Перейти до основного змісту

Воювати треба не за землю, а за Батьківщину – пам'яті Героя України Андрія Верхогляда

. Колаж: Суспільне Житомир

"Воювати треба не за землю, а за те почуття, яке виникає, коли ти чуєш слово "Батьківщина". От оця любов, навіть не любов, а оце тепло – за нього треба боротися". Ці слова в одному з інтерв'ю сказав командир батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців майор Андрій "Лівша" Верхогляд. 22 червня 2022 року Андрій загинув у бою на Світлодарській дузі. Йому було 27 років. 11 грудня Андрію Верхогляду присвоїли звання Герой України (посмертно). Кореспонденти Суспільного поїхали до Андрієвого рідного міста Новоград-Волинський (нині Звягель) і поспілкувалися із рідними, друзями та людьми, на очах яких він виріс. Розповідаємо, яким був наш Герой, чого прагнув, про що мріяв і за що боровся.

Народився Андрій Верхогляд 1995 року у родині військовослужбовців – військовими були його дід та батько, цю ж професію обрали собі й Андрій та його брат Дмитро.

"У нього вже в школі була така підготовка і такий поклик, що ще зі школи він мріяв про професію військового і сказав, що буде тільки військовим", – розповідає про Андрія його мама Людмила.

Мама Андрія Верхогляда Людмила. Звягель, Житомирщина, 15 грудня 2022 року. Фото: Анжеліка Нестерчук для Суспільне Житомир

"Він нестандартно підходив до виконання бойових завдань, – каже брат Андрія Дмитро Верхогляд. – Ніколи не боявся братися за щось важке. Відповідно, всі найважчі бойові завдання командирами доручалися йому. Вищі командири знали, що він виконає будь-яку поставлену задачу".

Брат Андрія Верхогляда Дмитро. Житомир, 15 грудня 2022 року. Фото: Анжеліка Нестерчук для Суспільне Житомир

Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, Андрій був на другому курсі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2016 році після дострокового випуску з академії молодий військовий потрапив на передову. Спершу воював на волноваському напрямку. А наприкінці січня 2017 року підрозділ під командуванням Верхогляда захищав Україну на території авдіївської промзони. Там Андрій отримав перше поранення.

"У нього з тих 22 осколків так і не всі вийняли, – говорить мама Андрія. – Те, що змогли – те вийняли, а про решту сказали: хлопець молодий, воно закапсулюється і все. То він казав: я весь свічуся. Сміявся. Сльози і соплі він не приймав".

Звягель, Житомирщина, 15 грудня 2022 року. Фото: Анжеліка Нестерчук для Суспільне Житомир

Після поранення Андрій два місяці лікувався, а потім знову повернувся на фронт. У січні 2017 року він разом із Андрієм Кизилом та своїми побратимами взяв позицію "Алмаз", яку в якості опорного пункту використовували війська ворога. Андрій Кизило, котрому згодом посмертно присвоїли звання Героя України, та ще двоє бійців загинули. А Андрій Верхогляд разом з іншими бійцями утримував позицію і відбивав численні атаки противника до підходу основних сил першого механізованого батальйону.

Після тих боїв президент України відзначив високими державними нагородами військовослужбовців 72-ї бригади. 21-річний Андрій Верхогляд і 23-річний Василь Тарасюк були призначені командирами рот першого механізованого батальйону 72-ї ОМБр.

Ті, хто знав Андрія, кажуть: те, що він неодмінно проявить себе і сягне висот, було зрозуміло ще з його дитинства.

Класна керівниця ліцею, де навчався Андрій, Оксана Андрійчук розповіла, що у шкільному віці він був допитливим хлопцем і на все мав свою думку. Від самого початку було зрозуміло, що він – лідер. Як приклад, вчителька наводить історію, коли на одних зі шкільних спортивних змагань Андрій так викладався, що йому стало погано, і медсестра заборонила йому продовжувати брати участь у змаганнях.

"Емоції не передати – він хвилювався, що не може допомогти своїй команді. Говорив: там же мій клас, там мої хлопці, як я не можу допомогти? А потім сказав: викличте маму, викличте мою маму. А вона, фактично, вже і на той час була мамою героя, бо прийшла тоді і почула свого сина. Вона сказала: я буду тут, але ви дайте йому можливість зіграти. Вони тоді виграли, перемогли у цій битві", – каже вчителька.

Класна керівниця Андрія Верхогляда Оксана Андрійчук. Звягель, Житомирщина, 15 грудня 2022 року. Фото: Анжеліка Нестерчук для Суспільне Житомир

Шкільний журнал. Звягель, Житомирщина, 15 грудня 2022 року. Фото: Анжеліка Нестерчук для Суспільне Житомир

Андрій на змаганнях. Дитяче фото Андрія Верхогляда. Фото надала Людмила Верхогляд

"Білявий гарненький хлопчина, завжди з посмішкою. Ця посмішка була в нього наче закарбована", – згадує Алла Пелешок – керівниця дитсадка, де працює вихователькою мама Андрія Верхогляда.

Алла Пелешок. Звягель, Житомирщина, 15 грудня 2022 року. Фото: Анжеліка Нестерчук для Суспільне Житомир

Андрій Верхогляд у дитинстві. Дитяче фото Андрія Верхогляда. Фото надала Людмила Верхогляд

Друзі та знайомі, які з ним росли, згадують Андрія як вольового, рішучого і надзвичайно харизматичного хлопця.

"Ми завжди разом відпочивали, разом проводили час. Де які конкурси були –Андрій завжди був на першому місці. Завжди. Був дуже харизматичним і буквально випромінював теплу енергетику. З ним повсякчас було комфортно", – розповів однокласник Андрія Верхогляда Владислав Шемчук.

Однокласник Андрія Владислав Шемчук. Звягель, Житомирщина, 15 грудня 2022 року. Фото: Анжеліка Нестерчук для Суспільне Житомир

За життя Андрій здобув недержавне звання "Народного героя України" – нагороду йому вручили у 2017 році. У тому ж 2017 він став кавалером ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а у березні 2022 року – ІІ ступеня. У 2019 році Андрій увійшов до списку 30-ти молодих лідерів віком до 30 років за версією видання "KyivPost".

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Андрій щодня був на зв'язку із мамою. Коли мав більше часу – писав у месенджері, коли не міг писати, просто ставив плюси у відповідь на мамині повідомлення, щоб вона бачила, що все нормально, і він на зв'язку.

23 червня 2022 року Людмила Верхогляд такого повідомлення від сина не отримала.

"Я прийшла на роботу і кажу своїм колегам: щось Андрюша мені не відписав, – каже Людмила. – Це була дев'ята година ранку. У нас тоді оголосили повітряну тривогу – ми були в підвалі. І тоді мені подзвонили і сказали, що його вже немає".

Скрин з Facebook 72 бригади

"Петрівна зайшла до себе в групу і далі я почула крик. Чула, як вона кричала: "Ні! Ні, це неправда! Не можу бути. Це неправда". Я почула ці фрази і моментально вилетіла до неї, бо зрозуміла, що щось не так", – згадує Алла Пелешок.

В той самий час у Білій Церкві дружина Андрія Марина, яка служила разом з чоловіком і була військовою медикинею, у загальному чаті їхнього батальйону прочитала одну фразу: "Найкращого немає".

"Вона ще й досі не вірить у це і, як і я, не усвідомлює цієї втрати, – каже Людмила Верхогляд. – Нам обом все здається, що бригада повернеться і Андрій буде з нами".

Донька Андрія Верхогляда Юля з його портретом. Фото: Суспільне Львів

Тіло Андрія вдалося забрати з поля бою лише через десять днів після його загибелі. Прощалися з нашим Героєм восьмого липня у Києві – в Михайлівському Золотоверхому соборі.

11 грудня 27-річному Андрію Верхогляду посмертно присвоїли звання Героя України. Нагороду з рук президента України отримувала саме мама Андрія.

"Його представили до цієї нагороди ще за життя, – говорить Людмила Верхогляд. – Ще після визволення Києва. А він тоді сказав: віддайте всі нагороди моїм хлопцям. Бо без них я не досягнув би всього цього".

Звягель, Житомирщина, 15 грудня 2022 року. Фото надала Людмила Верхогляд

В музейній кімнаті ліцею, де навчався Андрій Верхогляд, планують створити куточок пам'яті Героя і кажуть, що, попри все, берегтимуть пам'ять про Андрія.

Читайте також

  • Військові командувачі, народжені за Незалежності — фотопроєкт Суспільного.
  • Військовому з Житомирщини Андрію Верхогляду присвоїли звання Герой України (посмертно).

Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber

Топ дня

Вибір редакції