Загинув за два дні до народження сина. Історія військовослужбовця Олександра Катрана

21-річний військовослужбовець ЗСУ Олександр Катран родом з Херсонщини. Він загинув на Донеччині поблизу Мар'їнки під час укріплення позицій: потрапив під артилерійський обстріл російських військових. Це сталося 26 грудня 2023 року. Він не дожив два дні до народження свого сина Матвія. Його дружина, Анастасія, народжувала у Запоріжжі, і не змогла потрапити в Житомир на прощання.

Фото з прощання з Олександром Катраном. 5 січня 2024 року. Фото: Тетяна Іскоростенська/Суспільне Житомир

Анастасія родом з Донецької області, села Першома́р’ївка. Там вона і познайомилась зі своїм чоловіком у червні 2020 року, коли він проходив строкову службу.

"Він десь о пʼятій ранку прийшов до мене у двір зі своїм побратимом. Спочатку вийшла моя мама, потім я і почала допомагати по господарству. Перше, що він мені сказав — це "Привіт, я Саша. З прийдешнім днем народження" і запропонував допомогу. Я відмовилась, але за декілька днів він повернувся — нібито поговорити з моєю мамою. Потім йому треба було повертатись в сусіднє село, а в мене там друзі, родичі, і я теж туди йшла. Зі мною була моя собака, яка важила кілограмів 15 і була дуже лінива. Він мені запропонував допомогу — донести її на руках. І півдороги він ніс автомат, собаку — доки ми не дійшли. Найбільше стомилась собака", — розповідає Анастасія.

На День народження Олександр подарував Анастасії її перше татуювання.

Перше тату Анастасії, яке подарував їй чоловік Олександр. Фото: Олена Ваховська/Суспільне Житомир

"Я йому якось казала, що дуже хочу собі татуювання. І він попросив свого побратима його мені набити. Отак завдяки йому у мене зʼявилося перше татуювання. І в той день він доїв за мене козу. Бо коли мені били татуювання, її треба було подоїти", — згадує Анастасія Катран.

Згодом пара зробила собі однакові татуювання.

Парні тату, які зробили Анастасія та Олександр. Фото надала Анастасія Катран.

Анастасія каже: вони з Олександром завжди були разом. Заради неї він одного разу навіть ходив у СЗЧ. Олександр приїжджав до Анастасії на вихідні, вони жили разом у Житомирі та в селі поблизу його місця служби. Аби керівництво відпускало його до коханої, хлопець щодня ходив у наряди. За декілька днів до того, як Олександр мав закінчити строкову службу, почалося повномасштабне вторгнення росіян.

"А потім він вирішив підписати контракт. І коли він підписав, ми дізнались, що я вагітна. Хоча мені лікар казав, що я не зможу мати дітей. У нас навіть була з Сашею така розмова, що якщо ми не зможемо мати дітей, то після війни ми обовʼязково візьмемо дитину з дитбудинку. Він уже був там, на полігоні, купив мені тест на вагітність, і 60 кілометрів ішов пішки, аби мені його принести. І ця друга смужка зʼявилась моментально. Я плакала від того, що не розуміла як це можливо, а він плакав від щастя. І він одразу сказав, що у нас буде хлопчик. На той момент він уже зробив мені пропозицію", — розповіла Анастасія.

Анастасія Катран із сином Матвієм. Фото: Олена Ваховська/Суспільне Житомир

Це було 19 лютого 2023 року. Того ж дня Олександр поїхав на службу. Чоловік був командиром саперно-інженерного підрозділу, облаштовував позиції на Запорізькому напрямку. У Запорізькій області вони й одружилися — 4 серпня 2023 року.

"Він поїхав у Донецьку область, у Курахов. Ми з ним спілкувалися спочатку дуже мало, тому що їх там перекидали з місця на місце, він кидав тільки декілька повідомлень і все. Потім вони облаштувались трошки і він почав мені писати, на дах залазив аби інтернет піймати. І він їздив на виїзди до Марʼїнки.  Я вже лягла в лікарню, 21 грудня, він тоді мені ще пише: "Насть, може я трохи раніше приїду, до пологів?". А я йому: "Тут вже трішки залишилось, почекай, щоб потім з малим побути подовше". Я, мабуть, за це себе найбільше картаю, що не дозволила йому приїхати трошки раніше, що він був би живий, якби дозволила.

І от 23 грудня він позвонив мені по відеозвʼязку, казав, що мабуть це моя остання розмова з тобою. Його контузило, але він не поїхав до лікарні, відмовився, бо переживав, що не встигне до пологів, його будуть капати і не відпустять. Терпів цю контузію і їздив на виїзди. Раз поїхав, другий — і більше не вийшов на звʼязок. Він написав мені о четвертій ранку, що дуже нас кохає, я попросила аби він був обережним, він сказав "добре" і сказав, що напише увечері. Але не написав", — розповіла Анастасія Катран.

Анастасія декілька днів намагалася вийти на звʼязок із Олександром, телефонувала його побратимам та керівнику.

"Я чекала, я, можна сказати, не спала взагалі, а 28 грудня мені зателефонували і сказали, що Сашко загинув. І через 5 хвилин я почала народжувати. Від стресу я не могла народити сама, малий обмотався двічі пуповиною, і мене повезли на екстрений кесарів розтин. Коли він народився, він був у такому стані, що дихав під апаратом, хоча по аналізах усе було добре до самих пологів. Ми місяць пролежали в лікарні, і я навіть не встигла на похорон до чоловіка. Але його поховали в Житомирі, бо він дуже любив це місто. Він дуже хотів тут жити", — каже Анастасія.

Прощання з Олександром. 5 січня 2024 року. Фото: Тетяна Іскоростенська/Суспільне Житомир

Олександра поховали на Смолянському військовому кладовищі у Житомирі 5 січня 2024 року. Прапор України прийняв побратим Олександра Катрана — Артем Нєгрєтов. Анастасія каже, що для Олександра побратими були другою родиною.

"Він був дуже доброю людиною і вони мені кажуть: "Виховай його таким, як був Сашко". Я їм відповідаю, що я, звісно, постараюсь. Буду йому розповідати, який у нього справді батько сильний. Але я йому скажу, щоб він не йшов на війну. Я збережу для нього усі речі батька. У мене багато його речей — навушники, телефон, блокноти, той павербанк. Сашка дрон, його каску… І по віку віддаватиму, розповідаючи, який його батько справжній герой", — розповіла Анастасія Катран.

Хлопчика назвали Матвієм, бо так хотів його батько.

Матвій Катран — син загиблого військовослужбовця ЗСУ Олександра. Фото: Олена Ваховська/Суспільне Житомир

Олександра Катрана нагородили «Золотим Хрестом» за виконання бойових завдань.

Нагорода Олександра Катрана "Золотий Хрест". Фото надала Анастасія Катран.

Анастасія зареєструвала петицію на сайті Президента України про присвоєння Олександру Катрану звання “Героя України”. Нині там є близько семи тисяч голосів з 25 тисяч необхідних.

Петиція до Президента України з проханням присвоїти Олександру Катрану звання "Герой України" (посмертно). Скриншот з сайту petition.president.gov.ua

Вічна слава і світла пам'ять нашому Герою.

Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:

Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube