Що відчувають військові, очікуючи та відбиваючи російські атаки. Про що вони мріють, що бачать у снах під час відпочинку та за що вони воюють, — розповіли журналістам Суспільне Житомир військові, які бережуть небо над Житомиром.
Хайвей
Годинник на його руці показує майже 14 тисяч кроків, хоча зараз ще тільки ранок. Його позивний — Хайвей, бо його життя — як магістраль, тільки вперед. Він ніколи не хотів бути військовим, займався ландшафтним дизайном та конструював меблі. Зараз він служить у Національній гвардії України і захищає небо над Житомиром.
“Я служив, був в АТО, а потім звільнився і жив цивільне життя. Була цікава робота, різні хобі. За освітою я деревообробник, тож було багато планів розвивати власну справу. Клята повномасштабка! Одразу повернувся на службу, бо захищати Батьківщину потрібно”, – голос чоловіка стає рішучим, хоча за балаклавою не видно обличчя, чути, як він з силою стискає зуби. Розповідаючи про службу, чергування він каже, що не відчуває ніяких емоцій, ні страху, ні адреналіну.
“У мене тільки одна думка завжди — “Побачити-знищити”. І все. Вже давно все працює на автоматизмі. Працювали ми з товаришем по ракеті. Умови були досить погані – туман, обмежена видимість, звук погано розходиться. Часу у нас дуже мало. Але ми встигли буквально на третій секунді спрацювати. Зробили свою роботу і навіть не зрозуміли, що відбулося. А потім такі переглянулися між собою: “Прикольно, збили”. От і всі емоції”, – Хайвей всміхається, кілька секунд думає і потім розповідає, що коли були його перші чергування ще у 2022 році, одного разу свідками стали люди, які аплодували і радісно кричали.
“Тоді, зізнаюся, я таки відчував різні емоції, приємно було, що люди оцінили нашу роботу. Але і відчув розчарування. Ракета йшла на маршовому, швидкість була велика. ЇЇ збили, але не ми. Нам не вистачило секунд 5”, – розповідає військовослужбовець. Він говорить, що для нього найголовніше – захистити небо над Житомиром, щоб люди жили спокійніше. Хоча робота у нього і напружена, він не бачить роботу уві сні.
“Щоразу мені сниться, як знімаю з себе форму і займаюся своєю сім'єю. Це єдине, чим я дійсно повинен займатися — працювати, дивитися за рідними, близькими. Підтримувати їх, допомагати. Поки ця війна — занадто мало часу на сім'ю. Навіть засинаючи я мрію про відпочинок з сім'єю, але без телефону. В нашій справі дуже багато даних приходить різними каналами. Це постійне перебування на зв'язку так замучило, що вже сил немає. Цей телефон… уявіть, ви з ним ходите. Ви з ним спите. Ви з ним їсте. Скрізь, куди б не пішли, він біля вас і ви завжди повинні бути на зв'язку. 24 на 7. 365 днів на рік. Навіть у відпустці. І ви не маєте часу на сім'ю. Навіть просто поговорити. Мрію про те, щоб відпочити від цього, просто щоб хоча б пару днів ніхто не турбував”.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
