і мова. Я вважаю, що сьогодні наші дітки і люди, дорослі повинні слухати український контент, тому що в нас він дуже багатий. В нас є дуже багато талановитих людей. Я для себе відкрив віршів, люди пишуть. Зараз, до речі, я придбав книгу Жадана. Мало в кого вона є, але я всім раджу купувати такі штуки і створювати свою бібліотеку. Навіть взяти "Євробачення". Українську пісню слухав майже весь світ. Ми показуємо світу свою музику. Дуже багато нових ідей в музиці виникли. Ми почали користуватися різними мотивами ще старої музики, про які ми вже забули. Сьогодні вони всі піднімаються. І, як я кажу, і семпли в музиці, які були давно забуті, сьогодні повертаються. Оця краса і мелодійність нашої мови, вона як струмочок ллється. Тому я дуже радий за те, що такі люди в Україні є, і вони продовжують творити свій продукт. І це дуже круто. Я хочу співати про все, що я бачу навколо. І доносити не тільки сум. На жаль, кожного дня, ми бачимо такі ситуації, які змушують нас сумувати. Деякі свої пісні я пишу для того, щоб трошки підбадьорити людей.

А що ближче особисто вам?

Це світова тема. Любов, стосунки, почуття, поцілунки, коли ти рано стоїш під балконом, співаєш пісні. Тому ця тема, як я вважаю, вічна і про неї завжди можна співати. Тому в мене майже 50% пісень в альбомі саме про це.

Чи потрібно формувати в музичному контексті нові змісти та образи?

Я думаю, так. Можливо 50% музики, так, вона пишеться для хлопців. І, так скажімо, скоординований вектор, так. В нас війна, і як колись були бандуристи, які ходили і грали та розповідали історію, і все, що відбувалося в тому чи іншому місці нашої країни. Так сьогодні музиканти, вони доносять це. Наприклад, фортеця Бахмут. Так, є історія, і через історію ми вже розповідаємо композицією, твором.

У мене вийде сингл під назвою "Доки є я". Там такі слова: "доки є я, доки є ти, доки є ми, нас не перемогти". Тому я хочу, щоб люди не забували, що в нас є війна, продовжували донатити, продовжували піклуватися один про одного. Бо в тому, напевно, і є сила нації, коли ми будемо один за одного. Показувати це нашими справами.

Пропоную поговорити про амбіційні музичні плани на майбутнє.

Насправді планів дуже багато. Це і зйомки кліпів на треки, і створення нових композицій. Не завжди вистачає часу. Однак, один кліп ми знімали о другій ночі, але дякуючи, що було світло, ми це могли зробити. Скоро вийде кліп на пісню "Вітри". Потім ми плануємо зробити кліп на пісню "Знову не спиш".

Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:

Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube